Грудень 2025 року для України раптово знову, як і в попередні роки, став періодом активного вимкнення світла. Причому настільки активного, що багато хто й не чекав. Навіть у західних регіонах електроенергію вимикають на 14 з гаком годин на добу, що вже говорити про східніші регіони – Київ, лівобережні області. Там у деяких місцях світла може не бути понад добу.
Здавалося б, причина зрозуміла – російські обстріли об’єктів енергетичної інфраструктури. Але це саме «здавалося б». Бо нещодавно український інформаційний простір збурив так званий «Міндічґейт», скандал із розкраданням грошей саме в енергетичній галузі України. Скандал той вийшов гучний, потужний, масштабний. Говорити там є про що і, схоже, буде ще не один місяць. Та говорити про якісь загальні аналітичні теми – це прерогатива фахівців (і з енергетики, і з запобігання корупційним діянням). А пересічні громадяни зазвичай фокусуються на якихось конкретних, найяскравіших, найрезонансніших моментах. Моментах, які досить чітко й показово висвітлюють ту чи іншу проблему.
Скажімо, можна згадати історію про Межигір’я чи ще вужче – «золотий батон». Що ще так ефектно продемонструвало українцям усю суть правління Віктора Януковича, його мету, логіку і, якщо хочете, світогляд? Хіба що «підтримка страусів».
Є такий момент і в історії з Міндічем, Галущенком, «Енергоатомом» тощо, коли Національне антикорупційне бюро почало оприлюднювати аудіозаписи операції «Мідас», в одній із розмов, між так званими «Рокетом» та «Тенором» (згідно з наявною неофіційною інформацією вважається, що це колишній помічник зрадника Андрія Деркача Ігор Миронюк та екстопменеджер «Енергоатому» Дмитро Басов відповідно), прозвучала фраза, яка обурила, не могла не обурити кожного, хто її прочитав. «Якщо чесно, шкода грошей, порожня трата», – так вона звучить. А йдеться в ній про можливе будівництво захисних споруд на вітчизняних енергетичних об’єктах. Тих самих об’єктах, через удари по яких українці зараз сидять без світла по 14-17 годин на добу. І отут виникає одне дуже цікаве питання.
Ні, йдеться не про те, чи покарають фігурантів справи «Мідас». Це все-таки недалеке, але майбутнє. До того ж у деяких випадках – як із Міндічем, якому дали виїхати за кордон, де він благополучно розчинився у вільному європейському повітрі – будемо говорити прямо, безперспективне. Питання це лежить у зовсім іншій площині, улюбленій площині нинішньої влади – піару й соцмереж.
Ті, хто мають добру пам’ять чи вміють користуватися пошуком у соцмережах, можуть пригадати (чи знайти), як у перших періодах активної російської повітряної війни проти української енергосистеми в українському соцмережевому сегменті з’явилося багато однотипних постів – причому не тільки від невідомих, неідентифікованих акаунтів, а й від так званих лідерів думок. У постах цих з упертістю, гідною іншого застосування, вбивалася в голови людям одна проста думка: «У всьому цьому винні росіяни, у всьому цьому винна тільки Росія». Найзапекліші просувачі цієї думки навіть використовували такий пафосний прийом, як «Хто не згоден зі мною, відфренджуйтеся!», демонструючи таким чином безапеляційність і стовідсоткову правильність своєї позиції.
Зараз, у грудні 2025 року, згадка про ту кампанію, начебто абсолютно безглузду (ну, кому було незрозуміло, після купи фотовідеосвідчень, що українську енергомережу обстріляли саме Збройні сили Російської Федерації, а не якісь там інопланетяни чи війська Кооперативної Республіки Гаяна?) – сприймається уже під дещо іншим кутом, ніж тоді. Виникає запитання: а чи не були всі ті соцмережеві камлання цілеспрямованою кампанією? А чи не прикривали так особи, яких ми тепер знаємо як фігурантів «Міндічґейту», своє небажання захищати об’єкти енергосистеми, точніше, своє бажання розпиляти виділені під цю справу гроші і приховати їх у своїх офшорних кишенях?
Сюди ж, до речі, можна згадати і спробу скинути всі проблеми на звільненого ще рік тому з посади голови «Укренерго» Володимира Кудрицького. Але подібний формат викручування влади українцям уже добре знайомий, термін «попередники» міцно увійшов у політичну історію нашої держави. А от це воістину дятлове наголошування на тому, що «винна Росія, винна Росія» – було в новинку.
Що ж, ми живемо у такій ситуації, у такий час, коли навіть подібні, здавалося б, безглузді припущення – цілком мають право на існування. І врешті-решт можуть виявитися правдивими, як би це комусь не звучало дуже неприємно.
Звісно, цю ситуацію вже не виправити, що сталося – те вже сталося, вже записане в книгу життя. Але на майбутнє українцям варто зрозуміти просту річ. Те, що Російська Федерація, Владімір Путін, російські громадяни мають лише одну мету – це очевидно, це аксіома, яка, як відомо, не потребує доведення. Тому коли вам наступного разу почнуть вливати у вуха чи очі цю сентенцію – обов’язково задумайтеся, а навіщо це роблять на четвертому (п’ятому, шостому) році повномасштабної війни? А чи не прикривають під цим патріотично-антиросійським соусом якісь огріхи, недопрацювання чи взагалі кримінальні злочини української влади або осіб, до неї наближених?
Усе ж таки британський літератор XVIII століття Семюел Джонсон не просто так сказав колись, що «патріотизм – це останній прихисток негідника». Просто в Україні патріотизм на державному рівні ще не використовували так активно і послідовно, як зараз, у часи війни (що, з одного боку, і логічно). Тож у майбутньому на нас чекає ще багато неприємних відкриттів. До яких краще підготуватися заздалегідь.
Ми використовуємо