Барабани корупції

Новина про те, що управління освіти Дніпровського району Києва вирішило закупити до шкільних укриттів барабани, а також елітні дорогі овочерізки та сковорідки за кількасот тисяч гривень, викликала хвилю мемів та кепкувань в українських соцмережах. Водночас вона стала тригером, який демонструє оригінальний симбіоз корупційних діянь та відверто неефективного державного управління. Навіть велика війна не змогла здолати потягу частини посадових осіб до корупційних вчинків.

Чиновники згодом пояснили, що барабани в бомбосховищах були потрібні задля «психологічного розвантаження дітей». Вигадку посадовців про те, що барабанний бій допомагає під час роботи системи ППО та російських ракетних атак, зрозуміти важко. Але так само важко зрозуміти логіку тих, хто продовжує красти під час війни. І логіку органів влади, які мало того, що не борються з корупцією, а ще й беруть в ній участь. Втім, якби закупівля барабанів успішно пройшла, досвід київських держслужбовців перейняли б інші управління.

Організація барабанних оркестрів в укриттях могла б принести непогані корупційні бонуси. Знайшлися б проплачені експерти, які з розумним виглядом обличчя обґрунтовували б цілющий оздоровлювальний вплив барабанного бою на психіку молодого покоління. А якщо додати сюди ще різноманітні кухонні причандалля, чудо-сковорідки та кухонні комбайни, яких немає навіть в елітних ресторанах, вимальовується взагалі приваблива ніша для відкатів. Перетворити укриття на такі собі філармонії-ресторани – чим не цікава бізнес-ідея? Та широкий суспільний резонанс змусив організаторів скандальної закупівлі відмовитися від своїх первинних планів. Очевидно, хтось не заробив на цій барабанній схемі. А міг би заробити, якби інформація не стала надбанням громадськості.

Після повномасштабного російського вторгнення в частини суспільства побутувала думка, що масова корупція в Україні завершилася 24 лютого 2022 року. В умовах, коли існування української держави та української нації опинилося в смертельній небезпеці, системна корупція здатна привести до поразки у війні. Неефективна робота державних органів та посадовців у час, який вимагає максимальної концентрації зусиль для порятунку країни, може мати дуже плачевні наслідки. Тому закономірно було б сподіватися, що здоровий глузд, інстинкт самозбереження і відчуття громадянської відповідальності виявляться сильніші за корупційні спокуси. Та цим сподіванням не судилося справдитися.

Зловживання у сфері закупівель Міністерства оборони, корупція у Верховному Суді, викриття корупційних схем у системі виїзду за кордон «Шлях», хабарі за правильний висновок військово-лікарської комісії, митні побори – лише вершина корупційного айсбергу, яка стала відома широкому загалу за останні місяці. А скільки ще невідомого і прихованого? Точно більше, ніж ми знаємо.

Війна з російськими загарбниками триває. І варто визнати, що корупція в Україні непогано почувається під час війни. Корупціонери просто трохи перепрофілювалися, освоїли нові перспективніші ніші і творчо розвинули свої здібності. В зоні особливого корупційного ризику опинилися сфери, пов’язані з обороною країни, переміщенням вантажів через митницю, мобілізацією, виїздом військовозобов’язаних-ухилянтів за кордон, проходженням військово-лікарських комісій. Виглядає на те, що українська клептократія розглядає війну як особливу надзвичайну ситуацію, яка водночас відкриває нові можливості для збагачення. Мета клептократів – не українська перемога. А можливість безпечно пережити війну і нажитися на війні, нічого особливо не змінюючи у цій державі.

У той час як ЗСУ ведуть важкі бої з російськими загарбниками, в Україні триває своя боротьба. Учасники корупційної системи намагаються з усіх сил втримати вертикаль та зберегти статус-кво. Неефективні суди ніяк не можуть покарати топ-чиновників, винних у кримінальних злочинах. Розслідування гучних справ чомусь не завершуються реальними вироками. А окремі відсторонені від посад особи так і не отримують підозр. Хоча мали б.

Судячи з того, що відбувається, у керівництва країни немає політичної волі серйозно зайнятися питанням корупції. Окремі епізодичні відсторонення і реакції на найбільш кричущі випадки ролі не грають. Напевно, ставка зроблена на те, що допомога Заходу здатна нівелювати погану роботу окремих відомств, правоохоронної, судової та антикорупційної системи. А значить можна розслабитися. Не змінювати систему, а робити видимість змін. Сподіватися, що якось вдасться досягти успіху у війні без демонтажу корупційної складової. Перечекати важкі часи. А після війни відтворити довоєнні реалії та механізми. Це найлегший шлях. Але зовсім не корисний для країни.

Історія знає багато прикладів перемог, здобутих країнами, які значно поступалися супротивнику ресурсами, площею та кількістю населення. Грецькі поліси перемогли велику Перську імперію. Нідерланди стали вільними внаслідок боротьби зі значно більшою Іспанською імперією наприкінці XVI століття. Японія завдала поразки величезній Російській імперії у війні 1904–1905 років. Фінляндія змогла відстояти свою незалежність у війні зі СРСР. Греція 1940 року завдала поразки Італії, хоча значно поступалася їй у військовій силі. А Ізраїль кілька разів перемагав у війні з коаліцією арабських країн. Усі ці перемоги – наслідок ефективнішої та конкурентнішої моделі управління, а не просто випадковий збіг обставин чи результат талантів полководців.

Російська армія має багато слабких місць. Але вона не позбавлена вміння робити правильні висновки зі своїх попередніх помилок і вчитися. Останні події на фронті підтверджують цю тезу. Російська воєнна промисловість працює у три зміни. Виробництво ракет відбувається стабільними темпами. Централізований жорсткий підхід до управління дозволяє отримувати підсанкційні технологічні товари. Також зросло виробництво ворожих дронів. Ворог вчиться і не гає часу. Інакше б на півдні українські війська не стикнулися з потужними оборонними лініями. Перемогти ворога можна, якщо вчитися швидше, ефективніше розпоряджатися власним ресурсом. Барабани в укриттях – це точно не про ефективність, а про безглуздя. А безглуздя у великих масштабах створює проблеми великих масштабів.

Потрібно чесно визнати: корупційна клептократична система в Україні демонструє свою творчу винахідливість, великий потенціал і швидко пристосовується до нових реалій. Тільки тепер це несе значно більші ризики для країни, оскільки на карту поставлено її існування. Корупція у воюючій країні – надто велика розкіш. Іноді – смертельна. Війни виграють передусім ефективні конкурентні держави, а не велика армія, нова техніка та зброя. Можна мати багато зброї, але управлінські провали здатні звести нанівець її переваги. Війни також виграють мудрим керівництвом, здатним до самокритики і виправлення кадрових та інших помилок, якщо вони є. Поки в Україні ці істини не дуже сприймаються. А значить ціна перемоги зростає.