Авторитаризм.UA

IQСергій Шебеліст, 19 січня 201418955
Авторитаризм.UA

Українську політичну систему як тільки не називали за роки незалежності: і «молодою демократією», і «шантажистською державою кланово-олігархічного типу», і «недолугою демократією», і «гібридним режимом».

Але з 2010-го, після приходу до влади президента Віктора Януковича та його Партії регіонів, вітчизняні й закордонні експерти дедалі частіше стали говорити про «неконсолідований авторитаризм», який за чотири роки урядування «команди проФФесіоналів» переріс у «консолідований».

Цілком очевидний перехід до саме такого типу правління зафіксувало нещодавнє (16 січня 2014 р.) «рукотворне» голосування у Верховній Раді за держбюджет і низку «драконівських» законів, що обмежують фундаментальні права і свободи громадян, мас-медіа та неурядових організацій, а натомість посилюють і упривілейовують позиції представників влади, насамперед – суддів і правоохоронців.  Скандальні рішення парламентської більшості, голоси якої в сесійній метушні підрахували «на око», того ж дня підписав президент. У такий спосіб політик, який після Вільнюса-2013 міг би увійти в історію України як найбільший євроінтегратор, остаточно перетворився на ще одного авторитарного правителя з пострадянського простору, котрого вже небезпідставно порівнюють з білоруським і північно-корейським диктаторами.

 

Хроніка стабілізації

Вимощувати дорогу до авторитаризму почесний лідер ПР почав буквально з перших днів своєї президентури в 2010-му. Шляхом маніпуляцій з регламентом і «тушкування» опозиції регіонали в абсолютно нелегітимний спосіб створили більшість (із народних депутатів, а не депутатських фракцій) і затвердили уряд Миколи Азарова. Уже тоді оглядачі прямо назвали ті події парламентським переворотом, але і суспільство, і міжнародне співтовариство тоді «проковтнули» його. Втомлені безупинними міжусобицями в помаранчевому таборі, вони закрили очі на антизаконність процедури формування коаліції й дали новій владі карт-бланш для відновлення стабільності та проведення реформ. Напевно, щоб швидше досягти омріяного «покращення», ручний Конституційний Суд скасував політичну реформу 2004 р. і повернув у дію Основний Закон 1996-го з надзвичайно широкими повноваженнями президента, під які Януковича ніхто не обирав, хоча багато хто таки тужив за «сильною рукою». А проти політичних конкурентів влада відкрила кримінальне провадження та засудила їх до позбавлення волі, як Юлію Тимошенко і Юрія Луценка, або ж змусила до втечі закордон, як Богдана Данилишина, Михайла Поживанова й Андрія Шкіля.

Фактичну узурпацію влади деморалізовані громадяни й опозиція сприйняли без протестів, на які можна було б сподіватися. Однак регіоналам було і цього замало, тому вони змінили ще й законодавство про парламентські вибори: повернули змішану (мажоритарно-пропорційну) систему, заборонили виборчі блоки та підняли прохідний бар’єр до 5%. Себто створили для себе і під себе максимально комфортні умови на перегонах 2012 р., за результатами яких сумарно більше голосів отримала опозиція – «Батьківщина», «УДАР» і «Свобода» (49,94%).

А втім нова парламентська конфігурація знову була на користь ПР та її молодших партнерів – КПУ і позафракційних. І саме ця регіонально-комуністична більшість майже безперебійно «штампувала» закони, спущені їй з Адміністрації президента чи Кабміну. Проблему блокування трибуни опозиціонерами «більшовики» вирішували «творчо»: збиралися у приміщеннях комітетів на вулиці Банковій, якраз неподалік офісу Лідера, й, не допускаючи туди опонентів, абияк «голосували» руками. Після чого на цих «законах» неодмінно з’являвся підпис гаранта.

 

Без ілюзій

Щоправда, скандальний імідж правових нігілістів й узурпаторів влади дещо покращився восени 2013 року, коли «зачарована на Схід» ПР, що постійно оспівувала переваги входження у Митний Союз, стала в одну мить чи не найпалкішим прихильником і провідником євроінтеграції України. Ошелешена опозиція, в якої раптом перехопили «козирну» для неї проєвропейську риторику, змушена була перетворитися на  тимчасового союзника «злочинного режиму» і синхронно з його представниками голосувати за пакет євроінтеграційних законів. Але ситуативна гармонія проіснувала недовго, бо наприкінці листопада минулого року уряд раптом призупинив переговори про з ЄС і розвернув державний курс на 180 градусів, згадавши про «братній» МС, цей неоімперський проект президента РФ Путіна.

Як наслідок – суспільство вибухнуло протестом із закликом до Януковича «Підпиши!» (Угоду про Асоціацію з ЄС), що після провального для України вільнюського саміту «Східного партнерства» почав згасати. Утім, влада виявилася настільки тупою, що замість того, щоб дочекатися, поки розчарований Майдан сам розійдеться, вирішила кийками спецзагону міліції «Беркут» розігнати надокучливих мирних мітингувальників (переважно студентів) – буцімто заради встановлення на головній площі країни новорічної «йолки». Під таким же приводом у 2010-му були ліквідовані намети на Податковому Майдані, активістам якого інкримінували пошкодження плитки.

Продемонструвавши нечувану жорстокість силовиків, правляча команда справді перетворилася на режим і спровокувала у країні небачені досі масові маніфестації під гаслом «Банду – геть!» Своє авторитарне реноме вона справно підтверджує репресіями проти учасників протестів, нічними штурмами Євромайдану (попри оголошений мораторій на застосування сили), організованим звезенням до Києва людей із регіонів на проплачений Антимайдан на Європейській площі й у Маріїнському парку, активним залученням «молодиків спортивної статури», які з гордістю називають себе «громадською гвардією президента», неосталіністським попередженням на адресу «неслухняної» Української греко-католицької церкви. Система незалежного чи, принаймні, плюралістичного судочинства знищена вже давно, а непідконтрольний медіа-простір унаслідок його систематичної «зачистки» з боку сумнозвісної «Сім’ї» звужується з кожним днем: на центральних телеканалах залишилось єдине прямоефірне політичне ток-шоу – «Свобода слова» на ICTV.

Нещодавнє ухвалення парламентом антидемократичних законів, створених за російськими лекалами, напевно, остаточно позбавило ілюзій щодо того, яку модель країни будує нинішнє правляче угруповання. Це – диктатура гаїтянського або латиноамериканського типу, неймовірно корумпована й оперта на репресивний поліційний апарат, бюджетні видатки на утримання котрого зростають із року в рік, натомість всі інші галузі отримують подачки. Спазматично чіпляючись за владу, вона знехтувала мирним шляхом урегулювання політичного конфлікту (через діалог і компроміс з опозицією та громадянським суспільством) і, схоже, обрала для себе найгірший з можливих – силовий – сценарій розв’язання проблеми. Однак цьому режиму страшенно не пощастило з волелюбним народом, який всіма доступними йому методами опиратиметься цементуванню регіональної диктатури та перетворенню незалежної України на феодально-мафіозну малоросійську губернію.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук