Як агломерація врятувала Париж від транспортного колапсу

А чи знаєте ви, що всесвітньо відомий культурний, політичний та торговий центр Париж менший за Вінницю, яка має площу 113 км². Натомість столиця Франції поміщається на 105 км². Проте в ній дивовижним чином працює понад 2 мільйони мешканців. Та зважаючи на значний рівень ВВП і достаток на мешканця, парижани непогано почуваються, навіть попри таку малу територію.

Як упорядкувати життя багатомільйонного населення в одному місті, отримувати надприбутки і не задихнутися? Та до чого тут паризька агломерація?

***

ZAXID.NET продовжує серію публікацій, підготовлених у співпраці з «Інститутом Просвіти», про важливі для українців проблеми.

Дві Франції

Аби краще зрозуміти Францію, треба трохи знатися на паралельному існуванні в країні двох майже геополітичних процесів. Вони тривають десятиліттями і завдають країні суттєвої шкоди. Широкому загалу більше відомий конфлікт «нових буржуа» та «звичайних французів», який час від часу вибухає у вигляді вуличних протестів. А також так званий конфлікт між «оригінальними французами» та французами, які отримали громадянство, або є іммігрантами. Його здебільшого провокують, як не дивно, саме «нові французи».

Країна справді перевантажена мігрантами, проте тут знайшли вихід, як зберегти Францію у Франції – через мову. Тебе візьмуть на роботу і забезпечать достойним заробітком, якщо спілкуватимешся французькою.

Існує ще один умовний поділ: на Францію метрополійну і провінційну, в останній – мешкає майже 60% населення. Переважно це невеличкі французькі міста та села, в яких приголомшливі краєвиди та палаци, унікальна архітектура та чисте повітря, але не так багато високооплачуваних робочих місць. А до найближчого сімейного лікаря – нерідко 50 кілометрів. Тут значно нижчі показники ВВП на особу.

На відміну від метрополій, на периферії значно гостріше відчутний «податковий тиск». Тим паче, що Франція, напевно, найоподаткованіша країна у світі. Тут високий податок на нерухомість і так званий «професійний податок», який сплачують представники низки професій. Доводиться платити і за землю, і за автомобілі, а також робити величезні страхові виплати. Громадський транспорт, за французькими мірками, курсує нечасто, тому без власного авто як без рук. А це не лише мобільність, а й догляд, бензин, ремонт тощо.

Натомість у великих містах – Парижі, Марселі, Ліоні – місцеві намагаються не витрачатись на придбання власних авто. І не через відсутність коштів. Їм просто невигідно, бо система транспортного сполучення в Парижі та прилеглих населених пунктах налагоджена «на відмінно»: тут щільний і регулярний графік рейсів, якісне розгалуження транспортної мережі, зручне розташування міжнародних аеропортів, комфортні умови проживання, порівняно високі зарплати та доступна робоча сила, здебільшого заробітчани.

Тут є на що витрачати гроші, але й є можливість їх заробити. І що найцінніше: у метрополіях однаково добре заробляють і мають комфортні умови проживання та праці й місцеві, і заробітчани (якщо, звісно, добре володіють французькою).

Все це сприяє підвищенню рівню життя і шаленому потоку робочої сили, який з’їжджається з навколишніх сіл і містечок до центру метрополії – Парижа – у робочі дні тижня на заробітки. Так метрополія витісняє периферію і концентрує у собі багатомільйонну кількість людей. Заможні парижани намагаються проживати за містом і ще більше посилюють маятникові міграційні потоки. Такі реалії вимагали від влади міста та прилеглих департаментів величезних капіталовкладень в розвиток транспортної інфраструктури Парижа. І їм це вдалось насамперед через збільшення будівництва автодоріг, а також через розширення швидкісного залізничного сполучення.

«Майбутнє за великими містами, хочемо ми того чи ні»

Фахівці стверджують, що сучасний багатомільйонний Париж від транспортного хаосу, масового безробіття та решти колапсів рятує агломерація як система взаємодії Парижа і прилеглих населених пунктів. Нещодавно створена, а отже, молода паризька агломерація стала однією з найбільших у Європі та водночас чи не найскладнішою.

За оцінками аналітиків Компанії McKinsey та науковців-дослідників провідних університетів світу, через 40-50 років між собою конкуруватимуть вже не стільки країни, скільки міста-агломерації.

Директор Проекту USAID ПУЛЬС Асоціації міст України, кандидат економічних наук Ігор Парасюк розповідає: «Річ у тім, що паризька агломерація, окрім свого основного призначення – менеджменту транспорту, економічного та просторового розвитку, безпеки – виконує досить специфічну функцію координації. Вона дає змогу багатомільйонному місту, яке розміщено на території, трохи більшій за, скажімо, наш Хмельницький, не задихнутися та успішно розвиватися. А також забезпечує роботою та пристойним рівнем життя місцевих та "заробітчан” із периферій"», – пояснює Ігор Парасюк.

Спробуємо з’ясувати, як це відбувається.

Париж територіально менший за українську Вінницю. Проте тут дивовижним чином працює понад два мільйони мешканців.

Передусім треба знати, що французьке законодавство дуже жорстко обмежує фізичне зростання великих населених пунктів. Це сталось ще в часи Наполеона. Тому, власне, багатомільйонний Париж і розміщено лише на 105 квадратних кілометрах. Та насправді, це лише територія, на яку поширюється повноваження міської ради цього міста. Саме ж місто впродовж тисячолітньої історії завжди було оточено прилеглими населеними пунктами, які також росли, розвивалися та кооперували з Парижем. Фактично, це місто перетворилося на агломерацію ще на початку ХХ ст. За різними підрахунками, тут проживають і працюють близько 10 мільйонів людей. У Франції, як і в більшості високорозвинених країн, люди з околиць з’їжджаються працювати в Париж, Марсель, Ліон. Така практика поширена, до речі, і в Великій Британії, де Лондон перетворився на «мекку» для трудових ресурсів прилеглих містечок і селищ.

Із часом надмірна кількість городян в містах-центрах агломерацій, а отже, транспортні, будівельні, а надалі й безпекові питання ставали дедалі складнішими й конфліктнішими.

Показовим став випадок, який трапився більше 10 років тому.

«Йдеться про спробу однієї з прилеглих до міста комун побудувати багатоповерховий житловий комплекс неподалік одного з трьох паризьких аеропортів. Формально, вони мали право: це їхня земля та їхня громада. Пікантність цієї ситуації в тому, що аеропорт, яким усі користуються та житловий комплекс були розташовані на різних адміністративних землях, тобто мали різних власників. І хоча, здавалося б, це одна прилегла до Парижа територія, проте голова не знала, що роблять руки», – розповідає Ігор Парасюк.

Отож, перед столицею виникла загроза блокування аеропорту з імовірним ризиком для авіаційного сполучення, втратою туристичних потоків та падінням ділової активності. Втрутився префект, суд і будівництво скасували.

«Розуміння того, що “сусіди” можуть добряче нашкодити один одному, якщо не координуватимуть своїх дій, призвело до дуже мудрого висновку: ми в одному човні, а гребти треба так, щоби не розхитувати його. Відтак політики серйозно замислилися над тим, що хаос управління навколо столиці буде дорого коштувати усій країні», – каже Ігор Парасюк.

І хто знає, чим би закінчувалися такі інциденти (а з часом їх ставало щоразу більше), якби чиновники не заговорили про утворення паризької агломерації. Ситуація ускладнювалася ще й світовою кризою 2008 року, коли грошей у бюджетах стало менше, а викликів – більше. Втрачати рівень життя і послуг нікому не хотілося. Єдиним шляхом для цього була розумна кооперація із «сусідами».

Париж як метрополія

Тож 1 січня 2016 року було створено паризьку агломерацію на основі Закону «Про модернізацію територіального устрою та затвердження метрополій».

Метрополія Великого Парижа об’єднала столицю Франції і навколишні 135 міст і селищ (муніципалітетів). Належать вони до різних департаментів, нашою мовою – до різних районів та областей, які розміщені навколо Парижа. Кожна із цих 135 громад делегує в раду агломерації своїх депутатів, пропорційно до кількості населення від кожної ради. Голову цієї «ради агломерації» обирає рада метрополії з-поміж своїх членів-депутатів.

Агломераційна рада є представницьким органом усіх громад, що оточують Париж, разом із Парижем. Тобто через депутатів представляє інтереси всіх громад, які працюють на цій території. Їхня присутність означає, що інтереси всіх представлено пропорційно.

Паризька агломерація об’єднала столицю Франції і навколишні 135 міст і селищ (муніципалітетів). Належать вони до різних департаментів, нашою мовою – до різних районів та областей, які розміщені навколо Парижа

При цьому Великий Париж (Паризька агломерація) формально розділений на 10 різних спеціалізованих економічних зон: наприклад, Дефанс – своєрідний бізнес-центр, Санкле – інноваційне містечко тощо.

Оскільки деякі населені пункти перебувають далекувато від столиці Франції, на відстані близько 100 кілометрів, у Парижі працює спеціальна транспортна програма, яка розроблена під агломерацію або метрополію. Приміські електрички RER за межами Парижа виглядають звичайними двоповерховими потягами, а під містом – перетворюються на метро, де об’єднані із системою міського транспорту.

Багато туристів, використовують RER як звичайне метро, іноді не знаючи, що кінцеві станції цих «ліній метро» розташовані на відстані близько 100 кілометрів від центру Парижа. Ця транспортна система становить єдине ціле з міською транспортною системою і координується транспортним управлінням в Парижі. Виконавчі органи французької столиці здійснюють координацію всієї транспортної системи агломерації. І хоч RER перетинають іноді навіть кілька департаментів і регіонів (районів та областей), завдяки чітко виписаному законодавству про агломерацію та ефективній роботі самого агломераційного органу, громадський транспорт курсує вчасно. Там знають, хто має відповідати в разі непередбачуваного форс-мажору. Є «транспортний комітет» агломерації – і лише він вирішує всі транспортні питання.

У Парижі працює спеціальна транспортна програма, розроблена під агломерацію: приміські електрички виглядають як звичайні двоповерхові потяги, а під містом – перетворюються на метро, де об’єднані із системою міського транспорту

«Місто з прилеглими населеними пунктами – це єдиний організм, що не може існувати без глибокої координації найважливіших сфер. Ситуація нагадує людський організм. Руки не можуть діяти окремо від сигналів, які дає головний мозок. І це дає змогу уникати ситуації, яка кілька років тому трапилася під Києвом, коли поліцейські виїхали на спецзавдання і перестріляли колег з іншого райвідділу, бо не знали про їхнє місцеперебування, – аргументує Ігор Парасюк. Щоб такі речі не могли виникати в принципі, власне й створена агломерація – орган, який на певній території намагається забезпечити життєдіяльність "курки, що несе золоті яйця". Адже хочемо ми того, чи ні, однак сьогодні основний валовий продукт та важливі світові політичні рішення відбуваються та створюються саме у великих містах».

Про досвід, корисний для України

За словами нашого співрозмовника Ігоря Парасюка, система управління агломераційної ради Парижа дуже подібна до української. Це певним чином як робота обласних рад, органу, який за Конституцією має вирішувати питання та забезпечувати інтереси, що є спільними для громад.

Єдина суттєва відмінність: агломерація діє на невеликій території, але в межах одразу кількох районів і областей, що оточують столицю чи метрополійне місто. Тому вона більше ментально нам підходить.

Зрештою, Київ вже почав робити суттєві кроки до реалізації агломерації за зразком паризької. Нещодавно створено Асоціацію територіальних громад, що є навколо Києва. Звичайно, це не є повноцінна агломерація з погляду класичної теорії, але це вагомий крок.

Питання створення агломерації та подальшого розвитку міст в Україні могло зрушити з місця ще кілька років тому, якби Верховна Рада подбала б про юридичні моменти. А шанс був, бо ще у липні 2017-го було зареєстровано законопроект «Про міські агломерації» авторства нардепа від «Самопомочі» Любомира Зубача. Документ навіть затвердив профільний комітет ВРУ, але на жаль, до його розгляду в парламенті так і не дійшло.

«Якщо великим містам не давати розвиватися, то їх чекає доля українського Галича, – наголошує Ігор Парасюк. – Колись це була потужна політична і торгова столиця Галицько-Волинського князівства, де вже у Х ст. мешкало близько 6 тисяч осіб. У той час це було більше навіть, ніж у столиці Київської Русі, та більше, ніж у тому ж Парижі. Але минули століття, а Галич залишився на тому ж рівні за кількістю населення – і сьогодні про це місто мало кому відомо за межами Івано-Франківської області. Вже не кажу про його частку у створенні валового продукту країни – вона мізерна, хоча колись це була столиця потужної європейської країни. І така доля чекає на будь-яке місто, яке не розвиватиметься».

Невідомі факти про відоме місто Париж:

• За розмірами ВВП і обсягом промислового виробництва, Франція займає одне з провідних місць у західному світі. ВВП на особу – 27975 доларів.

• Провідна галузь промисловості – машинобудування. Розвинуті автобудування, суднобудування, тракторо- і авіабудування, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна (виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна і нафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництво текстилю, одягу, галантереї, харчова промисловість і виноробство.

• Франція займає 4-те місце у світі з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінує сфера послуг. Велику роль відіграють надходження від зовнішньої торгівлі і туризму.

• У Франції діє принцип «змішаної економіки», що передбачає активну участь як держави, так і приватних осіб в управлінні економічною діяльністю.