Футболісти з одного класу

Чому гравці нашої збірної так не люблять спілкуватися

Блоги16 листопада 2015 243 1

Теоретично, багато гравців збірної України могли б вчитися зі мною в одному класі, або ж бути на рік-два старшими-молодшими.

Тобто ми разом росли на одних і тих же серіалах, мали в школі одну і ту ж програму, читали або не читали "Чому ревуть воли як ясла повні", стопудів знали колись на пам'ять хоча б одну пісню "Руки вверх" і носили в школу щоденники із зображенням Андрія Шевченка.

Тепер ми виросли. Женя, Андрій, Ярік, Тарас, Сергій стали футболістами. Доволі успішними футболістами. Вони бачили багато країн, спілкувалися з іменитими гравцями, та що вже там - вони мають власні помешкання і машини, носять сумки від Луї Вітон, а дехто обзавівся навіть золотою ванною.

Ці хлопці тепер не просто пацанва із сусіднього двору (а вони колись такими і були, бо ніхто з дитинства на шовках не спав і сімейним сріблом фуагра не куштував), а гравці національної збірної України.

Національної. Збірної. України.

У них є гроші, статус, у них - сотні тисяч вболівальників. Змінилось все, а фактично не змінилось нічого.

Ці хлопці так і залишились дітьми радянських родин - бідних і невибагливих до традицій. Хлопці, яким дуже пощастило, яким варто триматись за свій фарт, бо не приведи Господи, будуть жити як решта 98% країни - від зарплати до зарплати у затхлих хрущовках і з мрією коли-небудь злітати в Барселону на футбол.

Ці хлопці твого віку і з твоєї країни, але немов із паралельної реальності. Вони не бачать тебе, не бачать свого вболівальника, не розуміють і "аставьтє мєня в пакоє" - не хочуть розуміти Україну, якою вона є.

У них сите, здорове, успішне життя, і їм байдуже - чи ти журналіст, чи слюсар, чи кандидат наук. Вони не будуть спілкуватися з тобою нарівні, бо вони вирвались, а ти - ні.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук