Є підстави стверджувати про існування серйозного конфлікту між Гройсманом і Порошенком

Причини цього конфлікту лежать в площині міжособистих відносин та безпосередньо пов’язані з майбутніми президентськими виборами

БлогиВіктор Трепак , 22 серпня1105
Віктор Трепак
Колишній перший заступник голови СБУ (2015-2016 рр.)

Повертаюсь до теми посилення боротьби з контрабандою, яка нещодавно назовні виявилася у протистоянні між ГПУ та СБУ (з одного боку) та ДФС (з іншого).

Це продиктовано кількома причинами.

По-перше, те, що відбувалося між вказаними правоохоронними структурами, немає нічого спільного з справжнім наступом на контрабанду. Головні контрабандисти добре відомі і за наявності політичної волі керівництва держави їхня діяльність може бути нейтралізована за кілька днів. І для цього ГПУ, СБУ та ДФС мають не з’ясовувати стосунки між собою, а об’єднувати зусилля.

По-друге, вказане протистояння не завершилось і в перспективі може перейти у ще більш «гарячу фазу».

По-третє, все це є видимими проявами політичної боротьби і задоволення приватно-політичних інтересів ключових політичних гравців. Озвучування гасел «посилення боротьби з контрабандою» і «очищення фіскальної служби від корупціонерів» відбувалося для прикриття наростаючого конфлікту на печерських пагорбах, а використання правоохоронних органів під ці гасла – це спроба у силовий спосіб (інші вже вичерпані) добитися потрібного результату у цьому конфлікті.

Апогей вказаного протистояння між правоохоронними структурами прийшовся на першу половину липня, коли відбулися показові обшуки та затримання посадових осіб фіскальної служби Вінницької області з оточення нинішнього керівника ДФС. Багато хто розцінив це як удар по прем’єр-міністру. Але мало хто знає, що вже тоді розроблявся інший сценарій. За наявною інформацією, в рамках спільної операції ГПУ та СБУ (Главк «К») планувався «захід» слідчих та оперативних працівників у центральний офіс ДФС у м. Києві для проведення слідчих дій стосовно в.о. голови Державної фіскальної служби М.Продана. Тоді до центрального офісу ДФС було підтягнуто спецпідрозділ СБУ, який мав фізично забезпечити такий «захід». Але керівник ДФС виявився готовим до такого розвитку подій і вжив контрзаходів, виставивши для охорони спецпідрозділ очолюваного ним органу. Виник реальний ризик силового зіткнення у центрі столиці між співробітниками двох правоохоронних органів. Ситуацію вирівнювали на спільній зустрічі президента і прем`єр-міністра. У результаті перемовин було досягнуто «перемир’я».

Підтискаючи таким чином прем’єр-міністра через близьких йому людей, Петро Олексійович застерігає Володимира Борисовича від необдуманих політичних кроків і виникнення бажання віддалитися від П.Порошенка. Тим більше напередодні виборів, коли така фігура як прем’єр-міністр має не лише заявляти однозначну публічну підтримку діючому президенту, але й робити усе можливе і неможливе для його переобрання. Через прем’єр-міністра президент хоче тримати під своїм контролем податкову і митницю, які завжди розглядалися як годівниця і джерело витрат на виборчу кампанію. Ключова роль прем’єр-міністра у виборчій компанії зумовлюється й тим, що він за своїм статусом контролює фінанси держави, які влада може використовувати у передвиборних цілях. Тому президент має бути переконаний у повній і беззастережній відданості йому прем’єр-міністра.

Безперечно, В.Гройсман знає як Банкова по-справжньому веде боротьбу з неугодними – тоді задіюється весь арсенал силового тиску і медійної компрометації. Фактично В.Гройсману (як прем’єр-міністру) на сьогодні Банкова хоче поставити чіткі орієнтири і параметри діяльності. Вихід за них (віддалення від П.Порошенка, зближення з кимось з інших реальних кандидатів на президентську посаду чи якийсь самостійний політичний проект з прицілом на майбутні вибори) загрожує застосуванням репресивних заходів стосовно людей з його найближчого оточення і включення механізму його відставки. Хоча реалізувати план відставки В.Гройсмана через парламент Банкова наразі не може, бо вона не назбирає потрібної кількості голосів – швидше за все таке рішення не підтримає фракція «НФ», яка на даний момент підтримує прем’єр-міністра.

Вочевидь є підстави стверджувати про існування серйозного особистого конфлікту між двома найвищими посадовими особами держави – президентом П.Порошенком і прем’єр-міністром В.Гройсманом. Найвірогідніше, що причини цього конфлікту лежать в площині міжособистісних відносин та безпосередньо пов’язаних з майбутніми президентськими виборами. Річ у тім, що президент звик «владарювати» – керувати усім і усіма. Для цього найважливіші сфери, у т.ч. ті, які входять до компетенції Уряду, «перекриті» його довіреними людьми (за Януковича осіб з такими функціями називали «смотрящими»).

За такого підходу керування державою офіційним посадовцям (включно з прем’єр-міністром) не залишається нічого іншого, як слухняно виконувати волю глави держави. В.Гройсман значно зміцнив свої позиції і його не влаштовує роль, відведена йому президентом, – він хоче мати максимум самостійності. Тим більше, що за все, що робиться у сфері юрисдикції Уряду, відповідальність лягає на нього. Крім того, Гройсман цілком природно може планувати своє політичне майбутнє і, судячи з усього, вже не пов’язує його з П.Порошенком.

Жодна з сторін цього конфлікту не хоче говорити про нього відкрито, оскільки ще «не спалено усі мости» і невідомо у якому напрямку піде розвиток цього конфлікту. Та й попередня спільна діяльність міцно тримає – надто вже вони були інтегровані один в одного і надто багато один про одного знають. П.Порошенко сподівається, що зможе добитися свого від В.Гройсмана, а останній, певно, має свій резон до певного часу не оприлюднювати інформацію про справжні стосунки з президентом.

Безумовно, попри неясність своєї політичної перспективи П.Порошенко має значно сильнішу позицію – він володіє реальною владою, залишається ключовим гравцем на політичному полі, має «під собою» більшу частину силового блоку і контролює судову систему. Водночас попри посаду прем’єр-міністра і формально широкі посадові повноваження В.Гройсман має значно слабші можливості для свого захисту і забезпечення самостійної діяльності.

Вирівняти ситуацію певним чином могла б реальна підтримка його з боку МВС: Нацполіція разом з ДФС (митницею і податковою) – це серйозна владна сила. Але для такого об’єднання потрібна згода міністра внутрішніх справ.

Усе, що відбувалося і відбувається (команди «відбій» ніхто не давав) з «наїздом» на людей з найближчого оточення прем’єр-міністра, спрямовано виключно на те, щоб схилити В.Гройсмана до підтримки П.Порошенка на майбутніх президентських виборах.

В.о. голови ДФС М.Продан, який входить в найближче оточення В.Гройсмана і є ставлеником останнього на цій посаді, фактично став заручником ситуації – його доля перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку від розв’язання конфлікту між президентом і прем’єр-міністром. Що буде з М.Проданом – залежить від рішення В.Гройсмана. У нинішньому «підвишеному» стані ситуація перебувати довго не може – тим чи іншим чином вона має вирішитися у найближчі тижні (можливо, навіть у найближчі дні).

Якщо прем’єр-міністр вибере лінію поведінки, яка не влаштовує Банкову, то цілком реально очікувати повідомлення керівнику ДФС підозри і його затримання (активні дії ГПУ та СБУ можна очікувати і стосовно інших керівників ДФС, підпорядкованих М.Продану). Я не торкаюсь питань наявності чи відсутності для цього правових підстав, а лише прогнозую розвиток подій за логікою здійснення практичної політики в Україні. Крім усього іншого, у такому разі Банкова досягне ще однієї важливої для себе мети – у разі відсторонення М.Продана від керівництва ДФС у неї з’явиться реальна можливість взяти під повний контроль цей потужний (і вкрай потрібний на виборах) державний орган.

У будь-якому разі фінал цієї історії може істотно вплинути не лише на долю М.Продана, але й на перебіг президентської виборчої кампанії та її результат.

Оригінал

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук