Європа має зробити висновки з газової війни, – Мирослав Чех

– Має сказати своє слово НАТО, бо те, що відбулося, – це небезпека, холод, збитки для економіки країн-членів НАТО. Побачимо, що скаже Обама, пані держсекретар США Гіларі Клінтон.

Мирослав Чех, безперечно, є одним з найвідоміших українців у Польщі. В 31 рік він став депутатом польського сейму і єдиним на той час українцем в ньому. Протягом двох своїх депутатських каденцій намагався змінити на краще становище польських українців. На сьогодні є політичним коментатором «Газети виборчої».

Про свій погляд на політику, газові відносини між Україною, Росією та Європою, економічну кризу Мирослав Чех розповів в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET.

- Газовий конфлікт між Україною та Росією, поставив під сумнів імідж нашої країни як надійного партнера? Кого у тому, що сталося, звинувачує європейська спільнота?

- Звичайно, що такий конфлікт і переривання постачання газу до Європи на іміджі країни-транзитера позначається негативно, бо люди в Європі не надто хочуть розбиратися, хто правий у цій ситуації. Люди бачать те, що поставки газу зупинені. Європа вимагала якомога швидшого розв'язання цього конфлікту, робила все можливе, щоб це відбулося швидко. Але чим дальше було продовження цього конфлікту, тим більш чіткою була позиція української сторони. Україна не була ініціатором і не є винуватцем у цій ситуації, і я про це писав, що державна політика української сторони була дуже зрілою. Захист національних інтересів був забезпечений, дії Президента, прем'єр-міністра, керівника «Нафтогазу» були чіткими, вони чітко заявляли про свою позицію, добру волю розв'язати ситуацію. Тому, в кінцевому рахунку, я вважаю, точніше, я в цьому повністю переконаний, Росії не вдалося реалізувати основної мети своїх дій - зовнішньої пропагандивної мети, яка мала на меті представити Україну як нестабільного транзитера, країну - чорну яму, яка нічого не спроможна зробити, виконати. Цього Росії не вдалося досягти. Втрати по іміджу України, звичайно, є, але вони не такі, як задумувалося. Своєю чергою, українській державі вдалося показати, що проблеми безпеки України, енергетичної безпеки України - це частина проблеми енергетичної безпеки всієї Європи.

- Наразі маємо певний підсумок, точніше не підсумок, а певний пунктир у цьому конфлікті, продовження на нас чекає. Які ваші прогнози на майбутнє і якими будуть дії Європи?  

- Ми нічого не знаємо, говорять про гроші, якісь там «військові таємниці»... Головне у всьому цьому це те, що відновлено постачання газу в Європу, це факт. По-друге: є домовленості між країнами про перехід на європейські принципи формування ціни. Далі питання не стільки стоїть у площині того, як будуть розвиватися відносини між Україною і Росією у газових питаннях, бо це більш-менш зрозуміло, а питання, що буде робити Європа. А вона, напевно, зробить висновок, що треба будувати газопровід «Набукко».

- Але це перспектива, і не найближчого часу...

- Звичайно. Але, друге, про це висловлюється американська дипломатія, і в європейському парламенті це також обговорюється - щоб Європа закуповувала газ на українсько-російському кордоні. Я вважаю, що українська, польська дипломатії, Європейський Союз мають зробити все, щоб це відбулося. Треба наполегливо працювати в цьому напрямку, говорити, обґрунтовувати, чому воно так повинно статися. В Євросоюзі має прийматися колективне рішення, бо це проблема безпеки. Має сказати своє слово НАТО, оскільки те, що відбулося, - це небезпека, холод, зупинення економіки країн-членів НАТО, реальні збитки. Подивіться на Словаччину, Болгарію... Свої висновки мають почати робити всі. Побачимо, що скажуть після інавгурації Барака Обами американці на цю тему, що скаже пані держсекретар США Гіларі Клінтон.

Тепер все починає відбуватися, за великим рахунком, так, як і має бути. Будуть робитися політичні висновки. Треба мати чітко сформовану мету, яку необхідно досягти. А зараз, на моє переконання, певної частини європейської громадськості в тому числі, що саме така розв'язка дозволить уникнути таких ситуацій у майбутньому.

- Минулого року Україні було відмовлено у ПДЧ, крім того, протягом 2008 року впливові європейські політики та чиновники неодноразово заявляли, що найближчим часом Україну в ЄС не чекають. Зараз до всього додалася ситуація із транзитом. Проект «Європейська Україна» закритий?

- Це питання втрачених шансів після 2004 року. Були величезні шанси отримати ПДЧ у 2005 році, це не реалізувалося в силу внутрішніх конфліктів. 2006-го цього не відбулося, бо прем'єр-міністр Янукович сказав, що Україні цього не потрібно, пішов збій. Перш за все, для вирішення всіх питань треба вибудувати консенсус всередині України. Чи хоче Україна цього, чи ні? Україну чекають вибори, по-друге, як до цього питання поставиться американська адміністрація, це грає вирішальну роль. Зараз питання НАТО менш злободенне, більше стоїть питання Україна-ЄС, угоди про асоційоване членство.

- За словами Президента України Віктора Ющенка, це мала бути перспектива 2009 року...

- Прогнози були, але як вплине на це газова війна, - не знаємо. Україні треба працювати з ЄС, роз'яснювати свою позицію.

- Минулий рік в Україні був роком політичної кризи. А яким буде для української політики 2009-й?

- Розкол всередині помаранчевого табору він, безумовно, не потрібний...

- Але він є і здається незворотнім?

- Здається, так. Можна сказати, що на жаль, було би простіше, як би цього не сталося. Але такі ситуації демократії проходять. У Польщі також табір «Солідарності» розколовся на 10-15  частин, але це не заважало проводити державну політику. Треба сподіватися, що хто б не став Президентом України, він буде проводити державну політику. Те, що почалося на Майдані під час Помаранчевої революції, воно є незворотнім - це європейський напрямок розвитку, європейські цінності, інтеграція України в євроатлантичний простір. Я думаю, воно з певними коливаннями, з певними відступами назад, двома кроками вперед, але рухатиметься.

- Якщо Янукович стане президентом...

- У Польщі в 1995 році став президентом Кваснєвський, у 1997 році Польща стала членом НАТО.

- Маєте якісь міркування щодо можливого переможця майбутніх президентських виборів?  

- Ще багато часу до виборів, тому прогнози можуть зараз робити тільки ворожки, ситуація поки що не прогнозована. Побачимо, яка буде розстановка сил, як розвиватиметься криза, зараз українським політикам не до виборів, треба долати наслідки економічної кризи.

- Чи можете порівняти антикризові заходи, впроваджені в Україні й Польщі. ЗМІ твердять, що Польщі криза практично не торкнулася?

- Поки що картина в Польщі не така райдужна, як говориться, будуть масові звільнення, ріст безробіття, спад приросту ВВП, не буде такого швидкого темпу, як прогнозувалося. Звичайно, криза позначиться, вона прийде, по суті, вона вже прийшла, будемо сподіватися, що вона не буде такою глибокою.

Щодо антикризових заходів, перш за все, це питання фінансових і макрофінансових показників. Треба сказати, що українська влада більш-менш з ними справилася, окрім спекуляційної атаки на самих початках, коли курс долара вийшов за 10 гривень, в Польщі зараз відбувається те саме, звичайно, економіка України слабкіша за польську. Але управління кризовою ситуацією знаходиться в більш-менш надійних руках. Те, що писав міністр фінансів України Віктор Пинзеник, що підприємці, давайте, зменшіть свої надприбутки, надавайте людям пільги і з цієї ями давайте разом виходити... Такий підхід правильний, треба про це якомога більше говорити. Я думаю, що влада має виконати свою функцію, але ніхто за людей, за підприємців, за всіх нас не виконає цієї основної роботи.

- Велика кількість українців живуть за рахунок того, що виїжджають до Польщі на заробітки. Ви відстоюєте права українців у Польщі, працювали в сеймі, в комісії у справах національних та етнічних меншин. Скажіть, чого очікувати українським заробітчанам у 2009 році?

- Питання заробітчан гостро стоїть, але люди якось влаштовуються, візи отримують, працевлаштовуються.

- Власне, питання з візами стоїть досить гостро, особливо у Львові?

- У польській пресі про це пишеться, ці питання треба вирішувати в першу чергу. Коли була затримка з візами, газети про це написали і одразу була реакція, таким способом це треба полагоджувати.

- На Західній Україні достатньо гучно відзначають 100 років з Дня народження Степана Бандери. Думки щодо героїзації бандерівського руху в Польщі та Україні діаметрально протилежні. Ви - історик, поляк українського походження, якою є ваша оцінка польського розуміння постаті Бандери?

- Бандера, звичайно, історична постать. Громадськість Львова має право відзначати його пам'ять так, як їй це видається потрібним. Що це викличе негативну реакцію в Польщі, це також відомо.

У подоланні спірних моментів нашої історії немає іншого способу, як примирення. Те, що зробили єпископи, Президенти, тобто сказати - вибачаємо і просимо прощення. На моральному рівні не треба заперечувати, що відбулося зло. Зло відбулося, підхід християнський має бути з обидвох сторін, він найкращий, він єдино можливий. І це мало місце.

«Газета виборча», наприклад, з нагоди 65-ї річниці подій на Волині надрукувала добірку своїх текстів на цю тему: від листа Папи Римського Івана Павла ІІ до спільної заяви єпископатів. Так що немає іншого шляху, як говорити правду, але водночас працювати на майбутнє. Бо тільки правда може визволити. Натомість говорити, що ми були погані, а ви такі добрі, то є шлях в нікуди. Молоде покоління заражувати оцим, ненавистю - це шлях в нікуди. Хочу сказати, що ми на шляху примирення зайшли вже дуже далеко.

Фото зі сайту wyborcza.pl