Чорнобильські буряти у світі фейків

Напередодні парламентських виборів один з прихильників Порошенка виклав у Фейсбуці інформацію про те, що в білоруській частині Чорнобильської зони перебувають численні війська Російської Федерації, переважно буряти. І що в розмовах з громадянами України буряти щиро заявляють, що їхня мета – взяти Київ. Більш за те, вони перебувають там так довго, що ще в березні Україна стягнула до кордону свої частини.

Ця інформація, на перший погляд, виглядала як фейк. Автор тексту посилався на розмову з 31-річним жителем прикордонного села в Іванківському районі, мешканці якого буцімто традиційно їздять косити сіно на території Білорусі. Але села Іванківського району поблизу кордону є нежилими. Це територія Чорнобильської зони. Після зауваження автор одразу поміняв свідчення: тепер це було село не «поруч з кордоном», а «не так далеко від кордону». Хоча в такому разі незрозуміло: навіщо нелеґально їздити косити сіно на територію Білорусі за 20-40 км? Ну і буряти як візуалізація «новітньої Орди» – окрема пісня. Автор навіть не уявляє, наскільки важко і дорого утримувати таємно десятки тисяч солдатів у лісі, ще й у Чорнобильській зоні, протягом кількох місяців. І як незручно потім їм вести атаку через цю саму Зону – як мінімум через малу кількість мостів на Прип'яті.

Це повідомлення одразу ж почали перепощувати сотні користувачів і спільнот. Зрештою, на нього відреагувала 61-ша окрема піхотна єгерська бригада, принаймні її акаунт у Фейсбуці. Було повідомлено, що бригада перевірить інформацію, яка поширюється мережею. Це викликало хвилю повідомлень вже в офіційних ЗМІ, яка потім повернулася у Фейсбук у ще більшому масштабі. Ніхто не поставив собі запитання: якщо автор повідомлення каже, що українські війська стягнуто в Зону ще в березні, то чому 61-ша окрема піхотна єгерська бригада лише зараз перевіряє інформацію про наявність поряд ворожої армії?

Зрозуміло, фейк був потрібен, скажімо так, не дуже далекому розуму його автора для того, щоб у такий спосіб посіяти паніку і мобілізувати електорат Порошенка перед виборами. Але в нього повірили десятки тисяч (якщо не більше) людей, передусім через реакцію поважних інтернет-ЗМІ.

І тут ми переходимо до цікавої теми, а саме до фейків як явища і причин довіри до них. Безперечно, якби така сама інформація з'явилася у Фейсбуці рік тому, ті самі люди, які зараз охоче перепощують її, поставилися б до неї значно уважніше. Причина проста: тоді при владі був президент Порошенко, якому вони цілком і повністю довіряли. Саме вони в той час казали б панікерам щось на зразок: не сійте паніку в воюючій країні, не допомагайте ворогу. Зараз вони впевнені, що ворог сидить у президентському кріслі, а отже, що гірше – то краще.

На жаль, багато хто схильний сприймати минуле як найчистіші в інформаційному сенсі часи. Це вада підручників історії, в яких світ поділений на чітко «хороших» і чітко «поганих» персонажів. Багато хто впевнений, що в більшовицьку армію йшли тільки негідники, а до загонів українських націоналістів – лише праведники, спраглі Національного Відродження. А ще багато хто впевнений у прямо протилежному. Насправді ж і сто, і триста років тому люди були схильні до віри у ближчі їхньому світогляду фейки, от тільки доступу до альтернативної точки зору – яка зараз легко доступна в Інтернеті – вони не мали.

Нові медіа дають нам унікальну можливість будувати власний світогляд, дивитися на ситуацію з різних позицій, брати участь у дискусіях – але вони не забороняють нікому з нас створити власну інформаційну бульбашку, в якій буде тепло, затишно і навкруги – лише однодумці. От тільки не варто потім засмучуватися, що Україна виявилася не такою, як нам уявлялося, а на виборах переміг зовсім неправильний кандидат.

До речі, 61-ша окрема піхотна єгерська бригада повідомила, що жодної загрози в Чорнобильській зоні виявлено не було. Але кого це переконало змінити думку чи бодай попросити вибачення за поширення фейку? Риторичне запитання. А шкода.