Гідність, право і протест
IQ

Гідність, право і протест

Про священну роль держави і не менш священні права людини

Назар Кісь, 6 березня7331

Останні події під Верховною Радою в черговий раз збурили хвилю емоцій і оцінок. Вони абсолютно прогнозовані, закономірні та (від чого стає дійсно сумно) стають буденністю. Незалежно від того, чи «наших б’ють» чи «наші б’ють», нічого по суті не змінюється в цих дискусіях. Санкції судів (ніби їм хтось довіряє), повноваження силовиків, дотримання процедури – це все дуже важливо, напевно, в більш розвинутих суспільствах. Але будьмо відвертими – справа не в протесті, не в розгоні, не в їхніх гаслах і закликах. Справа в тому, що людина, наділена владою і монополією на насильство, могла б проявляти менше задоволення від самого процесу. В ідеалі – утримуватися від насильства, коли воно не є обов’язковим. Але такі забаганки теж більше пасують розвиненим суспільствам, в яких нема війни і чисельної агентурної мережі ворога в тилу.

Ще в таких дискусіях час від часу з’являється ідея про те, що наша держава, мовляв, не виховала громадянина. А це вже цікаво. Держави, які існують тепер чи існували в минулому, виховували платників податків, солдатів, бюрократів. Громадяни самі пробивали собі дорогу в суперечках із державною владою, цьому є досить прикладів в історії США, Англії, Франції. Є й інші приклади (Росія, Австро-Угорщина), коли держави не були готовими до зустрічі з підданими, які вирішили стати громадянами.

Якось так виходить, що держава може провести реформи, але не може виховати громадянина. Вона його може, по ідеї, захистити чи створити рівні умови для розвитку. Якщо цей громадянин вже є, а держава відчуває відповідний запит. Важливо, щоб запит не просто був, але й щоб держава його відчувала. А сформулювати запит і зробити його відчутним може не просто «людина», а суб’єкт. В якого є право, є власність, є важелі впливу. Є, врешті решт, та гідність, про яку всі люблять поговорити. Натомість, коли в громадянина є субсидії, кавалок землі без права її продати, безкоштовна медицина і «підвищена» пенсія, то про яку суб’єктність може йти мова? Які права можуть існувати в режимі «пан дав, пан взяв»?

Лише невеликий відсоток населення нашої країни володіє певною суб’єктністю, і цих людей можна вважати повноправними громадянами України. Їхні запити, вимоги та інтереси держава захищає. То з якого дива державі обслуговувати ще й плебеїв, від яких нічого не залежить?

Відповідно, всякий протест, який не має на меті розширення кола дійсних, а не бутафорних громадян, є просто спробою менш успішних суб’єктів посунути від влади більш успішних. Якщо це не протест проти здачі України Москві. Хоча, як показує практика, вдається поєднати і таке. На хвилі народного обурення декому вдається перейти «із грязі в князі». Але в більшості випадків така методика збирає той самий контингент учасників, як супер-лото чи телевікторина. І отримує відповідний рівень співчуття в масах.

Можна безкінечно довго журитися, що людина не стала цінністю для держави. Як і українська мова, ліси Карпат, бурштин Полісся. Та чи могло бути по іншому? Адже держава – це, грубо кажучи, сукупність громадян. І саме вони, громадяни, є цінністю, вони користуються ресурсами, лісом. А багато людей є не більше, ніж ресурсом. Яким, знову ж таки, користуються громадяни. Все логічно.

Тому треба з ресурсу (в тому числі електорального) перетворитися на громадян. Є, як у казочці, два шляхи. Перший, традиційний і надійний – школа міліції, молоді регіони, депутат райради і пішло-поїхало. Другий вимагає довіри хоча б між тими, хто претендує на перехід в становище громадянина, колись це називалося боротьбою «за права і вольності». Що само по собі вже натякає на виборювання більших прав і свобод для «недогромадян».

А мітинги і вибори – це лише інструмент для всіх. Це просто можливість не вибрати поганого управлінця два рази підряд. Або бути обраним. Хоча багато хто думає, що для стада вдасться нарешті знайти пастуха-вегетаріанця.

Зрештою, недаремно Декларація прав людини і громадянина є саме «декларацією». Вона не є імперативом, це не закони фізики. Людина може мати права, а може їх і не мати. Людина – це ще не громадянин. А збори профспілки – це не нарада акціонерів. Хоча, якщо дивитися телевізор, може виникнути така ілюзія. Бо дзвонять люди в студію і раду радять, як управляти газотранспортною системою.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук