Терористи, тероризм – це терміни, які часто використовують ЗМІ, політики та активісти, говорячи про війну на Донбасі. Але таке визначення некоректне, неправильне і допомагає Росії уникати відповідальності.
Чому? З перших днів війни на Сході України визначення подій, які там відбуваються, неправильне і несе за собою різне трактування і розуміння. Назвавши військову операцію українських силовиків «антитерористичною операцією», ми в такий спосіб підіграли Росії, яка заявляла, що її там немає. Зрозуміло, що в той час погано працювала розвідка і могла не знати, що відбувається, але був досвід Криму, були обстріли з території Росії, було вторгнення російських військ, а ми й далі називали війну «антитерористичною операцією». З військового боку назва, звісно, майже не впливала на події, а ось трактування суспільства і пропаганди та навіть українських (проукраїнських і патріотичних) ЗМІ було іншим.
Які ми знаємо терористичні організації? Ірландська республіканська армія та «Аль-Каїда» – ці назви знають всі, незалежно від віку та статі. Це дві крайні точки тероризму. Ми звикли говорити про тероризм у світлі негативу, ницості, підлості та жорстокості. Це так, але він нічим не гірший від війни. Просто війна десь там, а тероризм може зачепити нас у безпечному місці. Тероризм з’являється тоді, коли не можна вести війну звичними методами. Як ІРА, що бореться за незалежність Ірландії. Ірландці не можуть виставити армію і піти війною на Англію, а ось організувати великий вибух, щоб змусити британський уряд піти на переговори з ними, – спокійно.
За таким самим принципом відбуваються терористичні акти в Ізраїлі. Палестина не виграє війну у прямому зіткненні, а окремі вибухи і провокації дозволяють їм навіть стати жертвою на світовій арені. «Аль-Каїда» теж була заснована для боротьби з окупантами, а саме зі СРСР в Афганістані. А в подальшому трансформувала свою діяльність проти США. І тут більше спрацювала не реальна загроза, а ідеологія. Джихадистам потрібен ворог для боротьби, а після виходу радянських військ він зник. Вони також хотіли створити Великий ісламський халіфат. Деякою мірою це вдалось ІДІЛ. Також лідери окремих держав, як Муаммар Каддафі, використовували тероризм як спосіб помсти, розуміючи, що воювати в них немає сил.
А тепер скажіть, де тут Гіркін і його група на Донбасі? Громадяни Росії боролися за незалежність? Чи, може, Росія не має сил та засобів для війни? Чи Путін хотів помститися Турчинову (саме йому, бо він був в. о. президента, коли Росія напала, а не Порошенко, як подає багато ЗМІ, зокрема українських) за щось? Ні, ні, ні.
Ігор Гіркін (Стрєлков) – не терорист. Він – полковник ФСБ у запасі, а, як відомо, гебістів колишніх не буває. Говорячи, що він терорист, ми відділяємо його від Росії і її агресії. Та й сам Гіркін постійно про це говорить, що діяв самостійно, що все ставалося, як ставалося, і він не працював на ФСБ. Ви в це вірите? Я ні! І тут важливо розуміти, що Гіркін – це не тільки окрема людина, а вже збірний образ для росіян, які приїжджають воювати на Донбас.
Можна скільки завгодно показово питати президента чи кричати, що Росія агресор, але одномоментний виступ не змінює ситуації. Важливе постійне сприйняття ситуації. А в нас воно не таке. Для багатьох на Донбасі воюють терористи, бойовики, відпускники, сепаратисти, росіяни і т. д. Це різні групи та ідентифікації. Але тільки одна з них стосується українців – сепаратисти або колабораціоністи. Всі інші – росіяни, і про це важливо говорити. Бо наразі виглядає так, що кожен отримує свою роль і не може грати кількох одночасно. Так роль росіян значно зменшується.
Росія вже використовувала таку ж термінологію у двох чеченських кампаніях. І наші ЗМІ до 2014 року повністю їх калькували. За твердженням федеральних каналів, там терористи й бойовики воювали проти свого народу і законної влади, а не чеченський народ за незалежність від Росії. Так питання незалежності Чечні повністю було забрано з публічного обговорення і навіть згадки зникли. Те саме відбувається і на Донбасі. Росія трошки вивернула трактування, яке було в Чечні, і ховає свою присутність за терористами, бойовиками, сепаратистами тощо.
Це звучить смішно, але соціологія показує інше. Наприкінці 2014 року понад 31% українців були проти продовження т. зв. АТО і вважали, що це держава воює зі своїм народом, що провокує терористичні акти. Український центр економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова в лютому 2020 року дослідив громадську думку про ситуацію на Донбасі. Тільки 43,6% українців вважають, що там відбувається війна між Україною та Росією, і це на шостий рік агресії. Для 18,7% це сепаратистський заколот, підтриманий Росією. Ще 13,8% вважають, що там відбувається громадянська війна, 9,6% – війна між Росією і США і 5,8% – що боротьба за незалежність Донецької та Луганської народних республік. А 8,5% не можуть відповісти на запитання. Фактично, 56,4% українців не бачать на Донбасі війни Росії з Україною повністю, або частково. Чому так відбувається? Бо ми про це не говоримо. А те, що є, ховається за багатьма різними поняттями, як тероризм і терористи.
З одного боку, Україна входить до тридцятки країн з високим ризиком тероризму, у нас фіксуються сотні терористичних актів. Але це не наслідок тероризму як ідеології і дій терористичних організацій чи окремих терористів. Це наслідок зміни способів ведення війни і становлення тероризму, як інструменту військових дій. І якщо це розділяти, то Росія не відповідатиме за дії окремих її агентів, бо їх ніде не ідентифікують як таких.
Для висвітлення подій на Донбасі потрібно чітко вказувати про агресію Росії, писати й говорити про російсько-окупаційні війська. Так, до них входять терористи, відпускники, сепаратисти, казаки, кадрові військові тощо. Розділяючи окупаційні війська на різні частини, ми так само розділяємо відповідальність. Пишучи для клікабельності «терористи», «відпускники», «бойовики», ми розсіюємо увагу людей і концентрацію на тому, хто винен у війні. Усі ці поняття не спростовують того, що напала Росія, але не дають чіткого розуміння. І коли наступного разу у вас виникне запитання щодо того, чому так багато українців не бачать війни Росії проти України, то згадайте, як саме ви про це говорите. Акцент на російських окупаційних військах дає розуміння того, хто напав, а говоріння про бойовиків і терористів – ні.
Ми використовуємо