«Якщо американці ще не усвідомлюють, які у них цінності, Україна їм показує»

Заснований у США благодійний фонд «Разом для України» (Razom for Ukraine) уже понад 8 років допомагає українцям: військовим, переселенцям, медикам. З початку повномасштабного вторгнення кількість донорів організації збільшилась у понад 30 разів. В основному – це американці, які мають українське коріння, але є чимало людей, які хочуть допомагати, не маючи жодної прив'язки до України.

ZAXID.NET поспілкувався із президенткою Фонду Дорою Хом'як та виконавчою директоркою організації Евеліною Курілець про особливості збору пожертв за кордоном, мотивацію іноземців допомагати українцям і про те, як змінилась у роботі фонду з 24 лютого.

Ваша організація – одна з найбільших, які допомагають українцям під час війни. Розкажіть, будь ласка, хто всі ці люди? Хто допомагає, хто жертвує гроші?

Дора Хом'як: Люди, які втілюють різноманітні проекти і які донейтять нам гроші – це насправді зовсім звичайні люди зі всього світу, в основному – з Америки, це люди різних професій і походжень, різного віку. Більшість з них мають якийсь родинний зв'язок з Україною.

Дора Хом'як разом зі своєю командою популяризує Україну в Америці і збирає мільйони донейтів

До 24 лютого у нас було десь 4000 донорів. А від 24 лютого дотепер є понад 130 000 донорів. І це різні люди, які дають і 5 доларів, і мільйон доларів. І часом вони не лише донейтять гроші, але й самі організовують різні фандрейзинги – концерти, лекції тощо. Їхня мотивація – підтримувати Україну, вони розуміють, що те, що тут відбувається – несправедливо.

Евеліна Курілець: Люди, які мають українське коріння, досі ідентифікують себе з Україною, цей зв'язок у них існує, попри те, що вони виїхали жити в Америку багато років чи навіть поколінь тому. Вони відчувають внутрішню потребу долучитися до перемоги, до успіху України. Ми маємо розуміти, що люди виїжджали за кордон не від добра: це були єврейські погроми, війни та інші жахливі речі. Тому зараз вони відчули сильну потребу долучитися до перемоги.

Американці разом з українцями працюють на складах, де сортують гуманітарну допомогу

Дора Хом'як: І навіть ті американці, котрі взагалі не мають зв’язку з Україною, вони бачать, що люди собі спокійно, мирно жили і хтось раптом прийшов і все зруйнував. Люди бачать сміливість українців, що воюють за певні цінності, за демократію, за можливість нести відповідальність за своє життя. Багато людей відкривають собі Україну вперше. Тому нам важливо, щоб люди зацікавилися Україною і зрозуміли, що тут є багато чого фантастичного, чого варто повчитися в українців.

На початку війни в Україні був сильний бум волонтерства. А зараз українські благодійники кажуть, що йде сильний спад, у тому числі звменшились суми пожертв. Ви теж помічаєте таку тендценцію?

Дора Хом'як: У нас перші тижні було дуже багато надходжень, а зараз вже не так. Але я не дивуюся, що зараз все йде на спад. Бо такого рівня не можна дотримуватись і не хочеться дотримуватись.

А чому не хочеться?

Дора Хом'як: Бо ми люди, а це марафон і нам треба бути здоровими, повноцінними людьми психологічно і фізично і мати витривалість. Нам треба діяти надовго.

Евеліна Курілець: Якщо говорити про Україну, мені здається, що коли почалася повномасштабна війна, коли бомбили міста, люди були паралізовані і не знали, що їм робити. Вони усвідомлювали, що мають якусь фінансову подушку, і вони хоч якось можуть допомогти. Зараз уже багато людей працюють у волонтерських центрах, на складах, предметно допомагають. Окрім того, спад є зрозумілим, оскільки кількість заощаджень, які мають родини, зменшується.

А якщо ми говоримо за людей з-за кордону, то у нас є команда адвокації, яка працює над тим, аби постійно говорити про інтереси України, про те, що потрібно, що це не війна між Україною і Росією, а це війна між цінностями, принципами, уявленнями, якими мають бути суспільство і держава.

Дора Хом'як: Якщо люди відкривають собі Україну вперше, то їм потрібно чути голоси безпосередньо з України. Їм потрібно емоційно зрозуміти, що означає сидіти тут в чудових обставинах, пити чай і знати, що зараз може загудіти сирена – і тоді може бути кінець. Якимось чином людям в Америці треба показувати, що тут відбувається. І що якщо американці не до кінця усвідомлюють, які у них цінності, Україна їм їх сьогодні показує.

А як змінилась діяльність організації з початку повномасштабного вторгнення? Які суми вам вдалося залучити і які проекти впроваджуєте?

Евеліна Курілець: Масштаб збору до 24 лютого і зараз – це два різні світи. Зараз нам вдалося зібрати 57 млн доларів, з них 37 млн вже витрачено на тактичну, госпітальну медицину, засобів зв'язку, БПЛА. Зараз ми розуміємо, що є величезне психологічне навантаження в людей, тому відкрили психологічні центри підтримки — люди можуть прийти, зустрітись з психологом, поговорити.

Евеліна Курілець разом з частиною команди на складі у Львові

Ми втілюємо проект Toy Drive – це підтримка дітей, які втратили своїх батьків або батьки отримали серйозні поранення під час війни. І при цьому ми не можемо сказати, що це дуже масштабна підтримка. Це шкільне приладдя, теплий одяг, взуття – тобто мінімальне, щоб діти не почували себе покинутими.

Окрім того, ми продовжуємо втілювати інші проекти. Коли почалась війна ми організували вивезення за кордон дітей зі СМА - з цього почали допомагати людям виїхати за кордон. Коли вивезли цих діток, почали відправляти нашими автобусами інших дітей, старших та хворих людей.

А як щодо допомоги військовим?

Евеліна Курілець: Ми дуже любимо наших військовослужбовців і це не просто слова. У нас є проект Veteranius, який працює багато років і ставить перед собою основну мету – це інтеграція військових у мирному житті. Ми розуміємо, що важливо не просто заспокоїти чи надати консультації. Ми даємо їм нову професію, зокрема, ІТ. І це не просто навчання з передовими фахівцями, ми потім їх працевлаштовуємо на роботу. Другий проект – це спільний проект з «Фондом Гаврилишина» ми оплачуємо навчання ветеранів у вишах країни.

Дора постійно говорить, що «Разом» концентрує в собі різні проекти, людей, а мені дуже близька ідея, що «Разом» має і інше обличчя – ми в потрібний момент даємо опору одній людині, а далі людина створює собі інші опори і таким чином підіймається та може допомагати іншим.

Чим ми зараз можемо конкретно допомогти військовим? Це тактична медицина, засоби зв'язку, обладнання – і ми це постійно робимо.

Дора Хом'як: Ми даємо військовим приладдя і знання, щоб рятувати життя. Ми не можемо возити зброю, це робиться на рівні держав. Але ми і тут намагаємось допомогти, залучаючи нашу команду адвокації. Ми розповідаємо, інформуємо про потреби України у Вашингтоні, говоримо з людьми, які приймають рішення, скільки грошей виділяти, на що їх виділяти. Ми пояснюємо сенаторам, чому Україна важлива на їхніх виборчих дільницях. Всі наші донори є виборцями і ми з ними працюємо також, щоб вони поширювали інформацію про важливість суверенної, процвітаючої України. І таким чином одне допомагає іншому.

Водночас ми далі будуємо, реалізовуємо наші проекти. Наша організація створена людьми, які дуже різні, але вони хочуть, щоб Україна існувала і вважають, що ця країна має багато чого доброго вкласти у світову спільноту.

Я ще знаю, що у вас є школа по керуванню БПЛА.

Евеліна Курілець: Для нас критично важливо знати, що коли дрон потрапить у військову частину, він не нашкодить. Ми розуміємо, що дрони, як і машини, можуть жити день, а можуть існувати півроку. Ми на це не впливаємо, але ми можемо зробити так, щоб дрон, який ми передамо військовій частині, не нашкодив.

Тому ми почали спочатку тестувати людей на вміння керувати дронами і зрозуміли, що людей, які не знають навіть основ, доволі багато, на жаль, і запропонували їм навчання. Зараз воно трансформувалось у два етапи. Перше – ми відзняли теоретичну частину курсу і оператори мають можливість прослухати її на освітній платформі Prometheus. Після цього ми проводимо практичні заняття – оператори виїжджають невеликим групами у спеціальні місця, ми даємо велику кількість квадрокоптерів, інструктори їх навчають.

Ви комунікуєте з іншими благодійними фондами: «Повернись живим», «Фонд Притули»? Існує така співпраця між великими фондами?

Евеліна Курілець: Ми відрізняємось від «Фонду Притули» і «Повернись живим», по-перше, тим, де здійснюється збір. Вони все-таки більше орієнтуються на українців. Друге – з огляду на те, що ми є фактично створені американським фондом, є ніша, яку ми зайняли. Ми не возимо Байрактари, не привозимо зброю, тепловізори і так далі. Але ми зайняли інший потрібний сегмент, в основному це тактична медицина та засоби зв'язку, і таким чином зняли навантаження з українських великих фондів.

Один з напрямків компанії – просування, адвокація інтересів України в США

Є менші фонди - «Здорові», «Пацієнти України», «Фонд Гаврилишина», «БУР», з якими ми роками маємо дружні відносини і співпрацюємо, у нас спільна логістика, склади.

Дора Хом'як: Ми багато років сходимося з іншими організаціями над конкретними проектами. І мені дуже так подобається. Якщо ми можемо разом втілити щось круте – то давайте збираємось і робимо. І це більш ефективно. І ми не біжимо, щоб бути першими, але є така конструктивна конкуренція – от якийсь фонд запустив крутий фандрейзинг ми думаємо – а чому б нам не взяти їхню ідею і теж зробити щосб подібне? І так відбувається обмін ідеями.

Як вам можна допомогти, як доєднатись з України?

Евеліна Курілець: У нас є величезна робота з регіонами – ми видаємо гранти меншим організаціям на місцях, які вже закуповують харчові набори, побутову хімію чи іншим чином нам допомагають. Тому кожен, хто хоче долучитися в регіонах, може просто зв'язатися з нами і спитати, з якими ми організаціями працюємо – там завжди потрібні руки. А якщо у вас є психологічна освіта, ви працювали з дітьми, можете проводити якісь групові заняття чи майстер-класи – зверніться до нас в центри, це теж цінно.

Дора Хом'як: До нас в Нью-Джерсі звертається багато людей, які кажуть, що хочуть працювати на складі, щось сортувати. Але є певна кількість роботи і її на всіх не вистачить, але є й багато інших способів допомогти: можна організувати фандрейзери, можна ділитися особистими історіями – це теж допомагає насправді. Треба, щоб люди знали, що українці є різні і через це особисті історії дуже важливі зараз.

Евеліна Курілець: Серед волонтерів, які до нас приєднуються, дуже різні люди: хтось вміє малювати, хтось гарно розповідає, хтось фотографує. У нас депутати облради пакують ящики, возять машини. Ніхто б і не міг подумати, що таким чином об'єднаються настільки різні люди.

А ці маленькі місцеві організації, з якими ви співпрацюєте, ви їх якось перевіряєте? Бо у нас періодично виникають епізоди, коли ті чи інші благодійники заробляють гроші на допомозі, перепродують гуманітарку і т.д.

Евеліна Курілець: Щодо перепродажу, то у нас є гравіювання нашої техніки. Тому таких ситуацій не виникає. А щодо перевірки, то нас є ціла система, грантова команда, яка приймає заявки по певній формі. Ми визначаємо критерії, верифікуємо організації, які отримують від нас гранти. Наприклад, це має бути юридично зареєстрована особа. Також ми зрозуміли, що не хочемо працювати з новоствореними організаціями, бо це ризики. Тому має бути певна історія діяльності.

Дора Хом'як: І взагалі наш підхід з перший днів такий, що ми перевіряємо людей діями. Робиш одну малу конкретну річ разом і тоді бачиш, як іде співпраця. І ми не даємо одразу величезні суми. Спочатку пробуємо якусь малу співпрацю у тестовому режимі, якщо все виходить, то ми працюємо далі. І я думаю, що такий підхід є однією з причин, що коли сталося повномасштабне вторгнення, ми могли швидко реагувати. Бо у нас є своя мережа людей і проектів.

Усі фото NGO Razom for Ukraine

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»