Ілюзія дешевих рішень обходиться найдорожче 

Піднімати тарифи – непопулярно. Не думаю, що існує людина, яка отримує задоволення від таких рішень. Особливо сьогодні, коли країна живе у війні, люди рахують кожну гривню, а будь-яке подорожчання боляче відчуває майже кожна родина. Саме тому цей текст не про те, що місто піднімає тариф на воду. Він про інше.

Про те, чому інколи влада повинна приймати рішення, які нікому не подобаються. І чому найдорожчими для суспільства часто виявляються саме ті рішення, які звучать найбільш приємно. Час від часу можна почути прості рецепти від деяких популістичних політиків: «Не піднімайте тарифи», «Зробіть так, як було колись», «Вода має коштувати копійки».

Звучить красиво. Проблема лише в тому, що фізика, економіка і здоровий глузд працюють трохи інакше. Безкоштовних послуг не існує. Якщо людина не платить повну вартість послуги у платіжці, це не означає, що вона стала дешевшою. Це означає лише одне – за неї хтось платить. У випадку водопостачання – це міський бюджет. Тобто ми з вами – через наші податки.

Саме тому дешевий тариф – це дуже часто не економія. Це лише інший спосіб оплатити ту саму послугу. Багато хто пам’ятає часи, коли вода коштувала значно дешевше. Але чомусь набагато рідше згадують іншу деталь. Тоді вода часто була лише кілька годин на день. Мешканці набирали ванни, каструлі та відра, бо не знали, коли вона з’явиться знову.

Сьогодні ми звикли до іншого. Ми відкриваємо кран – і вода є. Це здається настільки природним, що ми навіть не задумуємося, що стоїть за цими кількома секундами. Сотні кілометрів мереж. Насосні станції. Свердловини. Очисні споруди. Працівники, які ліквідовують аварії вдень і вночі. І величезні рахунки за електроенергію.

Саме електроенергія сьогодні є найбільшою статтею витрат Львівводоканалу. За останні роки підприємство майже на третину скоротило її споживання, але через зростання цін витрати на електроенергію збільшилися більш ніж у шість разів – приблизно зі 100 млн грн у 2012 році до понад 620 млн грн у 2025 році.

Останній раз тариф для населення переглядали ще у 2022 році. І навіть тоді Львів мав один із найнижчих тарифів серед великих міст України – 25,88 грн за кубічний метр. Він таким і залишався всі ці роки, хоча водоканал щороку подавав економічно обґрунтовані розрахунки до регулятора.

Фактично сьогодні Львів має один із найнижчих тарифів на водопостачання серед обласних центрів України. І навіть після його перегляду місто залишатиметься серед тих, де вода коштує найдешевше. Ми не наздоганяємо найдорожчих. Ми лише частково скорочуємо відставання від реальної вартості послуги.

За цей час змінилося практично все. Подорожчала електроенергія, матеріали, ремонти, паливо, зросли податки. Потрібно платити достойну заробітну плату людям, які забезпечують роботу критичної інфраструктури. Не змінився лише тариф. Результат дуже простий. Сьогодні він покриває лише 62% фактичної собівартості послуг. Решту підприємство не отримує.

Часто можна почути питання: «То чому просто не покривати цю різницю з міського бюджету?». Насправді ми вже це робимо. Щороку Львів компенсує понад 300 мільйонів гривень різниці між економічно обґрунтованою вартістю води та тарифом для населення. Але можливості бюджету також мають межу. Бо місто одночасно фінансує оборону, укриття, лікарні, транспорт, освіту, дороги, соціальний захист.

Під час війни цих витрат не стає менше. Вони лише зростають. І в якийсь момент вибір стає дуже простим. Або чесно сказати людям, скільки реально коштує послуга. Або поступово довести підприємство до стану, коли воно перестане бути фінансово спроможним працювати. Сьогодні прогнозований дефіцит Львівводоканалу до кінця року становить понад 672 мільйони гривень. Навіть після перегляду тарифу він повністю не зникне. Тобто навіть новий тариф не вирішує всіх проблем підприємства. Він лише дозволяє йому стабільно працювати.

Ще один міф, який часто доводиться чути: підвищення тарифу – це спосіб заробити.

Насправді все навпаки. Близько 75% додаткових коштів підуть лише на дві статті. Перша – електроенергія.
Друга – заробітна плата людей, які щодня забезпечують роботу системи.

Світова практика дуже проста: якщо не інвестувати у водопровідні мережі сьогодні, завтра доведеться платити значно більше за їх аварійне відновлення.

Є ще один міф, який часто можна почути: «У Львові найдорожча вода».

Це не відповідає дійсності. Навіть після перегляду тарифу Львів залишатиметься одним із міст із найнижчою вартістю водопостачання серед обласних центрів України.

Для прикладу: у Бородянці тариф становить понад 139 грн, у Дніпрі та Вінниці – 81 грн, в Ужгороді – понад 91 грн, у Тернополі та Дрогобичі – понад 87 грн за кубічний метр. Навіть у набагато меншому Трускавці вода вже коштує близько 100 гривень за кубометр.

У Львові ж пропонується тариф 56,38 грн, що навіть після перегляду залишає місто серед обласних центрів із найдоступнішою вартістю водопостачання. І ще одна цифра, яка, мабуть, найкраще пояснює масштаб цього рішення.

Для сім’ї з двох дорослих і однієї дитини, яка в середньому використовує близько шести кубометрів води на місяць, платіжка збільшиться приблизно на 198 гривень. Це трохи більше 4 гривень на одну людину на день. Для тих родин, у яких витрати на комунальні послуги перевищують встановлену законом частку доходу, субсидії та пільги будуть перераховані автоматично.

Я добре розумію, що це рішення не викличе оплесків. І не очікую цього. Але я переконаний в іншому. Влада має бути чесною. Популізм завжди пропонує прості відповіді на складні питання. Він говорить: не піднімайте тарифи. Не приймайте непопулярних рішень. Залиште все як є.

Проблема лише в тому, що рахунок за такий популізм усе одно приходить. І майже ніколи його не оплачують ті, хто робив гучні заяви. Його оплачують мешканці. Іноді – своїми податками. Іноді – зношеними мережами. Іноді – аваріями. А іноді – графіками подачі води.

Ми не хочемо повертатися в той час, коли люди чекали воду за розкладом. Саме тому сьогодні пропонуємо рішення, яке є непопулярним, але необхідним. Бо завдання міста – не підтримувати ілюзію дешевої води. Завдання міста – зробити так, щоб вода у Львові була завтра, через рік і через десять років.