До кого притулитися Притулі
Притула мусить сміливо відрізати пуповину, яка хоч якось повʼязує його з минулим
Публікації — 69Нарешті тліючий конфлікт між середовищем пʼятого президента України Петра Порошенка та раніше співзвучного з ним ідейно й електорально Сергія Притули вийшов на відкриту поверхню. Записні інформаційні воїни Порошенка розпочали відкритий наступ на Притулу зі закидами в невірності спільним ідеалам, роботі на покращення власного іміджу і навіть у таємній співпраці з Офісом президента Зеленського. Останнє звинувачення спрямоване лише до адептів Порошенка, бо тільки вони можуть засуджувати громадського діяча і відомого волонтера за контакти з центральною владою в умовах, коли триває широкомасштабна війни проти України. Дорікати тим, що не хоче бути в опозиції до чинної влади і не імітує паралельної з владою боротьби проти зовнішнього ворога. Здається, у такому приписуванні гріхів Сергію Притулі проглядається більше розпачу в таборі Порошенка, ніж здорового глузду. Зрештою, пташеня мало колись оперитися і вилетіти з батьківського гнізда. Тим більше, якщо це пташеня вилупилося з підкинутого яйця.
Якщо закиди з боку «порошенківців» на адресу Притули ще можна пояснити страхами, що той відтягне від Порошенка значну частину молодого й ініціативного електорату, то намагання скомпрометувати його звʼязками зі Зеленським тягне радше на сокирну роботу політтехнологів місцевого розливу. Зрозуміло, що й сам Сергій та його команда не проти попіаритися на цій історії. Інтернетом поширюються чутки, що це саме Притула найбільш невигідний Зеленському, бо може скласти йому серйозну конкуренцію. Що це Зеленський не бажає собі альтернативи в особі Притули.
Обидві версії є звичайними технологіями. Одні не хочуть дозволити Притулі піти в самостійне плавання, бо тоді акваторія корабля під назвою «Порошенко» змаліє до каскаду кількох сільських ставків. Прихильники Притули намагаються відразу поставити його на одні шальки зі Зеленським. Хоча насправді не тільки Притула не може скласти конкуренції президентові, який зараз втішається підтримкою 93% громадян України, але й будь-хто інший. Президентові, який став прикладом сучасного політичного і державного лідера для цілого демократичного світу. Який став символом того, що тільки позасистемна особистість може почати змінювати цей зашкарублий світ.
Приклад протиставлення Сергія Притули Володимиру Зеленському цікавий ще й тим, що він продовжує хибну лінію в українській політиці, суть якої полягає в надмірній персоналізації політичного процесу. Ми вже звикли, що українських виборців привчили до того, що вони не мусять голосувати за ідеї, програми, принципи. Політичні партії, які в нас також віддалено нагадували їхні класичні прототипи, замінили іменними блоками: Тимошенко, Литвина, Порошенка. Наступною технологією стало виведення у другий тур двох кандидатів, де один – дуже поганий, а другий – трошки ліпший. Зрозуміло, що така конфігурація вибору не залишала. За цим принципом діяла й команда Петра Порошенка. І саме висування позасистемного Зеленського нарешті змінило відпрацьований алгоритм.
Цікаво, що в команди Порошенка та в олігархічної системи, яка стояла в нього за спиною, не вистачило розуму й фантазії не рухатися за старими лекалами. Або, щоб не наслідувати силу, яка просувала Зеленського. Коли стало відомо, що на президента буде кандидувати відомий актор-комік, стара система заходилася шукати свого «артиста». Вибір впав на відомого співака Святослава Вакарчука, якого стали розкручувати як «проукраїнську» альтернативу Зеленському. Мовляв, молоді люди, які не захочуть голосувати за Порошенка, далеко від нього не відійдуть. Залишаться в прямій електоральній досяжності у вигляді свого роду комсомолу.
Історія з протиставленням Вакарчука Зеленському насправді мала б увійти у всі підручники з політології. Щоправда, під гаслом «як не треба програвати вибори». Незважаючи на те, що Вакарчук уже був у політиці і безславно з неї пішов, склавши 2008 року мандат народного депутата, деякі олігархи, особливо ті, що звикли розкладати яйця в різні кошики, знову намагалися розкрутити його як політика нового зразка. Придумали йому легенду «американського» кандидата в президенти України, завчасно відрядивши того на навчання до Стенфордського університету. Проте вони не врахували кількох важливих моментів – слабкість Вакарчука як політика і натхненного промовця, а також того, що головний кандидат від національно-патріотичних сил олігарх Порошенко ніколи не дозволив би найменшої самостійності Вакарчукові.
До всього, перші ж соціологічні опитування показали, що Вакарчук, як свіжий кандидат, може легко перемогти токсичного Порошенка. Тому вже на самому початку «співпраці» «порошенківцям» довелося обмежувати й так обмеженого Вакарчука. У підсумку перемовин Святослав Вакарчук «завагався» і відмовився брати участь у президентських перегонах. Дивно, але той, хто міг би скласти хоч якусь альтернативу Зеленському і кого втягнули у гру саме з цією метою, добровільно знявся з перегонів.
У цьому й полягає головний прорахунок тодішніх ляльководів. Вони за означенням не шукали сильного політика для противаги Зеленському. Оскільки самі були вкрай незацікавленими у змінах, які той мав би розпочати. Їм потрібна була людина, яка імітувала б молодого і просунутого керівника держави. Вони бажали перемоги над непередбачуваним Зеленським якогось «ручного» актора. Тому в команді Порошенка й наважилися апробувати варіант, де Вакарчук мав виступити в ролі «українського» Зеленського. До слова, ця тактика не спрацювала не тільки тому, що Вакарчук за своїми характеристиками не тягнув на загальнонаціонального лідера, але й тому, що вона була по своїй суті вторинною. Бо Зеленського українські виборці обрали не за те, що він популярний актор, а за те, що несистемний, а отже давав хоч якусь надію. А Вакарчуку відводилася роль бути свого роду кавер-версією Зеленського.
Проте старі ляльководи на цій історії не зупинилися. Вони зрозуміли, що партії Порошенка потрібна «молодіжка». Що популярність Зеленського можна перебити тільки «своїми» популярними шоуменами. Так Вакарчук запросив у свою нову партію «Голос» відомого коміка Сергія Притулу. Знову ж таки, величину неспівмірну зі Зеленським. Якщо в Зеленського було багато політичної й соціальної сатири, то кривляння Притули навіть близько не лежало біля масового захоплення Зеленським по всій Україні. Творчість Притули у вигляді скеч-шоу «Файна Юкрайна» або гумористичної програми «Варʼяти» дуже по-різному сприймалася в окремих регіонах та аудиторіях. Не можна сказати, що творчість Притули була вторинною, бо це було б незаслуженою образою. Його творчість – це також величезна популярність, але в дуже обмеженому сегменті.
І сам Вакарчук, і Сергій Притула надовго не затрималися в партії «Голос», яка дуже швидко оскандалилася і розвалилася. Вакарчук витримав тільки рік свого другого «пришестя» в політику і вмив руки. Притула ж пішов, пообіцявши бути більш перебірливим у виборі супутників. І що цікаво, на тлі «збитих льотчиків» української політики та скомпрометованих політичних аксакалів Притула виглядає більш ніж пристойно. Хоч і потрапив у політику як частина політтехнологічного задуму, однак не встиг остаточно замаститися об старих політиків. Його прощання з «Голосом» відкрило нові перспективи, але не очистило від первородного гріха – бути гравцем у чиїйсь великій грі.
Притула дуже правильно вчинив, маючи, здається, щирі наміри, коли в критичний для країни момент став волонтером. Саме на цьому полі йому виявилося мало рівних. Йому довіряють. Його популярність підтверджена тим, що «Фонду Сергія Притули» вдалося за максимально короткий час зібрати неймовірну суму в 600 млн грн на бойові безпілотники. Це робить його важливою публічною фігурою. Проте одна думка все ж не залишає в спокої. А саме про те, що ця щира волонтерська діяльність може виявитися прологом до нового політичного проєкту на чолі зі Сергієм Притулою. Ось саме за це вже хапаються адепти Петра Порошенка. І битимуть прицільно у це слабке місце. Бо кому, як не їм, знатися на використанні волонтерства для політичного піару.
Дуже цікаво, що середовище Порошенка, до якого так близько стояв Притула, може виявитися його основним критиком. Тепер українці довідаються і про «самопіар Притули на зібраних людських пожертвах», і про швагра Хомутинніка з «Батальйону Монако». І знову, замість того щоб визначитися з молодим і нескомпрометованим лідером патріотичної опозиції, потенційні опозиціонери будуть товкти один одному пики і ще більше понижувати свій рейтинг.
І на останок. Щоб бути успішним і перемагати Сергієві Притулі потрібно відкрито говорити про свої плани й амбіції. Повторюся, він не согірший в українському публічному полі. Але найменший витік інформації про якісь домовленості з представниками олігархічної системи навіки поховають його амбіції. А з ними й багатьох молодих людей.
В Україні треба повністю переформатувати стару політичну систему. Владі вкрай потрібна присутність системної опозиції. Призначення опозиції полягає в контролі за владою. Опозиція не має видумувати компромату на владу, займатися домислами, і зводитися до того, що ми хочемо «поганого» Зеленського поміняти на «доброго» Порошенка. Ображений поразкою на президентських виборах Порошенко – це не опозиція до чинної влади. Це карикатура на політичну опозицію, яка давно перетнула межу здорового глузду і в унісон з ворогом бореться проти України. Треба усвідомити, що Порошенко з його ядерним (заслужено) антирейтингом аж ніяк не надається на лідера національної опозиції. Потрібні нові люди. Як би ми не проклинали цю війну, але вона відкрила українцям сотні нових імен чесних і професійних військових, політиків, волонтерів, менеджерів та всіх, хто зміг себе якнайкраще проявити. Ось це і є кадровий потенціал для управлінської еліти країни.
P. S. Такі люди, як Сергій Притула, також дуже потрібні в суспільстві. Їх має бути багато. Тільки за умови, що вони сміливо відріжуть пуповину, яка їх хоч якось повʼязує з минулим. Має сформуватися критична маса, щоб нарешті після кожних виборів не залишалася ціла армія незадоволених, готових насильно повалити законно обрану владу.