Євреї хочуть бути львівською проблемою

Ставлення до євреїв є проблемою. У Львові також. І для львівських євреїв також. Видається, що вони самі, а не лише ті, хто їх недолюблює, не можуть ставитися до себе виключно як до людей рівних серед рівних, зокрема у Львові, виключно як до львів’ян.

Вони вимагають до себе ставлення як до львівських євреїв, ставлення вельми особливого - особливої толерації, заснованої на врахуванні страшної кривди, завданої їм у минулому. Вони вважають, що весь світ їм сильно заборгував, має це усвідомлювати повсякчасно, і з лихвою відшкодовувати цей моральний борг, а будь-які відхилення від такої поведінки трактують не інакше, як антисемітизм.

Такі враження у мене склалися після відвідин Львівського обласного благодійного фонду «Хасед Ар'є», спричиненого неприємним інцидентом, - образою та побиттям членів єврейської громади у Львові 29 липня.

Зрозуміти цю позицію можна - у страху очі великі. Негативний досвід змушує їх бути надзвичайно обережними. І навіть у не надто «ідеологічних» випадках бачити потенційне джерело розвою антисемітизму. Про це сказав під час зустрічі директор американсько-українського бюро, представник з прав людини і дотримання чинного законодавства Мейлах Шейхет, чия організація першою поширила в Інтернеті новину про інцидент у Львові: «Так, бійок не відбувається. Але образи ми чуємо. Ми маємо історичний досвід, і тому остерігаємося його повторення». Інші члени громади зійшлися на тому, що й «фашизм почався з побутового рівня. Такі події не повинні мати місця навіть на побутовому рівні, адже це потенційне джерело антисемітизму».

Власне, сутичка 29 липня, так, як її переповів потерпілий, і так, як її подали правоохоронці, в моїх очах тягне максимум на побутовий «антисемітизм». Якщо таке визначення буде коректне.

Хронологія така.

«Все власне почалось з того, що подружжя - пані Катерина (імена змінені) та пан Костянтин, що мешкають в цьому будинку, святкували своє повернення з відпочинку. Раптом чоловік побачив у дворі трьох незнайомих дівчат та вирішив дізнатись в них мету їхнього візиту. Його дружина, влаштувавшись на балконі другого поверху, кричала в сторону невідомих візитерок образи.

Мешканка сусідньої квартири, в якій збирався молодіжний культурний центр «Шолом Хаверім», пані Олена, вийшла на крики сусідки... і одразу зіштовхнулася з паном Костянтином, що, за її словами, махав перед нею руками, щось кричав та вдарив в обличчя. Захищаючи себе, хазяйка бризнула в очі агресивно налаштованому чоловікові з газового балону та захлопнула двері. Той втратив рівновагу та впав на сходи. Дружина пана Костянтина, побачивши, що її чоловік лежить на землі, почала стукати в двері, за якими зникла Олена, та кричати, щоб їй відкрили. Звісно, ніхто не відкрив. Тоді, не придумавши нічого кращого, ображена жінка почала трощити вікна квартири. Доки втамовувала жагу помсти у битті скла, пані Олена викликала керівника товариства пана Юрія. Той з'явився за деякий час та спробував заспокоїти розгнівану жінку. Результату це не дало, навпаки, як розповідає чоловік, вона кинулась на нього, озброївшись кухонним ковшем. Жінка, до речі, це заперечує. В будь-якому разі, захищаючи себе від розправи та неправомірної поведінки пані Катерини, Юрій повалив жінку на землю, закрутив їй руки та очікував приїзду міліції», - так твердять правоохоронці.

Катерину та Костянтина місцевий суд визнав хуліганами, й притягнув до адміністративної відповідальності - визначив штраф у розмірі 119 грн для кожного. Така реакція правоохоронців не сподобалася ні потерпілим, ні їх побратимам. Коли рішення зачитали, на їх обличчях було помітне розчарування. «Антисемітська вихідка кваліфікується як дрібне хуліганство, за яке сплачують штраф у 119 грн. Для мене це означає, що наша держава нас не захищає», - заявила директор Львівського обласного єврейського благодійного фонду «Хасед Ар'є» Ада Діанова.

До того, як пролунали висновки правоохоронців, ця жінка говорила про любов до Львова, і бажання гармонійного співжиття з усією львівською громадою. «У мене була можливість виїхати за кордон до тітки і отримати великий спадок. Але я цього не зробила, бо відчувала себе громадянкою Львова, що це моє місто. Єврейська культура завжди була невід'ємною частиною культури Львова, і після падіння радянської тоталітарної держави ми маємо можливість наново вплітати її в культуру міста», - зазначила вона. Зачитаний вирок кардинально змінив її тон.

Попередня оптимістична налаштованість виявилася сухим нещирим теоретизуванням: на практиці єврейська громада живе в ізоляції й фіксує лише періодичні образи - написи «Бий жидів» на стінах будинків, образливі вигуки на вулицях, сутички з неприхильними людьми на побутовому рівні. Стати вище цього львівські євреї не мають сили і бажання. Саме це продемонстрував останній інцидент.

По-перше, якщо б вони так бажали інтегруватися до загальноміської культури, то, зважаючи на свій досвід, не мали б використовувати вільну квартиру єврейки-емігрантки у багатоповерховому будинку для культурно-релігійних зібрань. Такі речі неминуче призводять до конфлікту з сусідами. Не важливо - збираються у квартирі євреї, буддисти, євангелісти, баптисти чи адепти чорної магії.

Я й сама зараз маю можливість спостерігати щодня розвиток подібного конфлікту. У будинку на вул. Куліша поселилися вкрай віруючі православні. Молитви тривають відколи сходить сонце і до пізнього вечора. Сусідка через стіну витримувала їх місяць. А тепер через день ходить і просить дати їй нормально жити. Та молитви тривають. Тож далі вона, мабуть, піде в ЖЕК, у міліцію, налаштує проти новопоселенців сусідів. Сценарій відомий. І говорити, що ця жінка має сформовані претензії до релігійних вподобань сусідів - не доводиться. Її дратує, що літургія не припиняється і насильно втручається в її життєвий простір.

Мені особисто це теж не подобається, хоч і не заважає. Мені здається, що це не правильно, сильно люблячи Бога, мучити цією любов'ю сусідів. І я не вигороджую зараз людей, що побили вікна євреям. Я лише кажу, що євреї проігнорували такий розвиток подій. Більше того, вони мають намір продовжувати в цій квартирі свої релігійні зібрання для молоді. І далі зіштовхуватися з невідповідностями: «Бог все бачить, і від всього захистить. Але чомусь не захищає від обмежених сусідів».

Ще більше для мене засвідчила неготовність стати невід'ємною, але рівною усім іншим частиною мультикультурної громади Львова, реакція єврейської громади на публікації у медіа про цей інцидент. Зокрема, на статтю на «Українській правді» під назвою «Львівський погром». Під час зустрічі в єврейському фонді журналісти говорили: «Ви усвідомлюєте, що вилили на Львів купу бруду? Львів в очах світової громадськості постав як місто, де буяє антисемітизм. Ви самі говорите, що викладені в публікаціях факти перебільшені і не відповідають дійсності. Ми прийшли з проханням виправдати наш спільний Львів. Виступіть у пресі від себе самостійно».

Громада на це не погодилася, аргументуючи так: «Те, що писали журналісти, - на їх совісті. Ми такі ж громадяни Львова і України, як і інші. Ми дотримуємося законів, є платниками податків, поважаємо владу, маємо право на захист». Те, що інцидент не визнали антисемітським випадом, в їхніх очах означає одне - їх захищають недостатньо.

Аргументи про те, що Україна - ще дуже молода країна, в якій і українці не почуваються затишно, і постійно вислуховують образи на свою адресу; що перепадає усім - і нам, і їм, і росіянам, і націоналістам, і комуністам; що в суспільстві є нормальні люди, а є вар'яти, однак вони не мають права верховодити усіма, а слід і далі шукати шляхів до солідарності взаємного порозуміння, ніхто не слухав.

Євреї не готові до такої солідарності, вони хочуть особливого ставлення до себе.