Юстейн Ґордер. Замок в Піренеях

До приїзду спеціального гостя цьогорічного Форуму видавців у Львові, відомого норвезького письменника, автора бестселлеру «Світ Софії» Юстейна Ґордера львівське видавництво «Літопис» видало у світ його нову книгу «Замок в Піренеях». Переклад з норвезької – до слова, один з перших у світі – як і попередніх книг автора, здійснила Наталія Іваничук.

До приїзду Почесного гостя цьогорічного Форуму видавців у Львові, відомого норвезького письменника, автора бестселлеру «Світ Софії» Юстейна Ґордера львівське видавництво «Літопис» видало у світ його нову книгу «Замок в Піренеях». Переклад з норвезької - до слова, один з перших у світі - як і попередніх книг автора, здійснила Наталія Іваничук.

У новому романі Ґордер вдається до старої доброї форми - листування героїв, яке й формує сюжет оповіді. Однак тут листи не з'являються загадково у поштовій скриньці, їх не приносить собака з міфічним йменням Гермес, їх не знаходять під обшивкою старенького дитячого автомобіля. Все начебто більш банально - листи приходять мейлом, однак напруги це не зменшує, і тим несподіванішою і трагічнішою стає розв'язка.

Про що можуть спілкуватися колишні закохані, які пішли на розрив, створили кожен свою сім'ю та виховали дітей, зустрівшись через тридцять років? Чи здатні вони викликати одне в одному давні почуття? Якби Ґордер  просто дав їм цей другий шанс, то вийшов би, певно, гарний любовний роман - але то вже був би не роман Ґордер а, і то були б не його герої.

Адже, як з'ясовується під час листування головних персонажів роману - Сульрун і Стейна, причина їхнього розриву була глибоко психологічна і світоглядна. І зустрівшись через стільки часу, герої наче продовжують перервану дискусію, яка й спричинилася, в основному,  до того, що вони свого часу перестали бути одним цілим. Сульрун через роки ставить Стейну одне з фундаментальних запитань: «У що ти віриш?», і  він як атеїст чи пантеїст чесно намагається дати на нього відповідь, хоча це для нього, науковця, який знає чимало про виникнення Всесвіту, далекі зірки та проблеми рідної планети, все ж не є простим запитанням. Він намагається науково пояснити своє невір'я у надприродне, у Бога як творця світу, тоді як Сульрун бачить всі явища саме з цієї позиції, і це допомагає їй жити. «Знаєш, у чому полягає різниця між нами? - пише вона. - Те, що ти називаєш «великим бабахом», я  називаю «миттю творця», або, як сказано в третьому вірші Книги Мойсея: «І сказав  Бог: Хай буде світло! І настало світло». Те, що ти приземлено називаєш «викидом енергії» є для мене «актом творення». Мушу признатися, підійти так близько - на 0,000 00 000 001 секунди - до руки Творця, не відчувши навіть натяку на його божественну присутність, майже незбагненне, як на мене, панібратство. Така людина не надто обтяжена почуттями. Даю тобі ще один шанс. У що ти віриш? Маю на увазі речі, про які ми нічого не знаємо».

Сульрун згадує, як ще замолоду у неї були напади нестерпного розпачу від усвідомлення власної минущості, смертності, тоді як Стейн намагався завжди дивитися на це по філософськи. Власне віднайдення віри допомогло Сульрун подолати страх смерті, однак чи назавжди?

В електронних листах героїв раптом зринає давній спогад про загадкову Брусничну Жінку, який вносить додаткову напругу в оповідь, тим більше, коли стає зрозумілим, як вона була пов'язана з їхнім спільним минулим і з розривом. Була вона надприродною з'явою, посланцем зі світу мертвих чи просто міражем, витвором уяви? І через 30 років герої не можуть дійти згоди щодо неї, єдине, в чому мають певність, - що все, пов'язане з нею, вкрите ореолом таємничості і трагізмом.

Дуже вражаючим в романі є епізод, де Стейн у мейлі розповідає Сульрун свій сон про знищення людства через падіння астероїда (до речі, глобальної проблеми майбутнього Землі і людства Юстейн Ґордер  не раз торкається і в інших творах). Скільки в описі вселенської катастрофи болю за людство, скільки гіркоти від усвідомлення, що все на планеті знищив астероїд: «Планета піді мною вкрита кіптявою і пилом. Уся земна куля чорна. Я не бачу ні морів, ні суходолу. Навіть у Гімалаях гірські шпилі не простромлюють чорної ядерної зими. Я продовжую кружляти орбітою навколо обвугленої планети, раз у раз повертаючись думками до того, що трапилося. Знову астероїдний дощ знищив майже все живе, точнісінько, як це було на зламі крейдяного та третинного періодів. Тоді вимерли всі динозаври. Тепер не вижили, мабуть, навіть ссавці. І в цьому моя провина!.. Я дивлюся вниз на понівечену планету. То моя колиска і колиска свідомості...  Нараз я розумію, що ти й далі живеш там, унизу, під товстою попоною сажі, пилу та попелу. Мене пронизує здогад, що ти, мабуть, єдина, хто вижив. Це ж бо логіка сну чи, радше, абсолютна відсутність логіки сновидінь. І ти мусиш допомогти мені  повернутися на Землю.

...Коло за колом я облітаю чорну планету. Мені так боляче на душі, що мине лише кілька годин, і всесвіт не матиме більше духовного життя. Я складаю долоні до молитви і звертаюся до Бога, у якого не вірю: Молю Тебе, поверни все назад! Дай мені ще один шанс! Невже увесь цей світ не заслужив на ще один-єдиний шанс?».

Книжка сповнена любов'ю до людини і людства загалом і до нашої, можливо, лише одної-єдиної населеної планети у Всесвіті. Ґордер  ставить тут багато основних запитань, однак не дає на них готових відповідей, він просто веде читача за руку, даючи змогу замислитися про найістотніше і найважливіше у житті. Справжній подарунок для шанувальників автора.

Юстейн Ґордер . Замок в Піренеях / Переклала з норвезької Наталія Іваничук. - Львів: Літопис, 2009.