Бути лідерами і добрими управлінцями

Виступ українського правозахисника, віце-ректора УКУ Мирослава Мариновича, виголошений в Українському католицькому університеті на презентації Інституту лідерства та управління УКУ.

Спершу задумаймося щодо самого поєднання двох слів: «лідерство» та «управління». В Україні існують серйозні проблеми з лідерством. Проте якщо у лідерстві ми себе ще якось зарекомендували (скажімо, під час наших «оксамитової» чи «помаранчевої» революцій), то у сенсі управління – це цілковита ганьба для нації. Ми втрачали позиції, виявляли свою неспроможність до нормального, цивілізованого управління.

То чого ми, власне, очікуємо від доброго лідера й управлінця?

Добрий лідер-провідник передусім мав би бути активним. І одразу це слово кидає мене у вир нинішніх проблем. Ми живемо у світі, де потрібно якось виражати свою активність. Але чи завжди активізм є назвою для якоїсь прямої дії? Чи є такі випадки, коли недія є якраз наймудрішим вираженням активізму? Візьмімо до прикладу один із прийомів боротьби джиу-джитсу, коли учасник якоїсь сутички, розуміючи, що суперник набирає інерції, щоб на нього напасти, раптово відступає вбік – і суперник, не наштовхнувшись на опір, падає під дією інерції своєї ваги. Як на мене, такий прийом є блискучим! Чи є такий відступ справді відступом, програшем? Та це ж виграшна дія через недію, через неактивну атаку!

Я розумію, напевно, серед протестувальників 9 травня у Львові були люди, які казали: «Ми мусимо захистити честь Галичини». І я солідаризуюся з цим почуттям. Але чи не краще було б зауважити, що ця дія, яка видається єдино можливою, є саме тим, на що розраховували провокатори. Імовірно, що людям бракувало якогось чуття. Я сподівався, що наша демократична опозиція виявить інші форми протесту. 9 травня у Львові треба було організувати «шпіцрутен» без кийків – так би мовити, «шпіцрутен ганьби»: якби все місто вийшло з плакатами, фотографіями своїх родичів, які стали жертвами комунізму, щоби телевізійні камери, які за замовленням приїхали з Києва та Москви, зняли у Львові червоний прапор та свідчення ганьби й злочинів комунізму. Можливо, тоді протест Галичини був би увиразнений набагато краще. Над нами знущаються, а ми нічого не можемо протиставити їм.

У цьому аспекті важливо говорити про відповідальність. Я не знаю, звідки береться тепер у наших поколінь побоювання, неспроможність та небажання брати на себе відповідальність. Чи це спадок ще з часів комунізму, коли люди жили за правилом: «Не висовуйся, бо стешуть»? Але така ситуація є руйнівною для будь-якого активізму, для будь-якого лідерства, бо лідер – це той, хто якраз «висовується». Оця обачливість, яка була захисним механізмом для того, щоб вижити, можливо, і є причиною такої ситуації з лідерством в Україні.

Наша неспроможність відповідати за свої дії є просто критичною, вона, як лавина, що котиться на нас. Вершиною тієї неспроможності, яка вже межує зі злочином, є для мене випадок, коли на одну львівську студентку наїхало авто (слава Богу, не вбило і не покалічило), з якого вийшов водій і сказав: «Якщо пікнеш, я тебе вб’ю». Сів у машину й поїхав. А чому він має відповідати? Для нього людина – це ніщо. Він може вдатися до насильства, щоб не відповідати. Я навів до прикладу крайній вияв безвідповідальності, але існують різні форми такого явища. Це породжує нашу неспроможність бути лідерами, активними управлінцями, тому що немислимо уявити доброго управлінця без почуття відповідальності.

Звідси дуже легко перейти до ще однієї риси доброго лідера і доброго управлінця – жертовності. Я не хочу казати, що ми мусимо обов’язково пройти через жертву, але ми мусимо бути готовими обстоювати те, що вважаємо цінністю. Сьогодні ми повинні розуміти, що суспільство, яке не готове іти на маленькі жертви, згодом змушене буде піти на великі жертви. То чи не краще зважитись на втрату роботи, якихось благ, вигод, але солідарно з іншими людьми відстояти цінності вже тепер? Для чого перекладати цю справу «на потім» (тобто на плечі своїх дітей), коли боротися зі знахабнілим злом стане значно важче?

Ще однією рисою, без якої неможливо уявити лідера чи провідника, є креативність. Це та ознака, яка відрізняє просто виконавця від лідера. Лідер моментально прораховує кілька можливих варіантів і вибирає найпривабливіший для тих, кого він хоче залучити до своєї дії. Для мене феноменальним прикладом такої блискавичної креативності був Вячеслав Чорновіл.

Інша риса – дисциплінованість. Можливо, у вас це викличе здивування? Якщо я провідник, то навіщо мені це? Нехай інші мене слухають: я ж не мушу бути дисциплінованим. У цьому випадку я би вам порадив читати Вячеслава Липинського: він прекрасно розумівся на лідерстві і на потребі дисциплінованості. Мені здається, що поразка демократичного фронту за ці 20 років незалежності полягала саме в тому, що ми були неспроможні на нормальну дисципліну. Не маю на увазі механічну рабську покору. Дисциплінованість передбачає зовсім інше: я виконую цю дію, але використовую легітимні методи для того, щоб проаналізувати, чи є ця дія найкращою; маю форми впливу на прийняття цього рішення. Якраз демократичний фланг мав би це вміння продемонструвати – гармонію між виконавською дисципліною та ініціативністю учасників спільної дії.

Останній елемент, про який скажу, може бути ще несподіванішим для вас. Це євангельський принцип: «Хто хоче бути першим, хай буде усім слугою». Думаю, якби ці слова я сказав у середовищі наших типових політиків, народних депутатів, то, напевно, почув би гомеричний регіт. Служіння не вкладається у їхню голову, для них це ознака слабкості, рабської покори. Як на мене, саме нинішній момент показує дуже чітко, як потрібно відродити наші лідерські задатки через служіння народові. Коли бачиш, що люди мають певні інтереси, але не можуть самоорганізуватися для їхньої реалізації, ти, як лідер, повинен іти до них і допомагати їм. Так можна відновити довіру, яка була втрачена через всі оті пустопорожні декларації. Тому згаданий євангельський принцип є дуже розумним. Загалом я остерігаюся закликати політиків сприймати Євангеліє як політичний підручник – не для цього воно було написано. Це не цитатник Мао Дзе-дуна. Водночас, ця євангельська формула для мене є абсолютною істиною. Хочете бути лідерами і добрими управлінцями? Будьте слугами для людей!