Чи можлива «Свобода» у Польщі?

IQОлег Гринчук, 14 липня 201344480
Чи можлива «Свобода» у Польщі?

Восьмого червня у Польщі відбувся перший конгрес націоналістів. Доти польські націоналісти, а зокрема Національно-радикальний табір (Obóz Narodowo-Radykalny, ONR) і Всепольська Молодь (Młodzież Wszechpolska, MW), були відомі своїми багатотисячними маршами, що їх проводили на День незалежності 11 листопада.

Праворадикали  за доволі короткий час зуміли створити спільну платформу – Націоналістичний рух (Ruch Narodowy, RN),  який покликаний координувати дії різних союзних партій, груп та організацій. До неї увійшли, окрім вже згадуваних ONR і MW,  Унія реальної політики (Unia Polityki Realnej), Рух свободи (Ruch Wolności),  Асоціація маршу незалежності (Stowarzyszenia Marsz Niepodległości).

Про створення Національного руху було оголошено 11 листопада 2012 року, відразу після завершення організованого націоналістами «Маршу незалежності». Втім, перший з’їзд праворадикалів пройшов тільки 8 червня 2013 року. Окрім згадуваних організацій, вже традиційно на акцію приїхала союзна угорська націоналістична партія «Йоббік» (представлена в угорському парламенті і Європарламенті). Варто зазначити, що це була перша публічна акція націоналістів, яка ставила собі за мету обговорити економічний і соціальний стан речей у польському суспільстві. Попередні спроби правих радикалів провести публічні дискусії у стінах Варшавського університету зустріли опір громадськості і через протести лівих активістів були заборонені.

 Вхід на з’їзд був відкритий для всіх, тому кожен охочий мав змогу особисто взяти участь у засіданнях, поставити запитання доповідачам. Відбувалося дійство у конференц-залі  на вулиці Бобровєцькій у Варшаві. Були присутні  близько тисячі осіб. Після молитви й гімну першим виступив  лідер ONR Пшемислав Голохер: «Діти сталінських катів плюють на нас у медіа отрутою ненависті тільки тому, що воюємо за Польщу для поляків. Опозиція демоліберальній гнилі є нашим обов’язком. Тому будуємо Націоналістичний рух від фундаменту по дах».

Наступним промовцем був лідер MW Роберт Вінніцкі (Robert Winnicki): «Націоналістичний рух стоїть супроти цілої політичної еліти Третьої Республіки. Хочемо їм виразно сказати: Ваш час добігає кінця. Не віримо в систему, яку ви збудували в нашій державі. Зневажаємо вас: політиків, збагачених у шахрайський спосіб, прислужників іноземних структур». На знак підтримки присутні нагородили доповідача бурхливими оплесками.

Головна теза, якою оперували промовці націоналістичної «сцени», полягала в тому, що їхнє фундаментальне завдання – підняти людські маси проти бюрократичної, знахабнілої еліти, що погрузла у розкоші, коли прості поляки змушені були покидати країну, їдучи на заробітки в інші частини Європи. Першим ворогом, який спричинився до такої ситуації, на думку націоналістів, є варварський капіталізм, уособленням якого є ЄС.

«Світ, який сьогодні називається неоліберальним, з лібералізму взяв тільки одне-єдине правило: хто має більше грошей, може робити що завгодно з тим, у кого грошей менше. Цей світ також наголошує, що багатші країни мають право диктувати свою волю біднішим», -– виголосив відомий публіцист правих поглядів Рафал Зємкєвіч.

Існує загроза, що така позиція може знайти підтримку у багатьох поляків, а у разі загострення фінансової кризи антикапіталістична риторика може мобілізувати велику кількість незадоволених.

Якщо розглядати польських праворадикалів у регіональному контексті Центрально-Східної Європи, то можна побачити багато подібностей. Праворадикальні партії здебільшого доволі критичні щодо неоліберальної політики у сфері економіки. Їм властивий своєрідний «лівий» ухил, тобто значна увага у передвиборчих програмах приділяється саме соціальним питанням. Так, наприклад, лідер угорської праворадикальної партії «Йоббік» Габор Вона заявив, що Угорщина в межах боротьби із глобальним капіталізмом має вийти з-під сфери впливу США, ЄС і увійти у Євразійський Союз: «Якщо наша партія буде очолювати уряд Угорщини, ми вживемо всіх заходів, щоб покинути ЄС. Кооперація в часи СРСР була набагато вигіднішою для Угорщини». Варто зазначити, що заява пролунала на конференції в Московському державному університеті, організатором якої був Олександр Дугін – ідеолог неоєвразійства.

Аналізуючи ідеологічну й економічну платформу польських націоналістів, виникає враження, що вони свідомо створюють образ такого собі «поганого» капіталізму, який працює виключно в інтересах європейської бюрократії. А отже, варто творити власний «хороший» капіталізм, але без кайданів ЄС.

Згаданий Рафал Зємкєвіч  так охарактеризував програму Націоналістичного Руху: «Лібералізм в економіці, традиції в освіті, національний егоїзм в закордонній політиці. Війна лівацтву й мультикультуралізму». За такою логікою ліберальна економіка не тому негативна, що експлуатує населення, а тому, що нею керують не поляки.

Хоча головним ворогом був проголошений глобальний капіталізм, проте ані реформи «шокової терапії» Лєшка Бальцеровича, ані конкретні дії уряду не були критиковані.  Головними винуватцями усіх негараздів «призначили» ліві партії й організації, емігрантів, сексуальні меншини, феміністок, атеїстів. Така риторика наштовхує на думку, що план змін, про який говорили праві радикали, є  лише мильною бульбашкою, адже жодна з конкретних реформ не була презентована на з’їзді.

 Нові конкуренти парламентської правиці

Наявність сильного націоналістичного руху, очевидно, послабить позиції двох правих парламентських партій: найбільшої опозиційної – Право і справедливість (Prawo i Sprawiedliwość,  PiS), а також  Польської народної партії (Polskie Stronnictwo Ludowe, PSL). Це вже спричинило до радикалізації «старих правих». Як відомо, двоє послів до сейму від PiS – Артур Гурський, Станіслав Пєнта – були серед організаторів Маршу незалежності 11 листопада, який два роки поспіль завершувався бійками з поліцією і завдаванням шкоди місту. Також посол від PiS – Славомір Клосовський (був віце-міністром освіти в уряді Ярослава Качинського) разом із членами ONR, яких він вважає людьми «великих патріотичних почуттів», проводив мітинг в Ополе (Opole) проти «нелояльності» німецької меншини.

Хоча лідер PiS Ярослав Качинський висловив занепокоєння з приводу посилення праворадикального руху. Він заявив, що не очікує нічого позитивного від націоналістів і вважає, що  всякі немудрі гасла є небезпечні й шкідливі для Польщі. Голова PiS на питання, чи йдеться про ендеків (націонал-демократів, так в Польщі прийнято називати націоналістів) відповів, що «не так про ендеків, як про антисемітів».

Проте 22 червня  націоналісти з Національного відродження Польщі (Narodowe Odrodzenie Polski, NOP) намагалися зірвати лекцію відомого польського соціолога Зіґмунда Баумана. Дії партійців із NOP, що мають виражену антисемітську й расистську риторику, знайшли підтримку в посла від  PiS, уже згадуваного Станіслава Пєнта. Пан посол у типовій націоналістичній формі заявив: «Вам здається, що червона каналія повинна вітатися хлібом і сіллю? Геть до Москви!»

Замість висновку

Відомий вираз засновника часопису «Krytyka Polityczna» Славоміра Сєраковського про те, що польське суспільство перебуває між «супермаркетом і костелом». Як показує час, у зв’язку з високими цінами у «супермаркеті» з «костелу» дедалі частіше почали виходити молоді, гарно одягнуті у коричневі сорочки парубки…

Брати-поляки, не наступайте на граблі, які вже боляче вдарили українців. А поки що одвічна паралель «за свободу нашу і вашу», на жаль, сприймається дуже буквально. Залишається тільки очікувати, чи стануть для націоналістів майбутні вибори до Європарламенту хорошим плацдармом перед виборами до польського сейму.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук