Чому українцям варто менше перейматися минулим

У зв’язку з тим, що росіяни на окупованих територіях взялися встановлювати пам’ятники Леніну, перейменовувати вулиці і взагалі міняти таблички, деякі українці закономірно вирішили, що це і є головне – історія. І тут ми можемо потрапити в логічну пастку, плутаючи історію та символи, а також вважаючи мотиви росіян такими, які варто наслідувати.

По-перше, Ленін – це в конкретному випадку не історія, це символ. А символи на війні надзвичайно важливі. Історія без розуміння символів, а тим паче без їхнього емоційного сприйняття – нічого не варта як елемент пропаганди. Тому замість пам’ятника Леніну як маркер могли використати царя Миколу ІІ чи навіть балалайку – суть від цього не змінилася б.

По-друге, якщо росіяни в колективному безумстві вирішили повернути час назад і вбивати заради вигаданого минулого, це не означає, що українці повинні піддаватися цьому масовому психозу. Історія важлива, але війна – за майбутнє, за виживання, а не за вчорашній день. Про це варто пам’ятати.

По-третє, треба все-таки розуміти, що історія України – це не набір штампів з підручника історії УРСР, де негативні персонажі стали позитивними. Це складний і досі насправді не осмислений процес. Щоб не ходити колами, питання можна поставити руба: теза про «дух одвічної стихії, який поставив нас на грані двох світів» – це для нас зараз актуально? Чи ну його в Африку, тому рухаємося в нормальний світ, до джерел?

Четверте, останнє: російський псевдоісторичний маразм – це не індульгенція для деяких наших хитрозроблених істориків-пропагандистів. Щоб не вийшло так, що можна було молоти все підряд, клепаючи міфи «аби за порєбріком пукани запалали», а тепер сказати, що історія важлива, бо росіяни взяли її на прапор. А раз так, то й кожен пропагандист важливий, бо він історик.

Тепер, коли з дефініціями ніби вияснили, можна поговорити про конкретику. Кволі спроби «поборотися» з польськими символами на Личаківському цвинтарі у Львові – це яскравий приклад «вчорашнього порядку денного». Це намагання розворушити старі рани просто заради процесу. Ну бо пояснити це якоюсь загрозою з боку Польщі зараз можна, лише якщо сильно любити російське телебачення.

Логічно всі ніби розуміють, що питання старих конфліктів із поляками зараз неактуальні, що реанімувати непорозуміння – це тупо працювати на російську пропаганду. Але ні – завжди знайдеться хтось, для кого не проблема написати «українці пам’ятають 1918 рік». Які українці, всі українці? Що означає «пам’ятати» подію 104-річної давності? Але емоцію викликає.

Тим часом життя показує, що і українське, і польське суспільство наш спільний травматичний досвід пережили, перетравили й усвідомили. Перегорнули ці сторінки і готові йти далі. На відміну від росіян, які «відроджують історію», українці і поляки точно знають, що це в минулому. Мусимо визнати, що ті, хто колотить воду в стилі «можем повторить», є психологічно ближчими до росіян, аніж до більшості поляків чи українців.

Сучасна війна – це війна минулого з майбутнім. Де майбутнє точно переможе, питання лише в тому, де опиниться Україна: у майбутньому (сподіваюсь) чи в минулому (якщо українці вкотре примудряться профукати всі шанси і карти).

Я розумію емоції, а «відчуття історичної несправедливості» – це дуже сильна емоція. І саме тому завжди треба насторожено ставитися до всіх повідомлень, які спрямовані не на раціо, а на почуття. Ви пам’ятаєте епопею зі сланцевим газом у Львівській області? Коли нас лякали «другим Чорнобилем», перекрикуючи аргументи про енергетичну незалежність. Рекомендую поцікавитися, як ці «екоактивісти» ставляться зараз до левів на Личаківському цвинтарі, і задатися питанням про їхню компетентність або чистоплотність.

Взагалі, коли історія стає для когось актуальною настільки, що перекриває собою горизонт сучасності, це миттєво вибиває з реальності. Простий приклад – сучасні «політичні» розбірки в Україні. На наших очах перекроюється карта Євразії, формуються союзи і розпадається імперія – а ми зациклені як не на левах на цвинтарі, то на пошуку «крота» в офісі президента, через якого стався «Вагнер\ейт», і тому американці «в жодному разі не дадуть нам зброю».

Для чого крутити пластинку 2019 року? Щоб дійсно опинитися «на грані двох світів»? Знову? Нічого історія так і не навчила?