Бабине літо

Біля "Жоржу" сиділа бабуся, і всі цокали повз неї. Процокала і я. А потім з розгону розвернулась назад. Була пізня ніч, і мене зворушив "набір", який я краєм ока зауважила - старенька жінка розклала на газеті якісь зів’ялі квітки і.. кабачки. 

- Скільки ваші квіточки, бабусю? - питаю.
- Доню, та я знаю.. Та три, а, може, п’ять.. Скілько маєш гривень? Та то такі, з городу мого, вони так пахнуть!

Я ковтаю комок у горлі. "Три".."або п*ять"... Курча ляга, а ми платимо 30 гривень за якийсь ср.. чай! Гори - за якісь суші, фігні..

- Давайте всі, - кажу.

Даю десятку і дуже швидко втікаю, бо бабуся поривається казати, шо то забагато і шукати мені здачу. А я біжу і думаю, чому ж в мене більше ніц не було, тільки картка. Квіти і справді дуже пахучі. Такі росли в моєму дитинстві біля криниці в селі...

Треба було купити ще кабачок.

Квіточки дуже пасували мені до плащика, пахли на півтрамваю, але коли я сьогодні хотіла знайти ту добру жіночку - на тому місці нікого не було.