Холодницький & Ситник: фатальні помилки керівників антикорупційних органів

Виявлення прослуховування в кабінетні керівника САП може стати переломним етапом функціонування всієї антикорупційної системи України

БлогиВіктор Трепак , 25 березня817 2
Віктор Трепак
Колишній перший заступник голови СБУ (2015-2016 рр.)

Виявлення в кабінетні керівника САП Н.Холодницького пристрою для негласного отримання інформації може стати переломним етапом функціонування всієї антикорупційної системи України. Ця подія є кульмінаційною у тривалому протистоянні ГПУ–НАБУ–СБУ–САП, яке зумовлене намаганням вищого політичного керівництва установити повний контроль за новими антикорупційними органами. Хоча сама по собі вона не є якимось одкровенням — особисто я завжди був переконаний, що керівники САП і НАБУ перебувають під пильним контролем відповідних осіб і структур.

Генпрокурор Ю.Луценко заявив, що прослуховування керівника САП "було санкціоноване судом". Це означає, що воно здійснювалося в рамках відповідного кримінального провадження. Згідно з КПК, такого роду негласні слідчі (розшукові) дії (НСРД) проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Отже, Н.Холодницький "проходив" і оперативно документувався у кримінальній справі про певний тяжкий або особливо тяжкий злочин. Як правило, у таких справах проводиться комплекс НСРД, а тому не виключено, що стосовно керівника САП здійснювалися й інші види НСРД, у т.ч. відеоконтроль, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та електронних інформаційних систем. Дозвіл на проведення таких НСРД дає слідчий суддя за зверненням прокурора або слідчого (детектива) за погодженням з прокурором.

З аналізу поширеної у ЗМІ інформації та висловлювань з цього приводу керівників правоохоронних структур (ГПУ, СБУ, НАБУ і САП) можна обґрунтовано припустити, що розробку Н.Холодницького здійснювало НАБУ під процесуальним керівництвом ГПУ. СБУ відразу ж спростувала свою причетність до "жучка", виявленого в кабінеті керівника САП, хоча, швидше за все, мала бути в курсі проведення таких заходів, особливо якщо вони включали в себе не тільки прослуховування кабінету, а й телефонів Н.Холодницького.

Не беруся говорити про наявність/відсутність законних підстав для розробки керівника САП — для цього потрібно бачити справу і знати її обставини. Але треба враховувати той факт, що за давніми вітчизняними традиціями (яких не змінило "масштабне" реформування правоохоронної сфери) оперативна розробка посадової особи такого рівня первинно мала бути "санкціонована" вищим політичним керівництвом — "добро" мала дати Банкова. А це означає, що Банкова "зливає" Н.Холодницького, бо він не виправдав її сподівань. У такий спосіб вона "карає" його за те, що він погано контролював НАБУ і не зміг повністю нейтралізувати ті загрози й ризики від його діяльності, які стосувалися політичного керівництва держави та його оточення. І, хоч як це цинічно, таке "покарання" здійснюється "руками" НАБУ, процесуальне керівництво діяльністю якого здійснював керівник САП.

Банкова вдало використала конфлікт між САП і НАБУ, в основні якого лежать не інтереси справи, а особистісні інтереси, амбіції і намагання керівників цих структур показати свою "вищість". Банкова "стравлювала" НАБУ і САП давно й наполегливо, оскільки так було легше встановити політичний контроль над ними обома. Цей конфлікт був руйнівним для обох антикорупційних структур — він їх послаблював функціонально і дискредитував в очах суспільства. Мені раніше неодноразово доводилося писати, а також казати Н.Холодницькому і А.Ситнику про очевидну істину: ефективною діяльність НАБУ і САП може бути лише тоді, коли вони діятимуть як одне ціле. Такою є ідеологія їх функціонування, так це закладено в законі. Але, на жаль, особисті амбіції молодих керівників нових антикорупційних структур та зовнішні впливи на них перешкоджали усвідомленню ними цієї очевидної аксіоми. У цьому — спільна принципова помилка Н.Холодницького і А.Ситника. Але кожен з них припустився й власних помилок.

Помилка Холодницького

Головна помилка Н.Ходницького полягає в тому, що він не зміг налагодити конструктивну співпрацю між САП і НАБУ на основі закону. Їхні відносини практично весь час супроводжувалися латентним конфліктом, який періодично входив у гостру фазу із взаємними публічними звинуваченнями. Хоча були хороші спільні реалізації справ, які давали надію на "погашення" конфлікту й налагодження конструктиву. Керівникам САП і НАБУ вдавалося порозумітися і в тих випадках, коли для задоволення інтересів Банкової потрібно було ухвалювати спільне рішення. Як це, наприклад, було у випадку з передачею, за відсутності законних підстав, справи про "чорну бухгалтерію" Партії регіонів від НАБУ до ГПУ. Банкова була кровно зацікавлена, щоб ця справа потрапила під її повний контроль, оскільки незалежне її розслідування загрожувало існуванню нинішньої політичної влади. НАБУ у свою чергу не хотіло "вовтузитися" з цією справою, бо її розслідування вимагало серйозних зусиль і не обіцяло швидких піар-дивідендів. Це при тому, що вказана справа стосується основ політичної корупції в Україні і за її допомогою можна серйозно "почистити" політичну верхівку. Однак НАБУ і САП самоусунулися від розслідування корупційної справи №1 і таким чином фактично сприяли її "похованню".

Проблема Н.Холодницького полягає в тому, що йому доводилося "розриватися" між інтересами Банкової та потребами забезпечення антикорупційної діяльності на основі закону. Керівник, перед яким постає така дилема, рано чи пізно повинен визначитися, на чий бік стати. Нинішня ситуація через те, ймовірно, й виникла, що Назару Івановичу з різних причин складно було ухвалити однозначне рішення. Хоча маємо розуміти, що керівникові такої структури задовольнити всі політичні й бізнесові забаганки просто неможливо. Водночас там — "нагорі" — благонадійним і відданим вважають лише того, хто виконує абсолютно все, що потрібно, і так, як потрібно. Один "збій" — і до тебе вже безліч претензій.

Судячи з усього, Н.Холодницькому наразі запропоновано "м'який" варіант залишення посади — "за власним бажанням". До цього рішення одразу після виявлення "жучка" його цілеспрямовано почали підводити через ЗМІ. Генпрокурор Ю.Луценко, відповідаючи на запитання про долю керівника САП, сказав, що Н.Холодницький над цим думає. Найвірогідніше — саме варіант "за власним бажанням" і буде реалізовано. Якщо Н.Холодницький іще до цього "не дозрів", то, не виключено, що йому допоможуть "подумати" у правильному напрямку — дадуть щось послухати чи подивитися. Тим більше, що звільнення керівника САП за власним бажанням — чи не єдина можливість дострокового залишення ним цієї посади, бо якщо директора НАБУ ще можна звільнити за результатами аудиту його діяльності, то стосовно керівника САП закон такої можливості не передбачає.

Знаю, що частина громадських активістів-антикорупційників, які завжди активно захищали А.Ситника і намагалися "приструнити" Н.Холодницького, нині радіють ситуації, в якій опинився Н.Холодницький. Але якщо виходити з інтересів загальної справи, а не керуватися виключно критеріями особистих симпатій-антипатій, то підстав для радості може й не виявитися. Хоча заради справедливості треба визнати, що в активістів буде більше підстав висунути претензії до керівника САП, який нерідко діяв в унісон з Банковою, що перешкоджало спільній діяльності з НАБУ. Власне, оця вся різновекторність (у сукупності з іншими чинниками) поступово й руйнувала ту довіру і надію, які суспільство висловлювало і покладало на нові антикорупційні органи.

Помилка Ситника

Якщо в цьому разі директор НАБУ А.Ситник справді "зіграв" разом із ГПУ проти Н.Холодницького і думає, що він виграв, — то він глибоко помиляється. Бо наступним, кого Банкова "помножить на нуль", буде сам директор НАБУ. Просто почали з керівника САП, за яким немає такої потужної захисної стіни, як США.

Помилка А.Ситника полягає в тому, що він зіграв у чужу гру. Незалежно від того, з яких міркувань. Так, у нього з Н.Холодницьким були непрості, напружені, а нерідко відверто конфронтаційні стосунки (хоча кожен з них періодично це спростовував). Але Артем Сергійович не міг не розуміти, що головна причина протистояння між САП і НАБУ пов'язана не з особистістю керівника САП (хоча він, як і керівник НАБУ, має власні амбіції і не позбавлений бажання погрітися у променях слави), а з інтересами політичного керівництва держави, що їх намагалися задовольнити через очільника САП (як, певною мірою, і через очільника НАБУ).

Власне, сама спільна "гра" НАБУ і ГПУ (якщо вона справді є) проти Н.Холодницького викликає багато запитань з огляду на те, що ці дві структури перебувають у ще більшій перманентній війні між собою, ніж САП і НАБУ. Достатньо сказати, що кожне із цих відомств веде кримінальне провадження проти іншого (за наявною інформацією, у деяких з них фігурують і самі керівники цих відомств).

Гадаю, що, крім іншого, А.Ситник не міг пробачити Н.Холодницькому те, що останній у конфлікті НАЗК–НАБУ (коли НАЗК склало протокол на А.Ситника) відверто став на бік НАЗК (по суті — на бік Банкової).

Сприяючи звільненню Н.Холодницького з посади керівника САП, А.Ситник себе істотно послаблює. Бо в такому разі спрацює "принцип доміно". Хочу нагадати те, що я писав про наслідки конфлікту НАБУ і САП іще в 2016 р.: "Керівники цих органів мають добре розуміти й інше, а саме те, що кожен з них залишатиметься на своїй посаді доти, доки свою посаду зберігатиме інший. Якщо хтось з них "зіб'є" іншого, то це буде його "пірровою перемогою" — практично відразу він "піде" за своїм опонентом. Переможцем у цьому конфлікті буде третій — той, хто хоче повністю контролювати ці органи, а боротьбу з корупцією вести у "ручному" режимі для власної особистої та політичної вигоди. Хто є цим третім — зрозуміло".

Можна не сумніватися, що на місце Н.Холодницького Банкова заведе набагато лояльнішу до себе людину. За моєю інформацію, пошук такої кандидатури вже розпочався і, швидше за все, вона буде з ГПУ — з орбіти генпрокурора. Безумовно, заходження її на посаду керівника САП відбудеться через "прозорий" конкурс, мистецтво проведення якого влада давно вже успішно опанувала. Головним завданням нового очільника САП буде "поставити" НАБУ на місце. А зробити це, за тих серйозних недоліків у роботі НАБУ, про які пишуть ЗМІ, — буде зовсім нескладно. Тим більше, не забуваймо, що згідно із законом САП здійснює процесуальне керівництво розслідуванням справ НАБУ (по суті — левовою частиною його діяльності). А отже, новий керівник САП матиме всі можливості створити "нестерпні" умови для роботи НАБУ. За такої ситуації не можна також виключати запровадження "прямого" процесуального керівництва діяльністю НАБУ з боку особисто генпрокурора (парламентарі з радістю підуть на таке нововведення). Зрештою, усе це значно полегшує "поглинання" НАБУ новоствореним ДБР — такий варіант давно вже проробляється.

У результаті в А.Ситника можу виявитися три найвірогідніші варіанти поведінки:

1) залишити посаду справді за власним бажанням, розуміючи що "працювати не дадуть" (питання — чи дадуть це зробити США, які стільки вклали в НАБУ і його директора);

2) опинитися в нинішній ситуації Н.Холодницького — адже ставити "жучки" вміє не лише НАБУ (в СБУ в цьому досвіду набагато більше, та й ГПУ "дарма хліба не їсть");

3) стати повністю "своїм" для Банкової: у такий спосіб можна уникнути особистих проблем із законом, але після цього про НАБУ як таке можна буде остаточно забути — воно, як і всі інші правоохоронні органи, стане інструментом у руках політичного керівництва держави і працюватиме на задоволення його політико-бізнесових інтересів.

***

Не вдаючись у питання законності оперативної розробки керівника САП та в обставини справи, у якій вона проводиться, можна зробити кілька загальних висновків щодо загального контексту антикорупційної діяльності.

Очевидно, що спецоперація політичної влади з дискредитації нових антикорупційних органів добігає свого завершення — запущений нею механізм утягування їх у внутрішньовидову боротьбу на самознищення успішно впорався зі своїм завданням. НАБУ і САП перестають бути головними суб'єктами протидії політичній корупції — такий статус собі знову повертає Банкова. А це означає, що, як і раніше, антикорупційна діяльність на найвищому рівні буде здійснюватися з міркувань політичної та особистої доцільності, а не на засадах законності.

Безперечно, це призведе до чергового загострення відносин між Україною і США, які добре розуміють наслідки цієї спецоперації. Керівництво України не може цього не розуміти, і якщо воно йде на такі кроки, це означає, що вони для нього життєво вважливі. Але й США мають чим відреагувати, і така реакція не забариться, бо їх аж ніяк не влаштовують бутафорні антикорупційні органи.

Усе сталося значною мірою через те, що керівники нових антикорупційних структур — НАБУ і САП — виявилися не готовими до цих надзвичайно відповідальних посад. Особисті амбіції та інтереси у поєднанні з неготовністю протистояти викликам і ризикам, "тримати удар" і мати позицію перемогли важливу державну справу. Щоб належно виконувати свою місію на таких високих посадах, потрібно чітко усвідомити, що влада — це насамперед колосальна особиста відповідальність за реалізацію наданих владних повноважень, а не банальна можливість впливати на інших людей і карати їх.

На превеликий жаль, Україна вчергове втратила шанс докорінно очистити тотально корумповану владу. Тепер така нагода може виявитися нескоро. Хоча, як показує новітня історія України, все може дуже швидко кардинально змінитися — і не за сценарієм влади. Попри всі недоліки, українське суспільство має потужний потенціал захищати найважливіші соціальні цінності і спрямовувати країну демократичним шляхом розвитку.

Вперше опубліковано у «Дзеркалі тижня»

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук