Житлові квартали – в Сокільниках, а в школу – до Львова?

Сьогодні багато говорять про забудову Сокільників біля львівського аеропорту. Сперечаються про межі, землю, транспорт, інтереси громад. За попередніми планами, йдеться про те, що кількість населення може зрости з восьми-дев’яти тис. до близько 50 (!). Фактично йдеться про появу нового міста поряд зі Львовом.

Але є одне просте запитання, на яке поки що ніхто не дав відповіді.

Де вчитимуться діти, які зростатимуть у цих нових кварталах? Де вони ходитимуть у садочок? Де займатимуться спортом? Куди підуть на музику, шахи, робототехніку, танці чи інші гуртки?

Сьогодні на весь населений пункт – всього одна комунальна школа на 600 дітей, один комунальний садочок і один заклад культури. А ще – немає повноцінної мережі позашкільної, мистецької, музичної та спортивної освіти.

І це за нинішньої кількості мешканців.

А тепер уявімо, що їх стає не вісім тис., а 50.

Що відбувається з дітьми тоді?

Вони не залишаються в межах громади лише тому, що так намальовано на карті. Якщо поруч немає достатньої кількості шкіл, садочків, гуртків та спортивних секцій, сім’ї їдуть туди, де все це вже є.

Тобто – до Львова.

А тепер про конкретні цифри.

641 дитина із Сокільницької громади нині навчається у львівських школах. Ще 235 дітей відвідують львівські садочки.

Разом – 876 дітей.

Якщо перекласти ці цифри мовою освітян, то це фактично ще одна повноцінна школа і ще один садочок, які вже сьогодні забезпечує Львів для сусідньої громади. А загалом у наших школах та садках навчаються 7229 дітей із різних громад області.

Це важлива цифра. Бо за нею – конкретні діти, класи, вчителі, місце в садочку, харчування, укриття, спортзал, гурток. Це не прогноз – це вже навантаження на міську систему освіти.

Тому, коли ми говоримо про нові тисячі квартир у Сокільниках, питання не в тому, чи будуть там діти.

Звичайно, будуть.

Питання в іншому: хто створить для них місця в закладах освіти?

Значна частина цих дітей, ймовірно, прийде до Львова – у школи, садочки, заклади позашкільної, мистецької та спортивної освіти. І особливо гостро це відчують райони, які безпосередньо межують із Сокільниками, – Кульпарків, Стрийська, Наукова. А там міська мережа вже сьогодні має суттєве навантаження.

Так, в оновленій містобудівній комунікації Сокільників школа начебто є, але така мізерна кількість місць, які вона запропонує, на тлі масштабного приросту населення не вирішує, по суті, нічого.

Та й дітям потрібна не лише школа. Вони не проводять у ній 24 години на добу. Їм потрібно десь займатися спортом, ходити на гуртки, вчитися музики, розвивати свої здібності. І якщо разом із новими будинками не з’являється відповідна інфраструктура, ці діти знову поїдуть туди, де вона вже є.

До Львова.

І тут важливо сказати: у мене немає жодних питань до мешканців Сокільників. Люди мають право хотіти нового житла, нормальних доріг, шкіл, садочків і комфортного середовища для своїх дітей.

Питання – до тих, хто приймає рішення про розвиток території.

Якщо ти плануєш місто на 50 тис. людей, то маєш і планувати, де ці 50 тис. житимуть, лікуватимуться, навчатимуться, працюватимуть і проводитимуть вільний час. Не можна спочатку побудувати будинки, а потім запитати, де взяти школу.

Бо школа не з’являється разом із новобудовою! Її треба спроєктувати, профінансувати, побудувати, обладнати, знайти педагогів. Це роки роботи.

У Львові ми це добре розуміємо.

Місто системно інвестує в освіту. Лише за останній час ми відкрили перший в Україні 3D-корпус школи, завершуємо будівництво школи в Брюховичах і добудову гімназії «Провесінь», у співпраці з інвесторами будуємо школи на Левандівці та в районі Нового Львова. Але ресурси міста не є безмежними.

Коли одна громада активно нарощує житлову забудову, а інша фактично забезпечує навчання дітей, виникає цілком нормальне питання: хто за це відповідає? І головне – хто за це заплатить?

Це не питання протистояння Львова і Сокільників. Це питання нормального розвитку території та взаємної відповідальності. Я за те, щоб Сокільники розвивалися. Але розвиток – це не тоді, коли на полі з’являються тисячі квартир, а тоді, коли разом із будинками з’являється середовище, де можна якісно жити. Бо інакше виникає дуже дивна ситуація, коли житло будують одні, а шукати для дітей школу мають інші.

Саме тому сьогодні дискусія про забудову Сокільників – це значно більше, ніж питання меж чи землі. Це питання відповідальності перед людьми. Бо будь-яке рішення у містобудуванні рано чи пізно приходить до освіти. У центрі всього мають бути не квадратні метри. У центрі мають бути діти!

І дуже хотілося б, щоб про це думали не тоді, коли першокласникам уже не вистачить парт, а тоді, коли на папері починають малювати нові квартали.