Ідіть в госпіталь і поговоріть

Росія втопила в крові і вбила тисячі українців у Донбасі. Зруйнувала цілі міста. Сотні українських дітей залишилися сиротами. Сотні українських дітей вбиті росіянами або місцевими алкашами з російської зброї. Росіяни підтримують і реалізують масові вбивства українців. Ціла країна вбиває мешканців сусідньої країни. Це для фону.

А тепер причина. Мене нудить, коли я бачу українців, співчуваючих Росії. Неважливий привід. Бідні вони, нещасні, заблукали, ще одумаються, будуть іншими. Нудить від цього. Ідіть в госпіталь і поговоріть. Не тільки з українцями-солдатами, але і з росіянами. Справжніми росіянами за національністю, що живуть в Україні. З тими, хто залишився без ніг і рук, захищаючи Україну від східного пекла. Або поговоріть з простими мирними жителями, які залишилися каліками без сім'ї і вдома. А потім, коли надивитеся і наслухаєтеся, спробуйте знову співати пісні про співчуття до Росії, про друзів в Росії або про членів сім'ї. Про той час, коли все закінчиться і ми знову будемо мирно спілкуватися і обговорювати якесь майбутнє.

Говоріть про це. Але тільки після госпіталю.

Якщо залишаться почуття.