Зеленський та політика поза політикою
IQ

Зеленський та політика поза політикою

У чому небезпека забав у «нібитополітику»

Назарій Заноз, 5 березня 1953 4

Як винахід книгодрукування зробив можливим масовий ринок книг, так поява телевізії зробила популярними людей, котрі постійно мигтіли на блакитних екранах: різноманітних акторів, ведучих, співаків та інших медійних персонажів.

Дуже швидко селебріті стали синонімом успіху, мов малинові піджаки в 90-х. Зірки завше купалися в променях слави, жили в розкішних будинках, подорожували світом, робили якісь дурниці, про котрі потім всі мали змогу пліткувати на роботі та вдома, ставали об’єктами марень. Втілювали своїм життям мрію простих пересічних людей.

Телевізор же створює ілюзію того, що прості люди перебувають із зірками світового масштабу на короткій нозі. На відстані пульта до телевізора. Ввечері, після роботи ви вмикаєте ТБ, ніби прочиняєте двері і впускаєте до себе найголосистіших співачок та найсміливіших супергероїв. Вони говорять саме до вас, дубасять один одному пики й кривляються, аби вам було весело. Аби ви могли розслабитися після важкого робочого дня. Вони, ці успішні люди, гарують, вихиляються, витанцьовують, себто роблять все, аби створити для вас відчуття затишку та радості.

Недарма в інстаґрамі дуже швидко стають неймовірно популярними персонажі, котрі у своїх профілях вміють створювати ілюзію домашнього затишку. Множать її на ілюзію власної успішності й після цього намагаються вчити інших всьому на світі. Відчувають, що оскільки до них прислухаються, оскільки лайкають кожен їхній пук, то це означає, що вони достатньо експертні, щоби радити іншим ліки та як харчуватися, в якій асані засинати по четвергах, коли місяць-молодик у Тельці, як підібрати курс йоги під колір аури та гардин у вітальні, як поводитися із сусідами зверху зліва і як жити далі та надихнутися на новий стартап, якщо тобі вже цілих 12, а в тебе за плечима три провали на кікстартері і тільки 20 тисяч підписників.

На українську ситуацію накладається також ще й височенний рейтинг недовіри народу до влади, її інститутів та політиків загалом (часто – небезпідставний). А ще ж епоха постправди з її всеможливими кризами, називанням експертами всіх підряд. А тут поруч такі милі люди, котрі зустрічають вас з роботи, веселять і виміщають за вас свою злобу на кляті верхи та низьку зарплату. Тому в такому недовірливому суспільстві, пронизаному любов’ю до телевізора та солодкої лапші на вуха, так легко паяцові стати лідером президентських перегонів.

Люд міркує собі: «Ніби не дурний. Ніби успішний. Ніби клоун, але це ж ніби й нічого. Та й просто хочеться, аби життя було легким, як після виступів «Кварталу». Хочеться поржати. То чому би й ні? Ніби ж нема причин».

У книжці Віктора Домонтовича «Доктор Серафікус» подібною нібитологією цілком задовольняється подружка головного героя Ірця:

«В щоденнику Серафікуса є запис: діялог з Ірцею та коментар з цього приводу:

— Дядю Пупс, упади.

— Ну, Ірцю, мені не хочеться падати. До того ж тут насмічено й брудно.

— Та ні! Ти ніби впади.

— А, ніби? Гаразд! Я ніби впав.

Ірця задовольняється.

У Комахи записано:

«Нібu — улюблена схема слів, думок, вчинків Ірчиних. В нібu, в уявлене неначе замкнено всі події, все коло її днів. Вона задовольняється з нібu. Проводячи межу між нібu й тим, що є, вона ясно відчуває різницю, що відокремлює нібu від реальности, але не надає особливого значення цій різниці».

Записано:

«Ірця раціоналістка. На світ вона дивиться спокійно, врівноважено й тверезо. Вона не заперечуватиме існування водяних, але фантастичними уявленнями вона оперуватиме з цілком тверезою логічною послідовністю».

Ось так й частина вітчизняного соціуму цілком спокійно вважає, що Зеленському нічого ніби не бракує, аби стати президентом. Ніби президентом. Правда, Домонтовичева Ірця мала 5 літ. І була раціональною.

Політика для виборців стала «нібиполітикою». Одних втомив негатив, котрий ллється з усіх щілин, пов’язаних з політичними процесами. Інші завше намагалися дистанціюватися від неї, вважаючи політику за брудне діло. Так виросло ціле покоління, котре вірить в те, що існує цілком поза політикою.

Багато українців, особливо поміж селебріті, довгий час годували себе та народ байками, що існує щось поза політикою: то виступи в Росії поза політикою, то відвідування Криму без дозволу української влади поза політикою, то бізнес поза політикою, то спорт поза політикою. Врешті-решт, навіть частина учасників Революції гідності на початку виступала під гаслами «Майдан поза політикою», намагаючись не допустити до сцени політиків. Ті самі старі обличчя. І от Зеленський – це втілення нового, масштабнішого гасла: «Політика поза політикою». Це нібиполітика.

Власне, саме завдяки цьому відмежуванню він і має найбільші шанси перемогти, максимально уникаючи дебатів та різних серйозних тем. Дистанція дає йому голоси абсентеїстів, котрі багато років ігнорували вибори, вважаючи їх «не своєю війною».

Проблема із Зеленським полягає в тому, що він може стати президентом не «понарошку», а цілком насправжки. А нібипрезидентом його радше може зробити олігарх, чиї руки смикають паяца за ниточки. Уже на посаді комік намагатиметься продовжувати творити ілюзію затишку, аби втриматися у владі якнайдовше. Проте проблеми, котрі може створити цей персонаж на посту глави держави, будуть не ніби, а цілком реальними. Зважаючи на його риторику щодо війни, – стає відверто лячно за долю всієї країни. Якщо за такими заявами підуть і відповідні дії, то він цілком може довести Україну до стану ніби країни, failed state, про що вже багато років марить Росія.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук