Березіль у Курбасі

Ніна Поліщук, 11 листопада 201324401

Без Олександра Довженка неможливо уявити культуру українського кіно, а чи можливий український театр без Леся Курбаса?

Розрідження і розмивання національної культури призводить, з одного боку, до деградації і знищення менталітету народу, а з другого – породжує фольклорно-етнографічну замкнутість як підсвідому реакцію на небезпеку знищення.

Богдан Козак

Сандармох, Соловки, Сибір – ці постійні «с» і «ссилкі» так й просичали над Українським Відродженням, над Розстріляним Відродженням у 30-40-х роках ХХ століття. Небезслідними залишилися тогочасні втрати в літературі, музиці, малярстві, театрі… Те «с» й досі таврує український культурний простір, що поволі оговтується, можливо, а, можливо, стагнує…

Якщо почати розповідь про Олександра Степановича Курбаса за «шкільними канонами», то виглядало б це приблизно так: 1887 – народився у Самборі, що на Львівщині; 1933 – заарештований в Москві; 1937 – місце смерті – Соловки.Не цікаво.

Існує міф, звичайно, що Л. Курбаса бачили десь у 1940-му на якійсь переправі ув’язнених тощо, а за «офіційними» документами, які отримала дружина В. Чистякова від ВасильєвоострівськогоЗАГСу (Ленінград), митець помер 15 листопада 1942 року від крововиливу у мозок. Проте з подібними «крововиливами» тоді, у 1942, помирали чи не усі ув’язнені, мабуть, дуже переймалися за долю СРСР у Другій світовій…

Якщо вже мовиться про цей міф, то відразу ж скажемо, що йогознищено у 1997 році документами Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал». Документи свідчать, що Леся Курбаса було розстріляно 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох. І він, як ви можете передбачити, був не один, адже саме тоді, з 27 жовтня по 4 листопада, було розстріляно 1111 ув’язнених Соловецького кремля – «в честь подготовки к празднованиюХХ-летияВеликойОктябрьскойсоциалистическойреволюции». Розстрілював засуджених власноруч один лише чекіст Матвєєв, капітан Ленінградського НКВС. Після близько двохсот трупів на день, рапортувалося: були розстріляні М.Куліш, М.Зеров, В.Підмогильний, Г. Епік, М.Ірчан, О.Курбас… Як ударника соціалістичної праці Матвєєва було премійовано цінним подарунком і путівкою до санаторію… Але ми почнемо нашу розповідь спочатку.

Дещо про особистість у Курбасі

Судячи з біографії українського режисера, він мав норов бунтаря. Батько Курбаса – Степан Курбас (Степан Янович) – свого часу проти волі батька-священика покинув сьомий клас гімназії й подався в актори (грав в театрі товариства «Руська бесіда»). Мати була вчителькою музики. З трьох дітей родини Курбасів живим залишився тільки старший – Олександр. Мати взяла з Олеся обітницю не подаватися в актори, допоки той не закінчить гімназію. Аргументом було скрутне життя батька-актора. Так і сталося: опісля гімназії Олесь поїхав навчатися у Відень, де крадькома від матері почав розвивати в собі більшу любов до театру.

Отак Л. Курбас мав серед своїх колег чи не найширшу гуманітарну освіту: закінчену гімназію, навчання у Віденському та Львівському університетах; за його плечима була режисерська й акторська робота в театрі «Руської бесіди», в Гуцульському театрі Гната Хоткевича, в театрі «Тернопільських Театральних Вечорів», в театрі Миколи Садовського.

Олександр Дейч, сучасник митця, згадував: «Німецькою, польською, на ідиші він [Л.Курбас]спілкувався легко, вільно, з французької перекладав (ледь не Скриба і Сарду), англійською, як я переконався, читав. Взагалі він був людиною культури, гуманітарієм широкого світогляду, до того ж з хистом до вивчення мов».

Звичайно ж, метою Курбаса не було вивчення мов чи то пак перекладання. Згадаймо його жагу до театрального мистецтва. Митець неодноразово пише у своїх статтях «Березіль», «Естетстсво», що треба дати українській сцені друге дихання – нового актора і режисера, свідомого митця, в якому б поєднувалося професійне і людське.«Виростити нове мистецтво на гіллі тисячолітньої культури і на гнилих листках опадаючої сучасності», – окреслював ще тоді завдання українського театру Л.Курбас. Адже у ті часи, перша половина ХХ століття, як пишуть дослідники, на сценах українських театрів здебільше працювали аматори, вся школа яких полягала в намаганні копіювати образи, створені театром корифеїв Кропивницького, Садовського, Саксаганського.

Дещо про театр в Курбасі

«У час занепаду кожного театру виступає психологізм не тільки як тема, але й як метод», – зазначав Лесь Курбас у стаття-маніфесті «Березіль», що фактично поклала початок однойменному театру. Отже,1917 – молодий український режисер створив «Молодий театр», 1920 – «Кийдрамте». 1922 – «Березіль». Як бачимо, останній театр вже став достиглим втіленням ідей митця, тому саме він стоїть завжди поруч з ім’ям Л. Курбаса не як його єдине творіння, а як наслідок багаторічних напрацювань.

Назву «Мистецьке об'єднання «Березіль» (МОБ) отримало від вірша норвезького письменника, лауреата Нобелівської премії (1903) Б. Б'єрнсона «Я обираю березіль»:

Я вибираю березіль –

Він ламає все старе,

Пробива новому місце,

Він зчиняє силу шуму,

Він стремить.

Я обираю березіль,

Тому, що він буря,

Тому, що він сміх,

Тому, що в ньому сила,

Тому, що він переворот,

з якого літо родиться.

Дослідник Я. Павлусенкоу книзі «Авангардний театр початку ХХ ст.. і театр Леся Курбаса» пише, щоКурбас створив так званий «театр дії», «рефлексологічний театр» - театр негайного впливу, що спирався на активну позицію глядача.Дві сценічні системи Курбаса: театр вияву (глядач пасивний, а театр зосереджений на змісті п’єси) та театр впливу (активно втручатися в життя, впливати на емоції, свідомість глядача). Митець більше відстоював останній різновид.Творчі пошуки режисера «Березіля» були спрямовані, за словами однієї з акторок І. Стешенко, на відчуття істини, яка піднесла б людинудо вищого начала, де вона може з'єднатися з природою, космосом, історією, адже самалюдина є маленьким всесвітом.«Мистецтво Курбаса перетворювало брутальне на духовне, - згадувала пізніше І.Стешенко, - а відокремлене, розпорошене – на єдине ціле».Цікаво, що як тільки «Березіль» розпочав своє існування, то його режисер відмінив звертання по-батькові, березільці зверталися один до одного виключно на ім’я та «ти».

Лесь Курбас був «своєрідним магнітом, що в його силових полях гуртувалися і розквітали обдаровання, народжувалися дерзновенні задуми…», - писав дослідник Юрій Бобошко.

«Сучасний український театр – наслідок антиукраїнського режиму, це недодумана думка, недотягнений жест, недонесений тон, - писав Л.Курбасу статті «Молодий театр: Генеза – завдання – шляхи» («Робітнича газета», 1917). - Це в кращому разі кілька могіканів великої епохи Кропивницького, Тобілевичів і їхніх перших учнів, котрих традиції йдуть урозріз з потребами, стилем і якістю цього репертуару, котрий єдино нас одушевляє. У гіршому разі це плоский епігонізм, мізерна копія корифеїв, атмосфера грубого дилетантського відношення до мистецтва, серед котрої жменька самостійних талановитих одиниць ламає своє життя, поневільнотеряє індивідуальність і, зживаючись із традиціями, старіється для всякого нового почину….».

Ламаючи стереотипи, драматургічні канони, створюючи на сцені своєрідний балаган, де панує безлад, режисер виліплював нову гармонійну реальність, яка мала на меті створити офірне відчуття власноївеличі і безсилля водночас. Ясна річ, що публіка театру «Березіль» була ошаліла і приголомшена. До прикладу, один з глядачів вистави за драмоюШіллера «Розбійники», яку поставив Курбас, ділиться такими враженнями: «Театр був подібний до божевільні: хрипкі вигуки, палаючі очі, стиснуті кулаки, тупотіння ніг. Чужі люди з риданнями кидалися один одному в обійми, жінки, близькі до млості, хитаючись, виходили. Це була ошалілість, як у хаосі, що з його туманів вирисовується новий світ».

Л. Курбас у щоденнику називав свій театр храмом, який слугує переходом від люциферичного начала до вищих сфер, «із грубого у тонке». Проте…

Дещо про ув’язнення в Курбасі

У червні 1929 року Лесь Курбас розам із Миколою Кулішем під час театрального диспуту наважилися виступити проти підкорення театру пропаганді та наказам партії, але до театрів були прийняті нові «непмани»… А про 1933-1937 роки ми вже читали.

Незадовго після такої норовливості тогочасний уряд змінив назву «Березіль» на Державний драматичний театр імені Т.Шевченка. А на початку 1934 року в мистецтві було заборонено вживати форми, які б мали будь-що спільне з новаторством, естетичними чи психологічними експериментами, пошуками. Митці благонадійно творили, а точніше - гралиу межах «соціалістичного реалізму» чи у «соціалістичний режим».

Леся Курбаса у 1933-му арештували, а незадовго за доносом перевели у табір суворішого режиму. Приводом для доносу була стаття «з волі», де Курбаса, що вже відбував термін, автор звинувачував у «фашизмі» і називав «ворогом народу». Автором-геростратом був корифей українського радянського театру, майже колега – Гнат Юра.

Але навіть під гнітом ув’язнення Курбас залишався режисером. Із записів сучасника митця Леся Танюка: «Разом із ув’язненими колегами драматургом М.Ірчаном та чеським композитором Урбаником режисер пише і ставить табірну оперету-вар’єте на теми життя за ґратами під назвою «Сон на В’янь-Губі». Це вже був одвертий протест проти режиму, тут сатирично було подано деталі табірних порядків. Сам Курбас в тій виставі виконував епізодичну роль старого блазня, міма й музиканта, якому не дають грати на фортепіано. Попри всі катування і перешкоди герой продовжує грати, навіть за відсутності фортепіано…

Звичайно і цю забавку в Курбаса та його колег забрали і відвезли їх незабаром на Соловки. Та навіть тут ув’язнені вмудрялися ставити вистави, бо ж далі, як відомо, не вивозили… хіба що на розстріл. Так би мовити небокрай закінчувався тут… Тут була й історія з чекістом Матвєєвим (така невипадкова алюзія: Матвєй – «зборщік податєй». Тільки чи той Матвєй-чекіст покаявся?).

Дещо про епілог у Курбасі

Отже, якщо європейські режисери, драматурги у першій половині ХХ століття вже продовжували справу своїх попередників, то Л. Курбас опинився на незораній цілині. Йому довелося самотужки складати курс з майстерності режисури і викладати його. Тому деякі дослідники-театрознавці ставлять ім'я Леся Курбаса поруч із Станіславським, Мейєрхольдом, КрегомАппіа, Брехтом й Арто. Адже Олександр Степанович був фактичним засновником національного українського модерного театру ХХ ст., постановником-авангардистом. Його мистецтво еволюціонувало від студійного театру з його умовностями до психологічного та філософського. Окрім театру Курбас також залишив помітний слід у кіно. Він автор стрічок: «Вендетта», «Макдональд», «Арсенальці».

Олександр Мірошніченко, сучасний театрознавець, у статті «Театр і публіка» визначив особливість життєпису українського режисера так: «Трагедія Леся Курбаса – то не лише фатальне, неминуче зіткнення митця і тоталітарної системи, а й трагічна передчасність зустрічі його мистецтва з не підготовленим до його сприйняття українським глядачем».

Акценти від Л.Курбаса

«Митець – вільний вияв людини»

«Мистецтво зради не прощає»

«Життя і творчість – це бажання вищого стану… А вищий стан – це тривання на високому»

«На істину ніхто патенту не має»

«Мистецтво має функцію відчуття світу».

«Театр – життя, яке відчувається».

«Березіль»  не будує комуністичної культури на сьогодні (автр.). І не буде комуністичного театру на сьогодні. Хоч тих, хто займається такими забавками й метафізикою з ними зв’язаною, приймає в своє коло, поскільки вони процес.».. «Березіль» проти академізму, проти естетства і проти безграмотності. «Березіль» проти всякої флегматичності і сонливості. Проти культу «стріхи» і важких чобіт. Проти вузького індивідуалізму, що ховається від життя. «Березіль» за активність, за організованість, за темп, за американізацію, за останнє слово науки, за сучасність. […]Скептиків у шию!».

Література

Березіль: Із творчої спадщини / Упоряд. І прим. М. Лабінського; Передм. Ю. Бобошка. – К., 1988. – 518 с.

З режисерського щоденника // Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. – К.: Дніпро, 1988. – С. 31-47

Корнієнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. – К.: Либідь, 2007. – 328 с.

Курбас Л. «Березіль» у культурному будівництві // Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. – К.: Дніпро, 1988.

Курбас Л. Театральні закони і акценти / Упоряд. Б.Козак. – Л.: Логос, 1996. – 46с.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 1

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • porada 11 листопада 2013, 18:29

    Я вибираю березіль –

    Він ламає все старе,

    Пробива новому місце,

    Він зчиняє силу шуму,

    Яке старе ломав Курбас .Стару систему економічних відносин.Тоді все ламали.А потім...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук