Кандидат від 115-го округу Андрій Москаленко про те, як потрапив у мерію, коли вперше заговорив із Андрієм Садовим і чому відмовився жити у Лондоні та працювати у ЄБРР.
– Андрію, вам лише 32 роки. І в такому молодому віці ви вже кілька років – заступник міського голови. Досягнення у вашому житті – це удача, гарна освіта чи наполегливість?
– Мені цікаво і амбітно досягати цілей – ще зі школи. Я закінчив її із золотою медаллю, хоч і не був класичним «заучкою». Однак, коли я вступав в університет, то мав великий життєвий виклик: мені не вдалось потрапити на той факультет, про який мріяв, – міжнародні відносини. Це було величезною трагедією, бо я готувався цілий рік, їздив до репетиторів з передмістя. І так сталося, що я посів 31 місце з 30.
Я розумів, що ми не зможемо «потягнути» платну форму навчання, тож я спробував вступити на бюджет на економіку. І тут теж не пощастило. Та сталося – як сталося. Батьки мене дуже підтримали і дали можливість вчитись тут на платній формі. Але тоді для мене з першого курсу було амбіцією довести, що це було несправедливо. Я хотів платити сам за своє навчання, а після бакалаврату таки потрапити на бюджет. І мені це вдалося. Я з другого курсу почав працювати і одним із найвищих балів перейшов на магістратуру.
– Часто розповідаєте, що потрапили у Львівську міськраду випадково, коли хотіли взяти інтерв’ю у мера. Чому інтерв’ю так і не вийшло?
– На третьому курсі ми з моїм другом хотіли займатися чимось цікавим, тому вирішили зробити інтерв’ю для студентського економічного журналу. Ми розуміли, що має бути «фішка». Почали думати, хто людина №1 у місті? Звичайно міський голова. Що треба зробити? Піти у мерію.
Я тоді не уявляв, як працюють медіа – від слова «взагалі». Отож ми зайшли на другий поверх, побачили табличку «Андрій Садовий», постукали в приймальню і сказали «Ми – до мера». Ми ж думали, що він сидить і нас чекає (сміється). А нам кажуть: «Все правильно, хлопці, ви молодці, але є прес-служба». Виявилося, треба було написати довідку, які запитання, які напрямки, для якого видання. А видання ще не було, воно тільки мало з’явитися. Словом, інтерв’ю так і не вийшло.
Але тоді ми довідалися, що починається програма стажувань. Нам сподобалось у прес-службі, і хоч там вже місць не було, наполягали: «Хочемо, будемо робити все, що скажете». Тож ми приходили ввечері після занять в університеті. І перше, що робили, – це розчіпляли скріплені степлером аркуші, тому що їх можна повторно використовувати. І так ми 9 місяців ходили, робили різну роботу. І нам таки запропонували залишитись працювати. Хоч і навчався на економіці, саме тут я зрозумів багато важливого в цій сфері, наприклад, як відбувається наповнення бюджету, як його приймають. І побачив вмотивованих людей, постійний рух, багато інформації – мені було це дуже цікаво.
– Ви пригадуєте, коли вперше заговорили з Андрієм Садовим?
– Це був той день коли я став керівником прес-служби і прес-секретарем міського голови. Ми з Андрієм Садовим вийшли з міської ради, і він мене щось запитував – про мої відчуття на посаді керівника. Ця розмова дуже запам’яталася, бо зі мною тоді відбувався складний ментальний злам – вперше стати керівником. П’ятий курс, а ти очолюєш 8 людей. Це вже зовсім інше сприйняття роботи. Бо твої особисті успіхи перестають бути комусь потрібними. Твоїм критерієм успіху є успіхи тих, хто працює з тобою в команді.
– Як ви ставитесь до того, що вас дуже асоціюють із Садовим?
– Ходили дуже різні чутки, що я йому якийсь родич, ледь не позашлюбний син (сміється) Якщо серйозно, то коли ти довгий час працюєш з людиною (а я вже більше 10 років), то ти навіть манеру поведінки можеш перебирати. І в тому немає нічого страшного. Хтось працює з Ілоном Маском чи з Білом Гейтсом і теж набирає від них якихось речей.
Коли я вже очолював «Адміністрацію міського голови», то майже цілодобово був на контакті з мером. Треба було узгоджувати графіки, виїзди, зустрічі – це складна рутинна робота. А Андрій Іванович дуже вимогливий. Він може в 2-3 ночі подзвонити чи надіслати повідомлення, що треба щось зробити. Він і до себе дуже вимогливий.
– Ви 10 років у Ратуші. Ви колись таке собі уявляли? Ніколи не хотіли спробувати щось інше чи попрацювати за кордоном?
– В 11 класі я мріяв бути прем’єр-міністром (усміхається). Потім хотів стати директором ЄБРР. І от мені якось випала можливість місяць пожити у Лондоні, це було невелике навчання після 5 курсу (я вже тоді працював у міськраді). Я за той час об’їздив більшість міст Великобританії – Манчестер, Ліверпуль, Уельс, бо хотів побачити все, що можна. І от я потрапив на з’їзд Європейського банку реконструкції і розвитку. Тоді я подав аплікацію в головний офіс ЄБРР, в мене був шанс туди потрапити. І в той момент мені пропонують очолити управління інформаційної політики в міськраді. Раніше я керував одним відділом, а тут мені можливість очолити, умовно кажучи, три відділи. Треба було вибирати.
Тоді після Євро-2012 у Львові все було на підйомі, була команда людей, з якими я працював, багато проектів – і мені захотілось це продовжити. Львів мав великі перспективи. Тому я погодився, хоча ЄБРР завжди був моєю мрією.
Але в мене було і є дуже багато ідей, як ЄБРР може бути ще ближчим до міста. До речі, нещодавно стало відомо, що світовий з’їзд ЄБРР відбудеться у Львові в 2021 році. Для мене це невеличка мрія, яка відбулася.
– Ви роками працюєте над розвитком Львова. Яке ваше бачення українського міста майбутнього?
– Потрібно, щоб місто було містом коротких відстаней – щоб дитину можна було завести в садочок чи школу пішки чи максимум – на велосипеді. Я хочу, щоб райони були не «спальними», а активними, щоб там був замкнутий цикл: і робоче місце, і дозвілля. Важливо, щоб діти мали поруч із домом альтернативу вулиці. Саме тому ми зараз втілюємо чимало проектів на Сихові, зокрема оновлюємо Центр Довженка, простір навколо нього, створили сучасну Wiki-бібліотеку, плануємо відкрити центр робототехніки і кілька наукових лабораторій. Минулого року був утворений біотехкластер, і дуже потужні компанії дадуть у ці лабораторії надсучасне обладнання. Школярі зможуть робити досліди з біології, хімії, фізики, а ці знання у майбутньому зроблять їх потенційними висококваліфікованими фахівцями, які потрібні цим компаніям. Це насправді буде великий прецедент.
Також я хочу, аби розвивалася ІТ-галузь. Вулиця Стрийська – це потенційна «Кремнієва долина» – там вже є УКУ, ІТ-Кластер будуватиме ІТ-Парк. Тому я б хотів підняти на державному рівні питання повернення колишнього ЛАЗу у власність держави, бо там повинне бути інноваційне виробництво, а не житло.
Креативні індустрії – це світовий тренд. Є приклад нідерландського міста Ейндговен. В центрі міста стояв величезний завод. І коли власники заводу вирішили перенести все виробництво в Китай, місто опинилося під загрозою. Тоді вони зробили ставку на креативні індустрії і стали однією зі столиць світу з дизайну. Вони дають відповідну освіту, мають інкубатори, коворкінги – і таким чином притягують людей та створюють тисячі робочих місць. Львів теж має схожі амбіції.
– У кого Львів бере приклад у впровадженні новацій? І що або хто надихає вас особисто на ідеї з розвитку міста?
– Наприклад, Лондон – це наш партнер з освітніх проектів, у голландських міст ми беремо досвід із розвитку культури і велодоріжок. А щодо образів людей, то я перечитав багато книжок Стіва Джобса, дуже люблю книгу Ленса Армстронга – це один із велогонщиків світу, який пережив рак і після того кілька разів виграв велогонку у Тур де Франс. Я так само люблю велоспорт. Дуже на мене вплинула історія мера Нью-Йорка про події 11 вересня 2001 року. Ця книжка дуже детально розповідає про менеджмент тамтешньої мерії.
– Якщо ви так любите роботу з містом, то навіщо вам Верховна Рада?
– Я хочу, щоб зміни у містах відбувалися швидше. Я багато процесів знаю зсередини і розумію, що саме на законодавчому рівні заважає їм розвиватися. Тому у мене є 12 конкретних законопроектів, які зможуть це вирішити. Вони стосуються державної підтримки ОСББ, захисту наукових винаходів, пам’яток архітектури, розвиток української авіагалузі, стимулювання нових підходів до зарплати освітянам та науковцям, електронного врядування. Я хочу, щоб люди читали програми, а не дивилися на гасла і білборди. Від білбордів, до речі, я свідомо відмовився, бо політична агітація має бути відповідальною.
Ми використовуємо