Гегемонія жертв

IQВіктор Калашніков, 7 травня 2013316469
Гегемонія жертв

XX століття видалося найжорстокішим, найкривавішим і найруйнівнішим в історії. Кількість жертв воєн, терору і масового насильства сягає 500 мільйонів – більше, ніж за попередні століття разом узяті.

Чи це не привід для першочергових рефлексій і навіть попередніх висновків.

То хто ж винен?

Діяльність головних лиходіїв вивчено не так уже й погано. Ну що принципово незрозумілого чи невідомого залишається у постатях Гітлера, Сталіна та їхніх соратників? Це швидше їхні апологети і популяризатори напускають туману. Справжня проблема лежить в іншій площині. Просто громадськість не схильна це визнавати. Бо відразу виникне некомфортна – «прикордонна» – ситуація, яку німці ємко називають «Entscheidungsbedarf»: «необхідність приймати рішення», брати на себе відповідальність, діяти. І тим самим реалізовувати свої право і свободу.

Платою за свободу і за здатність відрізняти добро від зла споконвіку призначені бути земні тяготи. Але саме за свободу! Сучасна ж людина і тут «вивернулася»: вона готова піддати себе і своїх близьких будь-яким випробуванням і навіть мукам, але в обмін воліє... рабство! Зокрема сліпе слідування вождям. Нехай вони заведуть у кабалу, животіння, криваву трясовину і навіть в саму смерть – зате дорогою ми отримаємо задоволення життям у слухняному стаді.

Є класичні відмовки: «ми їм повірили», «ми не знали». На цю тему – притча про тих же німців: «Ви щось знали про нацистські концтабори? – Ні, ніколи раніше не чув. – Але чи цікавилися ви, куди поділися ваші сусіди-євреї? – Та ви що! Та за таку цікавість я тут же потрапив би до концтабору!».

За вдаване незнання основних речей у нашому світі – точно вже, починаючи з ХХ століття – не сховатися. Чи не вкажеш і на недоступність Євангелія. Значить, миліше було придушити в собі розум, совість, інстинкт самозбереження – та й стати зрештою знаряддям, співучасником, а потім і жертвою злочинів.

Гітлеру і нацистам з такими підданими тільки й залишалося, що взяти владу і потім віддавати найнеймовірніші накази – роками все виконувалося точно і вчасно.

Хотіли в стадо – потрапили на бійню. Все логічно.

Окупація – шкідлива і корисна

На сході Німеччини мільйони перекочували з однієї диктатури в іншу, з нацистського стада – в  комуністичне. Коли зрозуміли, що нові вожді готуються використати їх у черговий бійні, було вже запізно – з'явився Берлінський мур. І хоча війні в Європі того разу вдалося запобігти, ще майже тридцять років ці мільйони слухняно, а часто і з радісним беканням (за винятком небагатьох, що відбилися) паслися у військово-поліцейському стаді НДР, посилено готуючись до власного заклання. Це ще більш деформувало матеріальне і духовне життя на німецькій землі – комунізм посилив нацизм. Знаменно, що саме Східна Німеччина нині найбезбожніша територія на планеті.

На заході системою жорстких заходів німців все ж відучили ховатися за колективну відповідальність і сліпо коритися лідерам. Апофеозом стало прийняття 1968 року конституційної норми, за якою бундесбюрґер правочинний давати відсіч усім, хто спокусився б на свободу і демократію. Не чекай додаткових наказів від вождів! Хіба мало хто прорветься на головну трибуну?

Пригадаймо, що ідеї післявоєнної німецької державності і цієї конкретної поправки прибули з-за океану, де громадяни вже не одне століття «воюють» за різними азимутами за свою особисту або колективну автономію. Що ж до  держави (вони там вважають за краще говорити «уряд»), то вона – лише неминуче зло, яке слід тримати у вузді. Відповідно, західний німець остаточно перекувався на західноєвропейця і навіть атлантиста. Цього не врахували радянські лідери, які, потураючи злиттю НДР з ФРН, по-старому робили ставку на німецький націоналізм з його антиамериканізмом і латентним антисемітизмом.

Політична культура об'єднаної Німеччини сьогодні щораз більше просочується духом індивідуальних прав, свобод та особистої відповідальності. На це працює, крім іншого, зростаючий  потік інформації та дискусій про нацистську й комуністичну диктатури, а також про перипетії їхнього повалення. Складається враження, що з часом німці лише заглиблюються в цей самоаналіз. Це та сама політична культура, з якою зіткнулися «східні партнери», звиклі мислити набором господарських показників (точніше, образами омріяних європейських благ). Насправді ж східна політика ЄУ адресована громадянському суспільству. Це не «Митний союз». Просто українці та інші пострадянські люди рутинно делегували цю доленосну тему своїм лідерам, а вже ті не втратили шансу використовувати її за власним розумінням. Чому ж не використовувати, коли піддані самі делегували?..

Та чи можливе взагалі формування громадянського суспільства й відкритої економіки в посттоталітарних країнах без західного диктату і масової перековування? Без американського сержанта-політрука (що було – те було), котрий втовкмачував натовпу «краутс» ази і термінологію демократії? Без, хоча б, успішних «кольорових революцій»? Час, звичайно, ще щось покаже, але я в такій можливості сумніваюся. Досвід засвідчує, що за десятиліття диктатури занадто багатьом стає звичним стадне життя. Потрібне інтенсивне перевиховання, причому таке, щоб відразу було зрозуміло: повернення до минулого не буде за жодних обставин. І не сподівайтеся.

«Як це – не сподівайтеся? І з якого дива диктат!? ». А з того дива, що програли Холодну війну. Не знали, не брали участі? Ну, це чергова брехня, і вона лише погіршує становище.

Різне життя після масової загибелі

Однією з головних зон гуманітарного лиха в минулому столітті була Центрально-Східна Європа – ті самі «криваві землі». За підсумками цієї катастрофи євреї створили свою державу і здатні тепер захистити себе практично від кого завгодно і де завгодно. Євреям продовжують відшкодовувати заподіяне зло, весь світ вшановує жертв Голокосту.

Білоруси, росіяни та українці (візьмемо тільки їх, в алфавітному порядку) постраждали від різних злодіянь не менше. Натомість вони отримали знущальні «реабілітації» від своїх же тюремників і катів плюс жебрацькі подачки (а, так – ще «свободу і незалежність» в СРСР). Зате величезні кошти пішли на виробництво монструозних меморіалів та «вічних» газових вогнів на славу сталінізму. На кістках в'язнів ГУЛАГу нагромадила своє багатство і більшість сучасних олігархів.

Названих слов'ян, очевидно, не турбує, настільки кричуща різниця між ними і євреями. Зате вони жваво відгукуються на «насущні» проблеми на зразок: як це Сталін прогледів «віроломний» удар Гітлера? Та яка суттєва різниця, що там було в немитій довбешці напівписьменного горця («недовченого попа» – за  словами маршала Рокоссовського)? Залишимо його вузьким фахівцям. Головне питання інше: чому мільйони дієздатних людей – чоловіків – стали покірливими гвинтиками сталінської військової машини, а потім і жертвами її повної неспроможності? Німці відправляли їх влітку 1941 року в тил величезними колонами, іноді без будь-якої охорони. Збоку могло здаватися, що ці нещасні просто скопом переходили до іншого «вождя»...

А чи варто взагалі йти в армію, коли не забезпечені права військовополонених та їх сімей? Коли навіть нормально не ховають «геройськи полеглих»? Коли страх перед заградзагонам переважує страх перед супротивником? Та зрештою – армія це, чи щось інше?..

А хіба в післявоєнній радянській, а потім і російської армії щось принципово змінювалося? Хоча, з якого дива має змінюватися, якщо ніхто, крім «Солдатських матерів», нічого іншого не вимагав, і всі продовжують молитися на «велику перемогу».

Або ось українцям не так давно пропонували всерйоз згадати про Голодомор. Але влада змінилася, Москва гримнула – і український народ, схоже, закинув цю справу. Наче не його знищували. До речі, Голодомор і вступ до НАТО явно були якось взаємопов'язані між собою. Разом вони і пішли з української політики. Нові вожді лише відгукнулися на суспільний запит, точніше – на його відсутність. Можливо, вони також розсудили: якщо піддані індиферентні навіть до питань життя, смерті та геноциду – чи варто так вже вкладатися в їхній комфорт?

Перші симптоми

Але як це зазвичай починається? Маса свідчень про події 1917 року підтверджує – з дрібниць. А потім – крок за кроком зростає. Дозволили узурпаторам взяти владу, потім порушити одну за одною заповіді і норми. Аж гульк – а кров уже б'є рікою.

Мабуть, у найпершому кроці вся справа: люди не відреагували негайно і жорстко на демагогію, брехню й хамство. Ось хам і розперезався – та так, що рахунок жертв пішов на мільйони. А що – не знали з самого початку, що це – хам? Ще й як знали і самі ж один одного попереджали напередодні – гряде, мовляв...

Тож перший і головний захист від масових злодіянь – власні моральні інстинкти і здоровий глузд. Такі інстинкти відразу вводять названий режим «Entscheidungsbedarf» – дій! Завтра буде пізно.

Ще один сигнал тривоги – обіцянки швидко поліпшити життя. Це явний блеф, бо всі блага вже розподілені, і їх вольовий перерозподіл ніколи не забезпечить комфортного життя. Зазначимо: західні лідери практично нічого екстраординарного не обіцяли: у цивілізованому суспільстві все і так йде своєю чергою, і не справа уряду – встрявати у приватне життя. Ті ж, хто приходить рятувати становище, обіцяють передусім «кров, піт і сльози» (Черчіль). І йдуть зі сцени, щойно життя повертається в нормальне русло.

Ленін, Сталін, Хрущов... Путін – всі обіцяли золоті гори, бо знали, чого хоче народ: отримати багато і швидко (поляки і фіни, як відомо, в той пролетарський хор первісно не включилися). Як тільки кредит довіри починав вичерпуватися, вожді переходили до репресій або війн – не в обмані ж їм зізнаватися. Не виключено, що Росія знову сповзає у ту ж колію. Але хто визнав Путіна своїм вождем і стільки років пасся під гаслом «подвоєння ВВП»? Хто – істинний «творець» своєї історії?

Напередодні «прикордонної» ситуації

Зближення з Європою обіцяє мешканцям такої країни, як Україна, насамперед безліч проблем і стресів. Як спадкоємиці «кривавих земель», Голодомору та інших катастроф, їй не звикати, але хотілося б нарешті знайти вистражданий комфорт. Тим часом жодної загальнонародної роздачі слонів з ЄУ не передбачається. Ніхто навіть не обіцяє.

То чи не простіше в черговий раз проявити колективну мудрість і вчинити, як грузини: переметнутися до нових-старих господарів і отримати відразу багато «сиру». Взагалі-то, не так, щоб дуже багато, але обіцяно набагато більше. І головне – ну абсолютно безкоштовно! Путін не обдурить!

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 69

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Skibin Aleksandr 26 травня 2013, 19:01

    Кто б говорил про продажность!! Наверное продажнее русских свет не видел!!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Blubol Ivo 15 травня 2013, 10:09

    Хто винен? Невже це запитання? Запитання, але тільки для тупих недорасівців.
    Мономах про це говорив ще в 1113 році і вирішив цю проблему Законами.
    Але нечисть повернулася і запустила дію законів талмуду на повну потужність.
    Перемагає розум, тупість, недорасівці зникають з лиця Землі - бо недоноски боряться з пам'ятниками, з красними ганчірками, з язиком, з історією (з минулим), як навозні жуки і капустянки.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 13 травня 2013, 19:15

    Цей допис є таповим дописом прихильника нацизму. Чи хтось подасть в Польщі інформацію на розповсюдження ультранацистських поглядів на українському порталі цим НАЦИСТОМ із Москви за пропаганду нацизму, війн, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та пропагування масового винищення людей?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук