Бетмен на кашкеті, або неофіційні назви офіційних пам’ятників

Багато пам’ятників після встановлення отримують нові імена. Як правило, на це людей надихають зовнішній вигляд витвору мистецтва чи промахи скульптора. Деяким монументам людський поголос дає не завжди пристойні, але логічні епітети, які з часом стають невід’ємною частиною міського фольклору.

Отож, ми трохи погуляли, почитали і послухали, як в Івано-Франківську неофіційно іменують отих всіх дядьків на постаментах. Одразу хочу попередити – мова піде лише про пам’ятники, тобто про вироби з бронзи, граніту тощо, а не про людей чи події, на честь яких вони встановлені.

Француз на кулі

На розі вулиць Академіка Сахарова та Коновальця стоїть пам’ятник загиблим міліціонерам у вигляді бронзового архистратига Михаїла (роботи вже відомого нам Миколи Посікири, архітектор Михайло Федик). У 1998р., коли цей пам’ятник було тільки відкрито, один з відомих журналістів (і письменників) назвав його „Француз на кулі”.

Це був прозорий натяк на тодішнього керівника обласного МВС генерала Анатолія Француза. Проте у генералів досить слабо розвинене почуття гумору. Здійнявся страшний скандал. За цей невинний жарт обурений генерал навіть хотів подати на журналіста до суду. На щастя, все минулося. Управлінням керує вже інший генерал, журналіст пише цікаві статті (і книги), а пам’ятник стоїть далі.

Високий та стрункий

У 1969 році місто офіційно відзначало «25-ту річницю визволення від німецьких загарбників». Тоді на площі Визволення постав пам’ятник архітекторів Сопільника і Мартина. Це був багатометровий обеліск, обкладений білим мармуром, з написами на пілонах про бої за місто. Увінчувався обеліск позолоченою зіркою. У буремні 90-ті написи збили, а зірку відірвали, внаслідок чого пам’ятник став нагадувати чоловічий статевий орган і отримав неофіційну назву «Мрія імпотента».

Сьогодні багато кому пам’ятник муляє очі. Частина громадськості стверджує, що він в аварійному стані, і його терміново потрібно знести. Є й прихильники відремонтувати пам’ятник. А поки вони між собою сперечаються, монумент потрохи руйнується.

Чорна вдова

З нагоди 50-ї річниці Великої Жовтневої Революції у Франківську провели реконструкцію братського кладовища воїнів Червоної армії, які загинули під час боїв у місті та околицях. Центральним елементом пантеону стала десятиметрова скульптурна група, яка називалась «Скорботна мати з дітьми». Вона зображала вдову радянського воїна, біля якої мовчки завмерли хлопчик-піонер із молодшою сестричкою. Скульптура виготовлена з суміші мармурової крихти та бетону і була, відповідно, білого кольору.

До наступного ювілею, на цей раз 40-річчя перемоги у ВВВ, цвинтар вкотре вдосконалили. Скульптурну групу «одягли» у залізо та пофарбували у чорний колір. Може, тому статую називають «чорною вдовою».

Із шаблею

За традицією, пам’ятники відкривають на ювілеї. У 2003 році саме відзначали 85 років з часу проголошення Західно-Української Народної Республіки. До тієї дати меценат з села Єзупіль Володимир Войцюк, що працював двірником у США, виділив кошти на спорудження пам’ятника. Взявся за замовлення скульптор Володимир Довбенюк.

Пам’ятник встановили перед палацом правосуддя, що на вул. Грюнвальдській – колись там розміщувався Державний Секретаріат (тобто кабінет міністрів) ЗУНР. Над чотиригранним постаментом, в якому поміщені портрети провідних діячів республіки, височіє січовий стрілець, який погрожує шаблею усім ворогам. Багато фахівців каже, що скульптуру було би доречно перенести у скверик навпроти, оскільки вона просто «розчиняється» у монументальних розмірах будівлі суду. А простий народ відреагував простіше, нарікши пам’ятник «вазою із шаблею».

Загадка у мішку

Найбільше мешканці міста не злюбили пам’ятник по вулиці Страчених. Його відкрили на Покрову, 14 жовтня 2003 року, в пам’ять про страчених німцями членів ОУН. Скульптура нагадує людину з мішком на голові, яка вже отримала смертельний постріл.

Хоча джерела стверджують, що українські патріоти сміливо дивились смерті у очі та стояли з непокритими головами. Чому ж скульптор Володимир Довбенюк і архітектори Олег Козак та Орест Кос, м’яко кажучи, відійшли від істини? Виявляється, тут справа у толерантності. Пам’ятник розміщений біля синагоги, а за юдейськими звичаями, довкола божниці не має бути ані картин, ані скульптур, що зображують людей. Тому єврейська громада звернулась до влади, і після перемовин скульптори зробили все, аби пам’ятник якнайменше нагадував людську фігуру.

Авторам це вдалось блискуче, і тепер у народі бідолашний пам’ятник кличуть «фантомасом», або ще гірше – «дулею».

На Валах

Нехай пробачать мене віряни, але для повноти картини я мушу розповісти і про це. 28 червня 2001 року (саме на День Конституції) місто збагатилось ще одним пам’ятником. Це була робота львівських скульптора Петра Штаєра та архітектора Володимира Сивенького, яка називається «Вознесіння». Зображає вона Спасителя та присвячена 2000-річчю Різдва Христового.

Скульптура стоїть на Валах, і я неодноразово чув, що її називають «Вказівник». Справа в тому, що одна рука статуї вказує напрямок на вокзал, а інша – на базар.

Війна світів

Є такі унікальні пам’ятники, які ще на стадії проекту отримують образливі прізвища. Цього року відбувся конкурс проектів пам’ятнику «Руській трійці». У ньому взяли участь скульптор Степан Федорин та архітектор Володимир Гайдар, які відстоювали свій художньо-пластичний та модерний проект. Митці запевняють, що вони «запозичили характер монументу із західноукраїнських ікон ХІІ-ХV століть». Проте глядачі не осягнули грандіозності задуму і дали проекту вбивче прізвисько – «марсіани на каналізаційному люці».

За підсумками громадських слухань переміг інший проект – скульптора Володимира Довбенюка. Він зобразив трьох чоловіків, які зібралися під ліхтарем. Цікаво, як назвуть його нащадки?

Бетмен

До сторіччя з дня народження Степана Бандери (тобто 1 січня 2009р.) міська влада збудувала йому пам’ятник. Ще під час будівництва народ охрестив масивний постамент «кашкетом». І справді, він викликає деякі асоціації з головним убором військових.

А потім на кашкет встановили постать Степана Бандери роботи скульптора Миколи Посікири. Як на мене, то постать замала і просто губиться на безкрайніх просторах «кашкету». Скульптор зобразив Степана Андрійовича у плащі, на тлі хреста, що своїми ламаними лініями дещо нагадує павутиння. Можливо, через ці атрибути фігура отримала неофіційну назву «бетмен».

На зв’язку

Патроном, тобто покровителем Прикарпатського університету є письменник Василь Стефаник. Саме йому на подвір’ї вишу 1995 року відкрили монумент авторства відомого скульптора Емануіла Миська. Пам’ятник вийшов вдалий та цілком задовольнив керівництво закладу.

Новеліст зображений сидячи, у глибокій задумі. Правою рукою підтримує голову. Коли через десять років технічний прогрес рвонув уперед, студенти миттєво відреагували. Вони кажуть, що скульптор зобразив класика у миті, коли він телефонує по мобільному. Деякі дотепники навіть вказують кому – своєму біографу Степанові Процюку.

Жахи на вулиці Липовій

Довкола спорудження великого пам’ятника Шевченку у пресі і суспільних колах Франківська розгорнулися справжні баталії. Нарешті прийнято рішення встановити пам’ятник у парку. Однак раніше освячене місце виявилося незручним через погане сонячне освітлення, тому скульптуру пересунули на кілька метрів убік.

Пам’ятник місту подарував діаспорний митець Лео Мол, і більшість мистецтвознавців була, м’яко кажучи, не в захваті від його художньої цінності. Але дарованому коню у зуби не дивляться.

Пересічні мешканці міста виявились цілком солідарними з мистецтвознавцями і стали придумувати пам’ятникові різні прізвиська. Дехто побачив у поета схожість з попереднім Президентом (напевно, після отруєння) і називає скульптуру Ющенком.

У когось пензлі асоціюються із пазурами монстра з відомого фільму жахів, і тому пам’ятник ласкаво називають Фреді Крюгером.

А є жарти, що стосуються самого місця розташування скульптури. Наприклад, на запитання, чому у парку аж два пам’ятники Кобзарю, слідує відповідь, що один Шевченко в анфас, а другий – у профіль.

Іван Якович

У сімдесятих роках минулого століття виник парадокс – в Івано-Франківську не було жодного пам’ятника Івану Франку. Це було якось несолідно, і тому влада замовила скульптору Анатолію Болюку виготовити бюст Каменяра.

Пам’ятник відкрили 1978 року у невеличкому сквері на однойменній вулиці. Але глядачам поет здався трохи скособоченим. Через те й прізвисько – Франко зі сколіозом.

Бджоляр

Пам’ятник ЗУНРу був не першим меценатським проектом Володимира Войцюка. У червні 2002 року біля палацу Потоцьких завдяки спонсору постав бюст Петра Прокоповича. В історію Петро Іванович увійшов як винахідник першого у світі розбірного рамкового вулика, який дозволив забирати мед, не знищуючи при цьому бджіл. І хоча більшу частину життя Прокопович провів на Чернігівщині і до Франківська не мав жодного стосунку, спрацював старий принцип – хто платить, той і музику замовляє.

Франківці назвали бюст «Пасічником», і у пресі час від часу з’являються заклики перенести пам’ятник. При цьому географія широка – від ботанічного саду на околиці до рідної Чернігівщини.

Від себе додам, що Володимир Войцюк спонсорував ще багато пам’ятників в області, а апофеозом стало відкриття 2005 року монумента самому собі у рідному Єзуполі.