Млява беззуба реакція ООН та інших міжнародних організацій на підрив російськими окупантами Каховської ГЕС спричинила нову хвилю обурення та розчарування українців. Представники влади теж не приховували свого невдоволення байдужістю світової спільноти на новий акт злочину країни-агресора. Втім, безпорадність і неефективність міжнародних структур, покликаних захищати мир і справедливість у світі, не є чимось новим.
Перша світова війна 1914–1918 років справила глибоке враження на сучасників за масштабами бойових дій, кількістю загиблих та спричинених руйнувань. Поява нових смертоносних видів озброєнь і їх застосування на практиці призвели до численних людських жертв. Західні політики того часу хотіли, щоб нова велика війна в майбутньому знову не стала реальністю. Для цього й була створена міжнародна організація Ліга Націй.
Засновники Ліги Націй ставили перед нею шляхетні цілі. Організація мала забезпечити мир на планеті та мирне вирішення суперечок між країнами. А також боротися за роззброєння, колективну безпеку і підвищення якості життя на планеті. Спочатку діяльність цієї структури була відносно успішною. Ліга Націй стала майданчиком, де зустрічалися і проводили переговори дипломати різних країн світу. До її лав були прийняті держави з різних континентів. Навіть країни, які не входили до Ліги Націй, проявляли інтерес до її роботи. Міжнародна організація також змогла вирішити кілька територіальних прикордонних суперечок у різних частинах світу. Проте на цьому її ефективність вичерпалася. Коли у гру вступили великі держави світу, які знову поставили за мету змінити кордони сусідів військовим шляхом, Ліга Націй не змогла нічого їм протиставити. Інституція, утворена з метою не допустити нової світової війни, була знищена цією війною.
Серйозні тривожні дзвіночки з’явилися ще на початку 1930-х років. Член Ліги Нації і постійний учасник Ради Ліги Японська імперія 1931 року розпочала завоювання Маньчжурії. Спроби покласти край агресії провалилися. Не вдалося також ввести економічні санкції проти Японії чи сформувати міжнародну військову коаліцію під егідою Ліги. У 1933 році офіційний Токіо заявив про вихід з Ліги Націй. Цього ж року це зробила Німеччина, де до влади прийшов Адольф Гітлер. Причому нацисти винесли питання виходу з Ліги Націй на референдум, де за нього проголосувало понад 90% німців.
Світова напруга посилювалася. Усі зусилля Ліги Націй зупинити нову війну були марні. Ця структура не змогла ввести ефективні санкції проти Італії, яка вторгалася в Ефіопію 1935 року. Ліга не зупинила громадянську війну в Іспанії 1936–1939 років. Над Європою знову збиралися грозові хмари нового великого конфлікту. І все це відбувалося за повної безпорадності інституції, яка була створена саме для запобігання новим війнам. Егоїзм окремих членів Ліги, самоусунення США, які так і не ратифікували Версальського мирного договору з Німеччиною і включеного до нього статуту Ліги Націй, справляли гнітюче враження.
На цьому тлі у 1934 році СРСР стає членом Ліги Націй. Запрошення тоталітарній комуністичній державі вступити до міжнародної організації надіслали 30 країн-членів. А ініціатором стала Франція. Також СРСР обрали у постійну Раду Ліги. Як бачимо, прийняттю радянсько-комуністичної імперії до Ліги Націй не завадив ні щойно організований геноцид української нації шляхом голодомору, ні її відверто антидемократичний агресивний характер. Щоправда, СРСР пробув у Лізі Націй недовго. У грудні 1939 року, після нападу Радянського Союзу на Фінляндію та кадрів масових бомбардувань фінських міст, світова громадськість стала вимагати виключення СРСР зі складу Ліги. Радянський уряд вигадував різні нісенітниці. Дійшло до того, що нарком закордонних справ В’ячеслав Молотов заявив: СРСР з Фінляндією не воює, а вогнище війни розпалив фінський уряд, який уже втратив свою легітимність. Та брехню Москви ніхто не сприйняв всерйоз.
14 грудня було скликано сесію Асамблеї Ліги Націй. З ініціативи Аргентини до порядку денного внесли питання про виключення Радянського Союзу. Підстава – агресія проти Фінляндії. Із 40 держав-членів Ліги Націй за проєкт резолюції Асамблеї проголосували 28 держав. Рада Ліги Націй ознайомилася з прийнятою Асамблеєю резолюцією і винесла постанову про виключення Радянського Союзу. Кремль особливо не засмутився. Він впевнено став на шлях війни і нового поділу світу. Навпаки, у Москві зауважили, що вона тепер має «вільні руки» і не зв’язана Лігою Націй.
Як бачимо, попередниця ООН Ліга Націй не змогла зупинити Другу світову війну. Рішення про виключення СРСР було фактично останнім рішенням Ліги. На той час у світі вже розпочалася нова велика війна. Польща була окупована Третім Райхом. Діяльність Ліги остаточно зупинилася. А 1946 року її розпустили. Але в чомусь Ліга Націй таки якісно відрізняється від сучасної ООН. Тоді агресорів хоча б виключали зі складу міжнародної структури. Або вони йшли з власної ініціативи, як це зробили Японія, Німеччина та Італія. Нинішня ООН не здатна навіть на такий вчинок. Виною цьому специфічні юридичні норми. У Статуті ООН не передбачено можливості позбавлення країни постійного членства в Раді Безпеки ООН. Для виключення країни з ООН потрібна згода двох третин членів Генеральної асамблеї ООН та одностайне схвалення цього рішення Радою Безпеки. Тому, якщо агресор перебуває у складі Ради Безпеки, він гарантовано може не боятися виключення зі складу ООН.
Та й агресори минулого, хай як цинічно це звучить, були чеснішими і зі світом, і зі собою. Японія, Німеччина та Італія стали на шлях нової війни, але не використовували майданчик Ліги для регулярного виголошення облудливих заяв про відданість справі миру і звинувачень своїх жертв. Вони обрали свій шлях і йшли ним, відчуваючи слабкість і роз’єднаність світового співтовариства. Натомість Росія виходити з ООН не хоче. Вона сповна користується своїм впливом у міжнародних організаціях, щоб сіяти там брехню і фальш, повністю перекручувати факти, вдавати з себе жертву агресивної поведінки НАТО, плести нісенітниці про біолабораторії і ядерну зброю України. І навіть подавати на Київ заяву до Міжнародного суду ООН щодо вчинення ним «підриву Каховської ГЕС». Агресор і міжнародний злочинець має юридично захищену привілейовану змогу брехати всьому світу і уникати відповідальності. А ООН просто не спроможна із цим нічого вдіяти. Вона перетворилася на майданчик агресора, який транслює свої меседжі, використовуючи міжнародні світові організації.
Нездатність міжнародних організацій запобігти агресії чи притягнути агресора до відповідальності не повинна дивувати чи шокувати. Очевидно, такі структури, як ООН чи Ліга Націй, можуть сприяти розв’язанню певних світових проблем, але значно нижчого рівня та менших масштабів. Проте майже не здатні справитися з бажанням якогось тоталітарного режиму розпалити вогнище війни чи перекроїти державні кордони на політичній мапі світу. Якщо раптом справа дійде до нової світової війни, ООН виявиться такою ж паралізованою, як і Ліга Націй. У цьому світі, сповненому небезпек і протистояння, потрібно передусім сподіватися на себе. Або на членство у військово-політичних блоках на зразок НАТО.