Інфікована корупцією

Можна вічно спостерігати як горить вогонь, тече вода і як борються з корупцією в Україні. Тема подолання корупції незмінно ось уже двадцять з чимось років входить у топ-обіцянок українських політиків. Але влада змінюється, а помітних проривів у справі зниження корумпованості в українському суспільстві і серед можновладців щось не спостерігається.

Корупція в Україні виявилась більш стійким явищем, ніж хтось думав. У світі немає країн, де не існує корупції. Але є країни, де вона загнана у вузькі ніші та має епізодичний і несистемний характер. А ті, хто бере участь у корупційних діях, зайвий раз подумають, перш ніж наважитися на порушення закону. В Україні часто трапляється навпаки. Спокуса вчинення корупційних злочинів надто велика, а страх бути притягнутим до відповідальності перебуває на вкрай низькому рівні.

Організація Transparency International з 1995 року публікує щорічні рейтинги країн за індексом сприйняття корупції. Що вище місце держави у списку, то менше в ній системної корупції. Для з'ясування реального стану справ опитують представників бізнесу й аналітиків. А потім нараховують певну суму балів кожній країні.

Місце України у цьому списку ніколи не було високим. Ми завжди були в нижній частині таблиці, ближче до її дна. Так, були незначні рухи вгору. Іноді нам додавали по кілька балів, а потім знову забирали. У 2020 році Україна посідала 117-ту позицію зі 180 країн. Нашими сусідами в рейтингу за індексом сприйняття корупції були такі держави, як Пакистан, Киргизстан, Мексика, Кенія, Болівія, Нігер, Замбія, Сьєрра-Леоне, Непал, Єгипет, Філіппіни. Одних назв цих країн достатньо, щоб навіть нефахівцю зрозуміти: стан справ із корупцією в нашій державі, м’яко кажучи, залишає бажати кращого.

Українці усвідомлюють, що корупція – важлива проблема, яка впливає на рівень життя та створює значні ризики для розвитку держави. Усі соціологічні дослідження останніх років показують типову картину: корупцію називають серед основних проблем, які існують в країні, понад 50% респондентів. За рівнем суспільного занепокоєння корупція час від часу випереджає навіть війну на Донбасі. І це не дивно, адже вона пронизує усі сфери життя та безпосередньо впливає і на стан економіки, і на доходи бюджету та обороноздатність країни. За підрахунками експертів МВФ, щороку через корупцію Україна втрачає близько 2% ВВП. Це близько 80 млрд грн. А є ще й опосередковані втрати у вигляді інвестицій, які не надійшли, бо інвестори не мають бажання вкладати гроші в державу, де не діє закон і правила гри.

Якщо заглибитися в часи до Революції гідності і початку російської агресії, принципових змін у зрізі суспільних занепокоєнь ми не зафіксуємо. Недаремно свого часу Віктор Ющенко обіцяв українцям «боротьбу з корупцією». А Леонід Кучма не сприймався великою кількістю суспільства через корумпованість системи влади. Корупція хвилювала суспільство ще з 90-х років XX століття. Цікавим є інший факт: попри чітке усвідомлення проблеми українцям ніяк не вдається домогтися відчутних результатів на шляху її розв’язання. З одного боку, понад половина громадян називає корупцію проблемою номер один. З іншого боку, влада, яку обирають виборці, сподіваючись, зокрема, на ефективні дії в боротьбі з корупцією, раз у раз розчаровує свій електорат.

Є кілька причин, чому корупція розквітла в українській дійсності, а всі потуги викорінити її зазнають краху. Можна говорити про низьку свідомість населення, про засилля олігархів у політиці та економіці, про нещирість українських можновладців, які перебувають у системі, а не поза нею. Та один з основних чинників – ураженість корупцією інститутів та органів, які покликані з нею боротися.

Функцію захисту людського організму від хвороб виконує імунна система. До її складу входить кілька груп клітин, зокрема лейкоцити, лімфоцити та фагоцити. Ці клітини захищають нас від інфекцій та небезпечних мутацій всередині організму. Однак у випадку інфікування ВІЛ імунна система неспроможна працювати належно. Т-лімфоцити, які відповідають за набутий імунітет, стають притулком для вірусу імунодефіциту людини. Вірус руйнує їх зсередини. А за допомогою інших клітин – макрофагів, розноситься по всьому організму. Поступово це призводить до розвитку хвороби – СНІДу. Без необхідної терапії людина стає беззахисною перед інфекціями, уразливою до різних патологій та хвороб. І з часом помирає.

В Україні щось схоже спостерігається з органами та інститутами, які покликані боротися з корупцією. Усі вони більшою чи меншою мірою уражені цією суспільно небезпечною хворобою і не здатні виконувати свої функції належно. Суди, прокуратура, поліція не лише не борються з корупцією, а й нерідко поширюють її, беруть у ній участь та покривають. Не дарма ці органи в суспільному сприйнятті є в переліку найбільш корумпованих.

У 2020 році Національне агентство з питань запобігання корупції оприлюднило результати масштабного дослідження про корупцію в Україні. Серед опитаних – населення, підприємці та експерти. Найбільш корумпованими в Україні респонденти назвали такі структури: митниця, суди, Верховна Рада, прокуратура, медицина та поліція (крім патрульної). Якщо порівняти з даними аналогічного дослідження за 2017 рік, то рівень корупції в Україні, на думку населення, виріс в усіх без винятку сферах та органах, крім Президента України. Щодо сфер, де бізнес найбільше стикається з корупцією, – земельні відносини, містобудування, будівництво великих інфраструктурних об’єктів, енергетика, приватизація підприємств та публічні закупівлі.

І населення, і бізнес вказали на тенденцію до зростання кількості випадків корупційних практик у відносинах з правоохоронними органами, судами, патрульною поліцією. Понад 38% населення і майже 33% представників бізнесу стикалися з корупцією під час контакту з органами СБУ, прокуратури та поліції. Дещо менші цифри – під час контакту зі судовою системою.

Кілька років тому були сподівання, що Україні може допомогти створення абсолютно нових структур, покликаних боротися з корупцією. Ідеться про Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, Державне бюро розслідувань, Вищий антикорупційний суд, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. Певні зрушення спочатку ніби були. Серед основних позитивних моментів останніх років – відкриття інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, електронне декларування доходів та майна чиновників і посадовців, система електронних конкурентних публічних закупівель ProZorro та відкриття баз даних про власників нерухомого майна, земельних ділянок і транспортних засобів. Але в глобальному вимірі картина не змінилася. Революційного прориву не сталося. Корупціонерам масово вдається уникати відповідальності. Суди не виносять відповідних вироків. Розгляд справ затягується. Прокурори часто гальмують хід розслідувань. А «елітні корупціонери» взагалі почуваються наче каста недоторканих.

Нові антикорупційні органи в умовах ворожого корупційного середовища та перешкод з боку високопосадовців і політиків різного рівня прогнозовано не змогли продемонструвати очікуваних результатів роботи. Тому не дивно, що дослідження суспільної думки фіксують падіння довіри до новостворених НАБУ та НАЗК. Згідно з опитуванням Центру імені Разумкова, проведеного 2021 року, суди, прокуратура, митниця, Вищий антикорупційний суд, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, НАБУ, НАЗК є лідерами за рівнем суспільної недовіри серед громадян України. Прикметно те, що недовіра до нових органів, покликаних боротися з корупцією, наближається до показників недовіри до вже наявних. Такі суспільні настрої – наслідок дискредитації питання боротьби з корупцією. Але вони також вигідні певним силам, політикам і посадовцям, які зацікавлені в падінні довіри до нещодавно сформованих органів. І використовують суспільний скепсис у власних корисливих цілях.

Які висновки можна зробити з невдалого українського антикорупційного досвіду? Ефективна боротьба з корупцією неможлива, якщо в державі паралельно надалі існують корумповані правоохоронні та судові органи. А посадовці і політики живуть по-старому та не дуже бажають змін. За цих умов новостворені органи для боротьби з корупцією демонструють свою неспроможність та обмеженість. А часто й самі інфікуються вірусом корупції.