Гіркий присмак «Зимней вишни»
IQ

Гіркий присмак «Зимней вишни»

Суб’єктивні висновки з кемеровської трагедії

Любко Петренко, 30 березня16580

Страшна трагедія в Кемерові, у торгівельному центрі «Зимняя вишня» 25 березня мимоволі змушує нас забути про інвазію на Донбасі, анексію Криму й щиро поспівчувати батькам, котрі у такий страшний спосіб втратили своїх дітей. Немає дітей, біль за котрих не заслуговує на співчуття. Не може називатися людиною той, кому не заболить серце від дитячої смерті, а вже поготів – від багатьох смертей. Навіть попри те, що це діти з країни, котра де-факто налаштована вороже до нас.

Інформаційна політика – без breaking news

Мало якому батькові чи матері вдасться стримати сльозу, дивлячись кадри з мітингу кемеровчан, котрі розповідають про втрату найдорожчих у світі, тих для кого вони жили, за кого переймалися, страждали. Їхня акція протесту виникла стихійно зранку 27 березня під будівлею обласної адміністрації. Згорьовані батьки прийшли до представників місцевої влади, аби довідатися правду про трагедію.

Що нині відомо? З офіційних джерел знаємо, що внаслідок пожежі загинуло щонайменше 64 людини, з них – 41 дитина. В інформаційний простір закидалися повідомлення, що загиблих було значно більше. Чи це дійсно так? Принаймні така ймовірність досі залишається, враховуючи, що представники і місцевої кемеровської влади, й влади на федеральному рівні поводилися досить дивно. Чи доречніше сказати: дивно й цинічно.

Намагання Кремля від початку приховати справжні масштаби трагедії, применшити її виявилися вже в самому інформаційному висвітленні кемеровської пожежі. Як справедливо зауважує «Радіо Свобода», жоден російський центральний телеканал не перервав запланованих програм для прямих включень з Кемерова і повідомлення про трагедію. «Для них виявилось важливішим розказати про "геополітичні успіхи" РФ і перемогу Путіна», – зазначає радіо на своєму сайті.

Протягом дня екстрених випусків новин ні на російському «Первом», ні на «России 1» не було, програма мовлення не була змінена. А у звичайних вечірніх новинах репортаж про страшну трагедію подавався четвертим-п’ятим за порядком. Першим же, звісно, йшов сюжет про перемогу Путіна на виборах, далі про «підступність західних держав», які вигнали російських дипломатів тощо. А ще Кремль чомусь до останнього зволікав з проголошенням загальнонаціональної жалоби.

Та все ж: чому західні телеканали легко можуть перервати заплановані програми й пустити breaking news, а російські – не, ніяк? Припускаю, що все це відбувається навіть не стільки через небажання російських ЗМІ пускати в ефір погані новини про Росію, скільки через специфічну тамтешню інформаційну політику. Кожне інформаційне повідомлення повинне бути вбране у відповідну пропагандистську обгортку, особливо, якщо новина така гостра. А цього так наскоком не зробиш, доводиться зволікати, готувати, вилизувати. Тут вже не до breaking news.

Тимчасово обурені

То чому дивуватися, що учасники мітингу в Кемерово не довіряли офіційним цифрам. Вони розповідали свої особисті моторошні історії. Про те, як поліція не пускала їх рятувати власних дітей, як ці діти телефонували з охопленого полум’ям кінозалу й, розуміючи, що їм вже не врятуватися, прощалися з рідними, востаннє кажучи, що люблять їх... Також батьки розповідали про те, як представники слідчих органів вимагали від них підписку про нерозголошення перш, ніж допустити до тіл загиблих дітей.

Мітинг в Кемерові виглядав ніби не з путінської Росії. Сповнені рішучості учасники гнівно вимагали, щоб до них вийшов губернатор Кемеровської області Аман Тулєєв. «Правду!», «Вбивці!», «Де Тулєєв?», «Скільки жертв?», «У відставку!», «Всіх під суд!» – скандували вони. Не побоялися деякі протестувальники навіть висловитися проти президента Росії Володимира Путіна, котрий прилетів цього ж дня до Кемерово, тобто щойно на третій день після трагедії. «Чому король в теплі ?! Ми його не обирали!», – скандувала група відчайдухів, вимагаючи, щоб російський лідер вийшов до них.

Не вийшов, обмежився участю в нараді в Кемерові, присвяченій ліквідації наслідків пожежі в ТРЦ. «Що у нас відбувається? Адже це не бойові дії, не викид метану на шахті несподіваний. Люди прийшли відпочивати, діти. Ми говоримо про демографію та втрачаємо стільки людей через що? Через злочинну недбалість, через нехлюйство. Це ВАША корупція», – бештав господар Росії місцеве начальство, геть забувши, що все воно ЙОГО, включно з корупцією. «Демографію» йому, бачте, підіпсули.

А ще якийсь тиждень тому переважна більшість цих же учасників мітингу голосувала саме за Путіна. Бо хто ж, якщо не він захистить від ворогів, забезпечить добробут, щасливе майбутнє для них та їхніх дітей.

Мимоволі виникає запитання: якби вибори президента Росії відбулися наступної неділі, чи зміг би Путін набрати ті ж вражаючі майже 77 відсотків? Та, скоріш за все, зміг би. Бо, по-перше, масовість виборчих порушень і фальсифікацій свідчить про дописані цифри. А по-друге, уже навіть ті «вбиті горем батьки», котрі ще кілька днів тому кляли місцеве й центральне начальство, нині вже беруть свої слова назад, каються, що, мовляв, підбурили їх екстремістські елементи, скористалися, мовляв, провокатори гірким моментом…

А якби вибори президента відбулися в неділю, 25 березня, тобто в день трагедії, то чи не провели б російські спецслужби спецоперацію з тотального блокування інформації про пожежу в ТРЦ «Зимняя вишня»? Хоча може й навпаки: дали б максимальний доступ на телеекрани картинки з пожежі, щоб потім звинуватити зовнішніх ворогів у перешкоджанні волевиявленню російського народу. Був же про всяк випадок припасений кавалок відео з ТРЦ, де якийсь чоловік щось кидає. Не складно було б зразу запустити версію з «українським палієм, нацькованим вашингтонським обкомом». А отже необхідно щільніше зімкнути лави навколо керманича.

У будь-якому випадку, історія не знає умовного способу. То що тепер перейматися – Росія переобрала собі правителя на наступні шість років. І тепер жоден інцидент, та хтось десять на раз пожеж, стихійних лих і обвалів не змінять ситуації.

Пропаганда

Хоча навіть попри це російська влада цинічно намагається використати кемеровську трагедію зі своєю пропагандистською метою. Першою відзначилася речниця російського МЗС Марія Захарова, котру в світі вже давно сприймають не інакше, як комічного язикатого персонажа. Вона – ні сіло, ні впало – звинуватила США і країни Європи в прояві «нічим не обґрунтованої агресії в день, коли Росію потрясла трагедія в Кемерово».

«Сьогодні ми багато чого зрозуміли про політиків країн Європи і Америки. У ті хвилини, коли всі росіяни співпереживають жертвам трагедії в Кемерові, для них виявилося важливішим оголосити про нові ворожі дії. Ми завжди розділяли горе американців і європейців, коли біда приходила до них додому. Сьогодні ми почули слова співчуття, а на ділі побачили нічим не обґрунтовану агресію. У це важко повірити і це буде важко забути», – написала Захарова на своїй сторінці в Facebook. Тобто, традиційне: «нє забудім, нє прастім».

Хоча відомо, що Захарова вчергове збрехала, адже рішення про вигнання російських дипломатів у зв’язку з отруєнням подвійного агента Сергія Скрипалі у Великій Британії було ухвалено західними країнами ще за кілька днів до пожежі в Кемерові. Близько півтори сотні російських дипломатів доведеться пакувати валізи з 26 країн Заходу.

Показова історія вийшла зі співчуттям, яке висловив на своїй сторінці в Twitter президент Європейської ради Дональд Туск. Він навмисне перейшов на російську мову, запевняючи росіян, що «мы, Европейцы, скорбим вместе с российским народом». Які цистерни помий Туск отримав у коментарях з Росії. Формат статті в публічному виданні не дозволяє передати всіх тих нецензурних висловлювань, вжитих адресатами співчуття. То з чийого боку тут «нічим не обґрунтована агресія», пані Захарова?

Український резонанс

Неабиякий резонанс кемеровська трагедія знайшла в Україні, причому різнобічний. Відгуки українців у соцмережах здебільшого сповнені співчуттям, хоча й зловтіхи не бракувало. Показовою у цьому сенсі є суперечка двох, як не дивно, російських блогерів, котрі досить тісно пов’язані з Україною. У своїх постах на Facebook вони зуміли досить чітко й глибоко розкрити загалом суть суперечки в українському суспільстві щодо кемеровської теми. Мова йде про Аркадія Бабченка та Романа Зайцева. Перший, що називається, рубає з плеча:

«Якщо єдиний спосіб змусити вашу імперську вату задуматися про цінність людського життя – це пожежі та смерті, то – гори-гори ясно. Якщо єдині моменти, коли ваші великодуховні співвітчизники перестають лізти до всіх сусідів по периметру зі своїми, бл*, прапорами, ведмедями, балалайками, танками і градами, це ті моменти, коли вони, завиваючи й ламаючи нігті, ховають своїх близьких – то нехай у вас горить в кожному місті кожен божий день. Якщо від вбивств інших людей ваших імперських імбецилів зупиняють тільки власні трагедії – то не маю нічого проти… Нічого особистого. Просто війна».

Що: доволі жорстко чи навіть жорстоко, брак співчуття, емпатії, цинізм? Так. Відсутність рації? Радше ні, аніж так. До речі, допис Бабченка з Facebook видалено. Чи то сам автор вирішив, що переборщив, чи то адміністрація соцмережі зважила на скарги.

То що ж Бабченкові у тому ж Facebook відповідає Зайцев:

«Уявіть ситуацію: вирішив я впорядкувати двір – дитячий майданчик, парковка зручна, вигул собак, посадка дерев, чистота і порядок. Для цього треба прибрати старого начальника ЖЕКу, котрий нічим таким не займається, а тільки краде бюджет. Починаю діяти. Пишу оголошення: "Гей, свині, завтра приходьте на загальні збори, треба прибирати цього козла, я все вирішу, але ви муд* потрібні для масовки, звикли жити в хліві, а я знаю як навести порядок!". Реакцію сусідів на це не складно передбачити, ніхто зміщувати злодійкуватого начальника ЖЕКу не буде: той злодій, але принаймні так з ними не розмовляє…

Згадаймо революцію 17-го року. Під якими гаслами йшли більшовики: "Геть - війну! Мир-народу! Землю – селянам! Фабрики – робітникам!". І народ за ними пішов і свою мету досягли, зміна влади.

А хіба той народ в масі своїй неосвічений так вже сильно відрізнявся від наших співвітчизників? Та ні ж, звичайно. А тепер порівняйте методи успішних революціонерів (я тільки про поставлені завдання) і нинішньої опозиції. Народ абсолютно справедливо не йде назустріч, тому що від опозиції він відчуває в основному презирство. А тепер подумайте для чого популярні блогери планомірно ллють помиї на народ? Що більше ви скажете про народ: бидло, раби, то міцніша влада чекістів! Що більше ви підтримуєте всяких Бабченків, то більше ви підтримуєте ленінградське підворіття в Кремлі».

Десь приблизно так можна узагальнити ситуацію з навколокемеровськими дискусіями в Україні. Переконаний, що частенько в неї вклинювалися так звані «ольгинські тролі», аби підлити олії у вогонь, ще більше посварити українців між собою.

Хоча, зрозуміло, що винятково питаннями співчуття-зловтіхи дискусія не вичерпується. Наприклад, були суперечки: позитив чи негатив те, що українські компетентні органи після пожежі в кемеровському ТРЦ кинулися перевіряти аналогічні вітчизняні заклади. Українські критики таких дій влади вбачають у цьому наслідування Москві, перекидання проблеми з хворої голови на здорову. Безумовно й це нікуди не ділося. Хоча, вважаю, що в цьому є більше позитиву. Адже під час перевірок з’ясувалося, що існують таки порушення протипожежних приписів, і більшість з них за ці кілька днів були оперативно усунуті. Все ж краще вчитися на чужих помилках, особливо в таких прикрих ситуаціях.

Так, всі ці дискусії зайвий раз доводять, що далеко Україна ще не втекла від російського інформаційного й ментального поля. Навряд чи такі ж пристрасті вирували в нас з приводу масової загибелі дітей під час геноциду в Руанді. Не настільки нас пройняли й кадри вбитих діточок у Сирії. Припускаю, що сильніше нас могли б зачепити, не приведи Боже, трагедії в Європі. Та все одно, до пристрастей за російськими дітьми вони б не дотягнули. Тривала спільна історія, спільна біда все ж даються взнаки.

***

Однак на тій же пожежі в Кемерові можна зробити висновки про повільне, але впевнене розходження з Москвою. Бо, хай це прозвучить дещо цинічно, можемо стверджувати, що це суто російська трагедія і трапилася вона не випадково. Ні, мова не йде про теракт, як вже встигли заявити прихильники теорії змов. Мова йде про певну закономірність. У найбільшій за площею країні світу, центральна влада якої чимраз більше позбавляє регіони самостійності, чимраз активніше пропагує зовнішню загрозу, витрачає мільярдні кошти на зовнішню агресію, замість того, щоб розвивати інфраструктуру в регіонах, налагоджувати благоустрій, то раніше чи пізніше виникатимуть такі «Зимние вишни», «Хромые лошади» та інші «Булгарии». Країна, яка весь світ лякає «ядерным пеплом» ризикує спопелити сама себе разом зі своїми дітьми.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук