Забуті жертви
IQ

Забуті жертви

Крим перетворився на півострів російської сваволі

Ігор Федик, Павло Кост, 7 вересня 2016 1086 1

Анексія Криму спричинила те, що півострів перетворився не лише на військову базу. Він також став територією, на якій поняття на зразок «права людини», «громадянські свободи» і «безпека» мало що значать, а зникнення і тортури стали сумною частиною повсякденного життя. Окупаційна влада відчуває безкарність, що також сприяє нарощуванню спіралі репресій.

Пародія по-серйозному

Все почалося з так званої «кримської весни» 2014 року. Першими її жертвами стали українські військовики – прапорщик Сергій Кокурін і майор Станіслав Карачевський. Першого з них убили під час штурму військової частини, а от друге вбивство стало провісником нових порядків. Воно було скоєне під час звичної суперечки у коридорі гуртожитку, де мешкали українські військовослужбовці. Карачевський, готуючись покинути Крим зі своєю бригадою, був убитий російськими військовиком. Потім свідка інциденту – Артема Ярмоленка (ще одного офіцера української армії) – вивезли в невідомому напрямку, побили і довго допитували. Сьогодні навряд чи хтось пам'ятає про ті жертви, мало хто також пригадає їхні імена.

Потім естафету у здійсненні репресій від російської армії перейняла ФСБ. Незабаром після псевдореферендуму у березні 2014 року було затримано Олега Сєнцова, Геннадія Афанасьєва, Олексія Чорнія та Олександра Кольченка. Їх звинуватили у підготовці теракту. Попри те, що прокуратура не репрезентувала переконливих доказів на підтримку абсурдних звинувачень, підсудні отримали суворі вироки у вигляді позбавлення волі – від семи до двадцяти років.

Останнім часом складно не зауважити, що Кремль намагається використовувати репресії в Криму як частину війни, яку він веде проти України. Це, зокрема, стосується справи «українських диверсантів», котрі прокралися з материкової України на півострів. Згідно з офіційною версією Москви, «диверсанти» напали на представників російських силових органів, що призвело до загибелі двох росіян. Один із двох затриманих є нібито співробітником військової розвідки України Євгеном Пановим. Версія російської влади могла б стати сценарієм пародійного кінофільму, але тут режисером виступає, на жаль, ФСБ. Історія з «диверсантами» нагадує відоме викрадення з території Естонії комісара поліції Естона Кохвера, котрого було вивезено в Росію і звинувачено у проведенні на території РФ операції за наказом естонської розвідки. Потім Москва обміняла Кохвера на раніше затриманого в Естонії російського шпигуна.

Татарська Геєнна

В окупованому Криму російська влада особливо жорстоко репресує кримських татар. Вона має у своєму арсеналі багато методів: від залякування до фізичного знищення. Це почалося з інциденту з Решатом Аметовим, котрий зник ще на початку окупації. Через два тижні його тіло з численними ознаками катувань знайшли на дорозі під Сімферополем. Свідки повідомили, що Аметова зупинила і відвезла у невідомому напрямку так звана кримська самооборона. На ходу, щоправда, «успіхи» слідства завершилися. Поява наступних жертв серед кримських татар була лише питанням часу. Від початку агресії пропали двадцять двоє кримських татар. Четверо з них були знайдені мертвими, вісімнадцятеро досі вважаються зниклими безвісти.

До цього варто додати ще й репресії проти лідерів цього народу – Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова, котрим заборонено в'їзд на півострів. Хворого сина Джемілєва російська влада тримає за ґратами, а лідерові й живій легенді татарів пропонує компроміс. Він полягає у тому, що російська влада випускає сина Джемілєва на умовно-дострокове звільнення, а його батько за це змінює громадянство на російське. Нагадаємо також, що діяльність Меджлісу кримських татар була заборонена, а сам татарський парламент оголошено «екстремістською» організацією. Обшуки в татарських культурних центрах і приватних будинках татар стали буденним явищем.

Ще один болісний удар по громаді кримських татар Кремль завдав, арештувавши Ільмі Умерова, заступника голови Меджлісу. Умерова звинуватили у «сепаратизмі» після того, як він дав інтерв'ю телеканалу ATR. Суд ухвалив рішення  примусово відправити Умерова на психіатричну експертизу, що нагадало радянські часи.

Репресії та прогноз погоди

Те, що ця російська версія у справі Умерова є абсурдною, не викликає жодних сумнівів. Варто все ж звернути увагу на один прикрий з точки зору громадян України факт: Київ не випрацював якоїсь продуманої стратегії, щоб реагувати на кремлівську сваволю. Дії української влади залишаються погано скоординованими й хаотичними. Україна часто вдається до заходів ніби під диктовку Москви. Це було особливо помітно на прикладі надзвичайно «недійної» справи Надії Савченко. Багатомісячне висвітлення її історії, яке, очевидно, провокували дії російської прокуратури, зробило Надію важливою частиною політичного життя над Дніпром. Її справа дестабілізувала ситуацію в Україні, що відповідало інтересам Росії. Окрім того, у кар'єрі Савченко-політика стає щораз помітнішим «слід» Віктора Медведчука, котрий вважається агентом впливу Росії в Україні. Про це свідчать навіть публічні заяви представників «Батьківщини».

Те, що Київ обмежується  офіційними заявами, які губляться у вирі інших подій, не дає жодного ефекту. І якщо раніше такі заяви викликали жваву реакцію засобів масової інформації в Україні, то нині повідомлення про репресії викликають більш-менш такі ж емоції, як прогноз погоди. Про західні мас-медіа, правозахисні організації та товариства краще у цьому контексті й не згадувати. Хоча інформація про такі серйозні порушення прав людини мали б стати в українських ЗМІ «подіями місяця». Що більше, українська влада мала б докласти всіх зусиль для того, щоб ці повідомлення стали принаймні «подіями тижня» на Заході. Але наразі ми маємо справу радше з вимушеною реакцією, ніж з ефективними діями. Крім того, складається враження, що Київ дуже слабо співпрацює з міжнародними організаціями у царині захисту прав репресованих осіб.

Завжди стурбований Захід

Ймовірно, слабка реакція західного світу на репресії лише утвердила Кремль у переконанні, що він обрав правильний курс. Уряди західних країн обмежувалися формальними закликами утриматися від репресій та висловлювали загальну «стурбованість». Захід більше концентрувався на аналізі руху російських військ поблизу кордону з Україною і на ймовірній російській військовій операції великого масштабу проти української держави. Права людини було відсунуто на другий або навіть третій план, а це було як вода на млин для російського репресивного апарату. Окрім того, рішуча реакція Заходу на останні витівки Кремля могла б знизити ймовірність військової ескалації, але складається враження, що в Європі досі існує тверде переконання про можливість досягти тривалого порозуміння з Москвою.

Складається враження, що Київ, Захід та міжнародні організації поступово звикли до російських репресій. Очевидним також є те, що жертви сваволі стали заручниками геополітичної ситуації в регіоні. Київ, котрий дуже повільно встає на ноги, а також нерішучий і дезорієнтований Захід стали гарантіями того, що наступні серії цього сумного, а іноді драматичного серіалу – ще попереду.

 

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET  і польським  часописом  Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію.

Оригінальна назва статті: Zapominane ofiary  („Nowa Europa Wschodnia”) 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук