Злочини «Einsatzkommando Lemberg»

IQЯрослав Довгополий, 17 жовтня 20129098306
Злочини «Einsatzkommando Lemberg»

Наприкінці січня 1941 р. шефом поліції безпеки та СД у генерал-губернаторстві призначено 38-річного оберфюрера СС Ебергарта Шенґарта. Генерал-губернаторство ділилося на чотири округи: краківський, варшавський, люблінський і радомський. У серпні 1941 року до складу генерал-губернаторства увійшли також землі Галичини – «дистрикт Ґаліцієн» з центром у Львові∕Лемберзі.

На службі Шенґарт (член НСДАП з 1922 року) характеризувався як «переконаний нацист, який ще задовго до приходу до влади націонал-соціалістів відзначався незламною волею». Шенґарт студіював право у Ляйпцізькому університеті, після захисту дисертації отримав ступінь доктора юридичних наук. Згодом працював судовим асесором у різних містах Німеччини. Поворотним пунктом в його кар'єрі став 1935 рік, коли Шенґарта прийняли на службу до Ґестапо. Це не тільки зміна професійної діяльності. Для Шенґарта служба в Ґестапо виявилася справжнім покликанням. Принаймні такого висновку дійдуть нідерландські психологи, які вже після війни матимуть можливість у в'язниці британських окупаційних сил обстежити особливості його характеру.

У другій половині тридцятих років Шенґарт починає робити карколомну кар'єру не тільки у таємній поліції,але й у формуваннях СС: за неповних сім років він дослужився до звання бриґадефюрера СС, яке відповідало званню генерал-майора у Вермахті та поліції.

Звання оберфюрера, яке було проміжним між званнями старших офіцерів та генералів, йому присвоїли 1939 року. Теоретично воно відповідало посаді командира бригади СС, але на практиці, як правило, оберфюрери СС командували айнзацгрупами.

Створена Шенґартом «виконавча група спеціального призначення» відома під загальною назвою«Einsatzgruppe z.b.V.» (z.b.V – zurbesonderen Verwendung: для особливого використання  або під уточнюючими назвами її підрозділів «Einsatzkommando Lemberg», «Einsatzkommando Brest» і «Einsatzkommando Bialystok». Вона мала значно менший особовий склад, аніж створені у Саксонії групи «Einsatzgruppen A, B, C, D» і проіснувала дещо більше восьми тижнів, тож історикам про її злочинну діяльність не так уже й багато відомо. Особливістю цих каральних підрозділів було те, що чисельність особового складу мінялася залежно від поставлених перед ними завдань. До того ж, їх могли укомплектовувати есесівцями з інших окупованих німцями міст. Так, на підставі архівних матеріалів та матеріалів післявоєнних судових процесів, які мали місце в ФРН, можна ствердити, що «Einsatzkommando Lemberg» була укомплектована з есесівців, що прибули із Кракова. У розпорядженні прокуратури Гамбурга був список 103 членів цього сформованого у Кракові карального загону. Список датований 25.07.1941 року, його вихідні архівні дані: ZStL 208 AR-Z 81-60 Personallistevon 103 Angehörigendes Ekoz. B. V. Lemberg, dievom KdS Krakauabgestelltwurden. А з судових післявоєнних процесів бачимо, що ще 50 есесівців прибули із Варшави, а 30 із Любліна і 20 з Радома.

До штабу цієї каральної формації входили: штандартенфюрер Гайнріх Гайм (заступник Шенґарта), штурмбаннфюрер Вальтер Лайбер (ад’ютант Шенґарта), обершарфюрер Гайнріх Ґротьян (водій Шенґарта), штурмбаннфюрер Макс Драгайм (інтендантська служба),  штурмбаннфюрер Альфред Кюк, гауптштурмфюрер Ґотліб Кюльман, гауптшарфюрер Горст Вальденбурґер, унтершарфюрер Вільгельм Бадура, унтершарфюрер Вільгельм Розенбаум, штурмбаннфюрер Отто Кіпка.

На власноруч заповненому листку обліку від 15 грудня 1942 р. Шенґарт написав: «Виконував обов'язки командувача «виконавчої групи спеціального призначення на території СРСР» від 01.07.1941 до 28.08.1941» (тобто 59 днів – Я. Д.).

Головорізів для своїх айнзакоманд оберфюрер Шенґарт муштрував у створеній для цієї мети  у листопаді 1939 року школі Поліції безпеки і СД, яка спочатку розташовувалася у Закопаному, а в серпні 1940 року була перенесена до Рабкі Здруй у Татрах.

Першим комендантом школи став однофамілець вищого керівника СС в генерал-губернаторстві Вільгельма Фрідріха Крюґера – гауптштурмфюрер СС Ганс Крюґер, заступник Шенґарта, якого у серпні 1940 року замінив унтерштурмфюрер СС Вільгельм Розенбаум. У червні 1941 Ганс Крюґер вирушає до Львова, де організовує в готелі «Жорж» казино-їдальню для офіцерів СС. Восени 1941 повертається до Рабкі, де продовжує до 1943 р. виконувати обов'язки начальника школи.

Для «підвищення кваліфікації» есесівського командного складу створено три- і шестимісячні курси для офіцерів, які виявили бажання нести службу на східних окупованих територіях. З лекціями на відповідні теми перед слухачами виступали «прапороносці націонал-соціалістичної революції» Ганс Франк–генерал-губернатор окупованої Польщі,Оділо Ґлобочнік–бригадефюрер СС, начальник всіх «таборів смерті» на території окупованої Польщі, Герман Гьофле–штурмбаннфюрер СС і керівник «Акції Райнгард», яка ставила собі за мету знищення всіх євреїв у генерал-губернаторстві. Ділився тут своїм досвідом і ґруппенфюрер Фріц Кацман, шеф СС і поліції «дистрикту Ґаліцієн».

У секретному документі державної ваги, щоденному зведенні головного керівництва поліції безпеки і СД в Берліні, «Ereignismeldung UdSSR Nr 25» (Повідомлення про оперативну обстановку в СРСР) подано рапорт Шенґарта:

Командувач поліції безпеки та СД Кракова повідомляє:

а) оперативна обстановка на теренах колишньої російської Польщі:

Відповідно до наданих мені повноважень я організував із числа співробітників поліції безпеки та СД команди і загони особливого призначення для виконання поставлених перед службою безпеки завдань…

Місця дислокації «айнзацкоманди Лемберґ»: Лемберґ, Тернопіль, Дрогобич і один мобільний загін.

Місця дислокації «айнзацкоманди Брест»: Брест, Пінськ, Луцьк, Рівне, Ковель, Рава-Руська…

Місце дислокації «айнзацкоманди Білосток»: Новоґродек, Барановичі, Ґродно…

Штаб розміщений у Лемберзі…

На підставі віднайдених в архівах щоденних зведень головного керівництва поліції безпеки і СД в Берліні «Ereignismeldungen UdSSR Nr 38, 43, 47, 56, 58, 66, 67 та 78» нідерландська урядова комісія під керівництвом професора-історика І. Шефера подає у своєму звіті «Deaffaire Menten 1945-1976» (Band 2, p. 665, Staatsuitgeverij) зведену таблицю про злочинну діяльність всіх трьох «виконавчих команд спеціального призначення». Просте підсумування даних за період від 21.07.41 по 28.08.41 (тобто за тридцять сім днів із п'ятдесяти дев'яти днів існування «EinsatzkommandoLemberg» – Я. Д.) засвідчує, що за цей період виконавчі групи спеціального призначення Шенґарта розстріляли 18503 і арештували 20000 осіб. У тому, що більшість із тих арештованих війну не пережили, сумніватись не доводиться. Тож не буде перебільшенням сказати, що щоденно жертвами трьох айнзацкоманд  Шенґарта у серпні 1941 р. ставали принаймні до тисячі невинних людей. Проте не всі звіти про екзекуції збереглися, передусім бракує звітів за липень 1941 року.

Про порядок складання документальних звітів під назвою «Повідомлення про оперативну обстановку в СРСР» стало відомо під час так званого Ульмського айнзацґруппен-процесу 1958 р. Свідком на суді виступив тоді колишній гауптштурмфюрер СС Ґюнтер Кноблох, який з 1941 року був відповідальним за статистичне опрацювання звітів так званих «айнзацкоманд». Звіти передавались щоденно кур'єрами  по радіо- чи телетайпному зв'язку в IV управління Головного імперського управління безпеки в Берліні. З надісланих даних складалися за певною системою матриці, які подавались на візування Гайнріху Мюллеру, шефові Ґестапо. «Повідомлення про оперативну обстановку в СРСР» мали послідовну нумерацію і в них подавались точні дані про кількість вбитих людей. За період від серпня 1941 р. по квітень 1942 р. складено було близько 195 таких узагальнюючих звітів. Найбільша кількість убитих числиться за «Einsatzgruppe C», яка мордувала під командуванням бригадефюрера СС Отто Раша на окупованій Україні. Більшість «Повідомлень» не збереглася.

Одразу після приходу до міста солдатів 17-ї армії Вермахту до Львова 30 червня 1941 р. почали підтягуватися окремі підрозділи новоствореної «Einsatzkommando Lemberg» зі всіх чотирьох округів генерал-губернаторства: із краківського (150 осіб), варшавського (50), люблінського (30) і радомського (20).

Розквартирування всіх айнзацкомандівців у Школі кадетів по колишній вулиці Пеовякув (зараз вул. Гвардійська, де розташований Львівський інститут сухопутних військ) закінчилося пізнього пополудня другого липня. Звідти–десь метрів триста до колишнього виправного будинку Абрагамовичів на однойменній вулиці (тепер вул. Бой-Желенського) – місця екзекуції польських професорів. Недалеко звідси й до вілли професора  Політехніки Казимира Бартеля, який у міжвоєнні роки тричі очолював уряд Польщі, якого арештували пополудні того ж дня. На віллу Бартелів по вул. Гербуртів, 6 (тепер М. Глінки) поселяються штурмбаннфюрер Альфред Кюк, штандартенфюрер Гайнріх Гайм, заступник Шенґарта, гауптштурмфюрер Ґотліб Кульман та унтерштурмфюрер Вільгельм Розенбаум, комендант школи Поліції безпеки і СД в Рабці Здруй. Сам оберфюрер Шенґарт зі своїм ад'ютантом поселяється на віллі напроти. Предмети мистецтва з вілли професора Бартеля щезають безслідно, а книги з особистої бібліотеки вивозять до Берліну.

Члени штабу каральної команди Шенґарта стануть за кілька днів шефами поліції безпеки СД в Станіславові (гауптштурмфюрер СС Ганс Еріх Крюґер), Тернополі (штурмбаннфюрер СС Герман Мюллер), Дрогобичі (гауптшарфюрер СС Фелікс Ландау), Чорткові (гауптштурмфюрер СС Карл Гільдеман), Бережанах (оберштурмфюрер СС Вальтер Кучман)  і Коломиї (унтерфюрер СС Петер Лайдеріц). 

Оберштурмфюрер СС Вальтер Кучман долучився до «Einsatzkommando Lemberg» зі своєю радомською групою, яка складалася здебільшого з австрійських поліцейських загальною кількість 20 осіб, вже безпосередньо у Львові 2 липня 1941 року. Таку кількість подав німецькому правосуддю 1963 року есесман Гельмут Краузе. Загалом кажучи, 52 прізвища (майже четверта частина) членів «Einsatzkommando Lemberg»  під  командуванням оберштурмфюрера Шенґарта стали відомі на післявоєнних процесах, що відбулися завдяки скоординованому натиску світової громадськості на юстицію ФРН. Прізвища карателів Леопольда Мітаса, Йозефа Пьолла, Карла Вайґля, Фердінанда Ноймаєра, Якоба Шуха, Рудольфа Ґульдана сплинули під час судового розгляду у Відні 1956 року. За розстріли євреїв у Бориславі Віденський суд засудив цих карателів до різних термінів ув'язнення.  

Майже одночасно зі штабом Шенґарта у місті дислокується і штаб «Einsatzgruppe C» під командуванням бригадефюрера СС Отто Раша. Згодом після вбивства київських євреїв у Бабиному Яру, бригадефюрер стане призначеним директором акціонерного нафтового Товариства «Kontinental ÖlA.G.», до складу якого входила новостворена гітлерівцями фірма «Karpathen ÖL A.G.» у м. Львові. На особливу увагу заслуговує тут дата і ціль заснування товариства: 27 березня 1941 року. У Статуті сказано, що «Товариство отримує на 99 років монополію на переробку і продаж радянської нафти». Одне слово, поділили шкіру російського ведмедя ще до того, як Вермахт взагалі замахнувся на нього.

У Львові оберфюрер Шенґарт, аби уникнути гніву генерал-губернатора Ганса Франка, діяв рішуче: поблизу міста він наказує провести «показову екзекуцію» для командного складу «Einsatzkommando Lemberg». Правда, він  починає не з деполонізації, як цього собі бажав Франк, а з деюдизації. Гауптшарфюрер Горст Вальденбурґер на прізвисько Holzapfel (дика яблуня) демонструє «техніку пострілу в потилицю» на 133-х приречених євреях. Одним із очевидців, який дасть про цю масакру свідчення 1 червня 1964 р. перед німецьким судом, був «лідер» масових розстрілів у Східній Галичині гауптштурмфюрер СС Ганс Крюґер:

«Інструкції  у Лемберзі під керівництвом шефа поліції безпеки та СД д-ра Шенґарта торкалися серед іншого…«переселення» євреїв, які мешкали у цьому регіоні. Практичне проведення цього «переселення» д-р Шенґарт продемонстрував нам якось одного пополудня. Учасників інструктажу повезли машинами до лісу поблизу Львова, де вже повним ходом ішла екзекуція мирного населення. За наказом Шенґарта, ми мусили спостерігати за нею з близької відстані, тоді як Шенґарт давав нам окремі роз'яснення  В перерві між пострілами Шенґарт розповідав про той об'єм ґрунту, який слід викопати для ям, про порядок охорони жертв екзекуції, види розстрілів, про розміщення трупів у ямах і, нарешті, про самі постріли у потилицю. Ці роз'яснення тривали близько години. Ніхто з присутніх есесівських командирів у цій екзекуції участі не взяв. 

Наскільки пригадую, за час нашої присутності розстріляли понад сотню чоловіків і жінок…

Тоді ми поїхали на віллу Шенґарта у Лемберзі. Там нам у великій кількості запропонували спиртні напої, очевидно тому, що Шенґарт зауважив наше душевне потрясіння. Ми залишилися до пізньої ночі, і все закінчилося банальною пиятикою. Шенґарт, який сам багато міг випити, розповів нам у своїй зверхній манері, що ті речі, з якими ми змушені були цього пополудня зіткнутися, просто мусять відбуватися, і нічого тут змінити не вдасться.  

Проводячи свій інструктаж, Шенґарт сказав буквально таке: «Ви побачили тепер, як це робиться. Кожний, хто входить до складу моїх команд, зобов'язаний брати участь в екзекуціях і має власноручно розстрілювати. Я накажу стратити кожного, хто відмовиться це зробити. А за кожного СС-фюрера, який розстріляє такого зрадника, я заступлюся особисто».  Шенґарт  відомий був своєю безпардонною поведінкою, тож всі боялися його. Так, серед нас кружляли чутки про те, як двоє есесівців за наказом Шенґарта застрелилися, бо відмовилися брати участь у розстрілах євреїв.

Те, що Шенґарт був дуже кваліфікованою особою у справах вирішення єврейського питання, витікає вже із того факту, що його залучили до участі в зловіщій Ванзейській конференції в січні 1942 року».

Згодом уже в ролі станіславівського коменданта Ґестапо захмелілий Крюґер, який володів польською, і якого мешканці міста приймали за фольксдойча, зізнається арештованій Кароліні Лянцкоронській, що він і його команда причетні до вбивства польських професорів. Це повідомлення пані Лянцкоронська вписала до польсько-латинського словника і переслала генералу Бор Коморовському, головнокомандувачеві АК. Злочин цей описала потім у «Воєнних спогадах» і виступила після війни свідком на процесі проти Крюґера у Равенсбрюку.

У вечері, коли члени айнзацгрупи збиралися у напівпідвальній залі ресторанного комплексу готелю «Жорж», в якій містилася їдальня для есесівського офіцерського складу, вони ділилися своїми враженнями про масові екзекуції євреїв. У зв'язку з цим варто навести свідчення Ганса Ґайслера: «Кілька днів я обідав і вечеряв разом з Ментеном. Жив я разом із Шостаком і Біцісте, вони і розповіли мені про те, що в околицях Лемберґа відбуваються масові екзекуції євреїв, і що основним виконавцем розстрілів був цей Гольцапфель. Вони заохочували і мене піти подивитися на ті екзекуції. Я відмовився, відповівши, що мене туди не тягне. У зв'язку з цим,  хочу додати, що Ментен був у великому захваті від цих розстрілів. Він сказав, що Гольцапфеля за його вчинки варто нагородити лицарським хрестом (після екзекуції у селі Підгородці Ментен подарує Гольцапфелю картину – Я.Д.).

Влітку 1941 р., після жнив, у Підгородцях, південніше від Дрогобича, було розстріляно єврейське населення. Каральний загін прибув із Лемберґа. Головним виконавцем екзекуції був гауптшарфюрер СС Гольцапфель. Після екзекуції каральний загін прибув у дрогобицьке казино, де той Гольцапфель хизувався, що святкує свій двотисячний постріл. Чи його насправді звали Гольцапфель, чи це була його кличка – не знаю. Есесівець був високий на зріст і широкий у плечах шатен. Євреїв розстріляли за те, що вони нібито здали мало континґенту. Скількох  розстріляли – не знаю».

Гауптшарфюрер, котрого у своїх свідченнях перед берлінським судом у березні 1962 року називає колишній член «Einsatzkommando Lemberg» Рудольф Сокол, був той самий Горст Вальденбурґер «Holzapfel», який ще за п'ять днів до підгородецької екзекуції демонстрував на околицях Львова за розпорядженням Шенґарта свою «техніку пострілів у потилицю» для членів айнзацкоманди. Сконав він 1942 року у військовому лазареті від ран, отриманих під час нападу на підпільну друкарню у Варшаві. Коли його прийде відвідати оберфюрер Шенґарт, щоб вручити військову нагороду, Вальденбурґер у пориві привітання зірветься з ліжка і вже до свідомості не прийде.

У травні 1944 р. Шенґарта призначають шефом поліції безпеки і СД райхскомісаріату Нідерланди.

11 лютого 1946 р. англійці заарештували останнього шефа поліції безпеки і СД райхскомісаріату Нідерланди Ебергарта Шенґарта. Ясна річ, вони знали, що за птиця їм до рук потрапила. Тож дуже дивним є те, з яким поспіхом англійці хотіли позбутися Шенґарта: військовий трибунал у Бурґштайні засудив його у травні 1946 року до страти за те, що той нібито застрелив англійського летуна.

Але, перш ніж вирок було виконано, Шенґарта передали нідерландським слідчим органам, які розслідували справу нідерландського мільйонера Пітера Ніколааса Ментена, котрий понад два роки проживав на Львівщині і виконував обов'язки перекладача при штабі Шенґарта. Коли голландські слідчі попросили Шенґарта розповісти правду про те, що сталося у Львові в червні-липні 1941 р., то почули: «Правда є такою, що жити мені залишилося три тижні!»

Кар’єра організатора «виконавчих груп спеціального призначення» і учасника Ванзейської конференції, на якій нацисти 20 січня 1942 р. ухвалили програму ґеноциду євреїв, закінчилася на шибениці.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 306

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • / / / 5 листопада 2012, 00:39

    Дуже дякую за детальний звіт про переміщення територією колишньої галицько-мерянської гармонії тимчасово зануреної в смертельний сон невського дурману.
    Захопився дослідженням цікавого поляка на іншій гілці і на відразу повернувся на цю.

    Сподіваюсь Ваша поїздка тільки укріпила Вас в думці що майбутне загублених в фінських рівнинах атлантів у поверненні на Прабатьківщину.

    Запропоноване Вами трактування Гоголя я, однак, змушений рішуче відкинути. Поляк Гоголь (охрещений Яновскі), виконавши свою польську партіотичну місію на землях Русі, як відомо відправився до Риму, де, відкрив свою справжню релігійну та світоглядну приналежність, що, тим не менше було зроблено в межах, які б не перешкоджали дієвості закладеного ним на Русі диверсивного запалу.
    Залишається лише пошкодувати, що дієвість цього запалу була така ефективна, що навіть зірка Захід-Нету Михайлович, опинився в полоні її дії.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 3 листопада 2012, 19:18

    - да где там "спростованих"? Я ж давал ссылки на источники.То тебе так хочется.Перехочется.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 3 листопада 2012, 08:11

    Ага! нервуєш, пейсач? Файно!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук