Демократичний вибір чи новий пакт еліт?

Політреформенна оскома з нагоди свого пятиріччя і поведінка тих чи інших політиків під час просування цієї реформи наштовхує не лише на меморіальний щем, а й на потребу знову проектувати поведінку того чи іншого кандидата на нинішню політичну ситуацію. Головне, що змушує дошукуватися цих аналогій – дещо імітаційний характер кампанії зразка 2010 року.

У діях кожного із кандидатів, як лідерів рейтингу , так і аутсайдерів протяжить якась панщина – ну, тобто їх виборча боротьба - це не свята справа порятунку нації , а відробляння панщини. Але пригадаймо поведінку Януковича щодо реформи – пригадуєте чи ні?  Пригадуєте лінію Ющенка щодо реформи? Пригадуєте як вила-скавуліла „Наша Україна„ і голосувала переломлена через коліно, але ж її лідер не голосував. Пригадуєте  безкомпромісність Тимошенко, коли декому здавалося, що через її впертість  почнеться громадянська війна. А вона все лементувала:  „Реформа – це хрест на всьому, на всій нашій боротьбі!” А  за який героїзм став Героєм України Володимир Литвин? Тому   й певна безпристрасність нинішньої ситуації все більше нагадує про ймовірність чергового доведення кампанії до абсурду, з подальшим переведенням її до договірного статусу. Бюлетені в скриньках лише для частини цього  можливого спектаклю  зможуть стати козирними картами в протистоянні. Не виключено, що ціною компромісу цього разу знову стане все та ж конституційна реформа – лише замість Морозового варіанту  перерозподілу влад в роботу піде конституція Ющенка. Адже пасивність Президента у виборчій кампанії чимраз більше наштовхує на існування якогось паралельного сценарію.

Особливим лакмусовим проблиском виникає тема „українського прем’єра”. Це ж у якого із „непроукраїнських президентів”, якщо єдиним проукраїнським президентом є Ющенко, має з’явитися „український прем’єр”, якщо у  єдиного проукраїнського прем’єра повинне бути також прізвище «Ющенко»? Бо все, що не-Ющенко – вже антиукраїнське! Жартую, звичайно!  

Фігура Ющенка була предметом компромісу олігархів із народом, що вийшов боронити свій вибір. Але ділитися владою  з народом ніхто не збирався. Таке  відчуття, що з Ющенком спочатку люди перемогли олігархів, а потім тим же Ющенком  олігархи перемогли людей.  Не міг президент бути сліпим знаряддям у руках олігархів, швидше за все він  став у наслідку повноцінним і повноправним акціонером перемоги над людьми. Правда зі своїми примхами – на зразок Батурина, Мистецького Арсеналу та свободи слова. І люди, наші незабутньо вдячні люди, не забули подякувати на виборах спочатку його політичній силі, а тепер вже дякують і йому. Кожному маленькому ющенкові в особі голів рай- чи облдержадміністрацій.

Так, у нинішній кампанії менше емоцій і символізму, майже відсутнє бажання виходити на майдани, але потреба в завершенні національного проекту держави Україна  аж ніяк не менша. Здається тіні у судових  залах уже зарухалися в підготовці до сутужно-сутяжних суперечок, а колесо круглого столу завертілося немов кроковеє колесо. Тільки круглий стіл, сам лише круглий стіл і нічого крім круглого столу! А якщо так, то і з невеликою кількістю відсотків  та статусом можна свою історичну місію встигнути виконати.

 Які процедури, навіщо ці процедури, навіщо закони коли батьківщина загрожена! Лірика блін! Інтуїція блін! Чи те, чого бракує для повноти картини, тобто власне української тонкої протяжної ноти, котра і відрізняє власне українську виборчу кампанію від такої кислої,  позбавленої    усілякої лірики, звичайної тривіальної, без пан-або-пропав” європейської демократичної виборчої кампанії. Занадто мало конспірології. А та, що проглядається якась незвично піснувата. Якась зовсім не біснувата.

Чи може нинішня малоістеричність виборів лише свідчення подорослішання нашого суспільства? Чи може все, як було за домайданних часів – ви ідіть голосуйте, а вибір ми зробимо такий. як треба!