Історичні коріння місцевої корупції та можливі методи протидії

Корупція існує:

• Там, де немає демократії. Навіть у найбільш жорсткому авторитарному режимі обов’язково виникне корупція – вона була навіть у нацистській Німеччині, на самих верхах. Без цього Оскар Шиндлер не зміг би врятувати євреїв.
• Там, де немає вільної конкуренції.
• Там, де існує будь-яка монополія. В Україні Антимонопольний комітет приділяє увагу лише дрібним випадкам, але не бачить великих монополій олігархів.
• Там, де існує система т.з. «закритого доступу» – до влади, до посад, до ресурсів. Тобто, коли існують будь-які преференції чи привілеї для «своїх».

В Австрійській Імперії (конституційна монархія) майже не було побутової корупції. В Російській Імперії (азійський абсолютизм) корупція була звичним явищем. Так само було в СРСР.

У 1915 році, коли росіяни тимчасово окупували Львів, мій дідо пішов до російського чиновника по довідку. Декілька днів йому казали «прідітє завтра» і він чемно приходив. Аж поки йому не порадили покласти три рублі у паспорт. Довідку він негайно отримав. Але декілька днів не міг співставити в своїй уяві витрату трьох рублів та отримання довідки – настільки незрозумілою була тоді для галичанина корупція державного чиновника.

Вплив релігії:

Найнижчий рівень корупції – у відкритих суспільствах із домінуючою протестантською етикою чесності, ретельної праці та ощадного споживання.

Трохи більше корупції у католицьких країнах – там поблажливіше ставляться до правил, не цураються любові до розкошів та розваг.

Православ’я, як спадкова візантійська традиція, фактично толерує корупцію. Правила і закони є умовними, вони не для «своїх».

Неповага до Закону, намагання його обійти чи порушити – одна із основ корупції.

В Галичині це почалося за Польщі (1919-1939р.р.). Українцям потрібно було якось протистояти ворожій шовіністичній, хоча і правовій, державі.

В СРСР галичани до повсюдної «корупції дефіциту» додавали свою питому «корупцію кумівства», свій-до-свого. Що також було одним із елементів антирадянської поведінки.

З 1919 до 1991 року Галичина постійно перебувала під владою агресивних, антиукраїнських окупаційних режимів. Декілька поколінь виховалося у традиції протистояння державі та її законам. На жаль ця звичка вкорінилася надто глибоко.

У 1990 році ми отримали свою демократичну владу в Галичині.

У 1991 році отримали власну незалежну державу – Україну.

Але не відбулося психологічної переорієнтації. Залишилася звичка ставитися до всякої влади як до ворожої, чужої структури.

Ставитися до державного майна як до нічийного - як до можливого джерела особистого доходу.

Залишився патерналізм – урвати в держави максимум пільг, субсидій, дотацій. Для цього цілком прийнятні корупційні механізми отримання медичних, соціальних та інших підстав.

Тому корупція не стала неприйнятною. Свою державу обкрадаємо, як колись намагалися протидіяти чужим.

В США, Канаді, країнах ЄС також є трохи корупції. Але ця корупція для нас просто смішна. Ми би її навіть не зауважили, не називали корупцією.

Наприклад.

Міністр налітав у відрядженнях багато знижок і бонусів. Скористався цими знижками коли летів приватно у відпустку. Мусів подати у відставку – знижки належать державі, бо налітав їх на роботі.

Банк видав депутатові кредит під дещо нижчий відсоток – корупція.

Службове авто відвезло дружину чиновника в супермаркет чи театр – корупція.

Наприклад, Ангела Меркель летить у відпустку державним літаком з охороною. А її чоловік добирається звичайним рейсовим, хоча відпочивають разом.

Українська влада завжди була і є владою корупціонерів. Всі українські президенти, очільники уряду і парламенту завжди були «своїми» для олігархів. На вершини влади ніколи не допускалися люди, які би могли реально загрожувати олігархічній системі влади.

Наші очільники можуть лише імітувати потрібні зміни і боротьбу з корупцією. Насправді вони оберігають цю пострадянську олігархічну систему влади як гарантію власної безпеки і процвітання.

Фактично ми так і не спромоглися запровадити народовладдя, про яке написано в Конституції.

Українці, а особливо галичани, внутрішньо настроєні на життя в нормальних умовах – на виконання правил і повагу до закону. Це доводять наші заробітчани в країнах Європи – вони відразу «перемикаються» на тамтешній стиль життя і досить комфортно себе почувають в умовах верховенства права. На відміну від заробітчан з Росії чи російсько-ментальних регіонів.

Можемо припустити - якщо Україною би управляла достойна еліта, яка перш за все сама би виконувала Закон, то дуже швидко переважна частина українців би перебудувалася (при невідворотності покарань!) на сценарій життя і праці без корупційної складової.

Що таке система відкритого доступу?

Це можливість кожному мати доступ на основі однакових для всіх правил і відкритої конкуренції:

• До владних і адміністративних посад;
• До фінансових, земельних, майнових ресурсів;
• До сировини і джерел енергії;
• До оренди;
• До укладення контрактів та купівлі на аукціонах;
• До ринків збуту.

Також тут потрібне дієве антимонопольне законодавство – і його виконання, однакове для всіх.

Що таке конфлікт інтересів?

Це дуже протирічить нашим уявленням і звичаям:

• Як чиновник я не можу надати перевагу своєму родичу чи знайомому.
• Я не можу приймати рішення чи керувати процесом, який торкається моїх інтересів, де я, чи мої друзі або родичі, можуть мати хоч якусь вигоду.
• При рівних умовах на конкурсі я маю надати перевагу незнайомій мені людині. Тоді ніхто не звинуватить у корупції. А якщо ця людина потім вчинить порушення – я її легко звільню.

Чому в Україні ситуація з корупцією є такою поганою?

Ми обираємо владу. Таку, яка нам пасує, бо такими є ми самі.

Якщо ми враз звільнимо всіх чиновників і суддів, наберемо нових – то вони будуть лише трішки кращими. Бо наше суспільство хворе, принципово інакших людей у нас є дуже мало.

Але кожна така зміна могла би покращувати стан справ, бо зміни завжди корисні для лікування.

Наша Церква також складається з людей із народу, зі всіма наявними проблемами. Тому в Церкві достатньо багато корупції. І мало хто із священиків розуміє, а тим більше - виконує свою соціальну і моральну місію. Церкві довіряють найбільше, але за роки незалежності вона так і не змогла покращити наше суспільство.

Контроль не поборе корупції – бо контролери і вся правоохоронна система корумповані. І контролери над контролерами будуть корумпованими також. Корупцію може виявити лише контроль з боку громадянського суспільства. Але лише виявляє, бо до покарань не доходить. Таким чином корумпована держава намагається демонструвати свою всесильність, що від людей нічого не залежить.

Невідворотність покарання повинна бути однаковою для всіх. Але навіть і це не є панацеєю.

В Китаї постійно страчують десятки корупціонерів, але весь час з’являються нові. Бо існує традиція корупції – Китай був комуністичним суспільством декілька поколінь. Суспільством «закритого доступу».

Тому потрібне тривале виховання особистого морального не сприйняття корупції.

Християнська етика як моральна основа стосунків між людьми і організації суспільства. Коли людина сама собі визначає межі допустимого.

Корупція боїться розголосу.

Корупція боїться прозорості, відкритості.

Корупція боїться демократії, конкуренції, демонополізації, поваги до Закону.

Корупція боїться голосу власного людського сумління. Голландці у Львові допомагають боротися з корупцією періодично проводячи тренінги і змушуючи чиновників самим собі задавати питання:

• Чи морально я вчинив?
• Чи правильні рішення прийняв?
• Чи я хочу, щоб мої діти жили в таких умовах, за такими правилами як я це роблю?

Процес «видушування із себе раба» все ще триває. Він повинен супроводжуватися процесом переходу до гідної ментальності та поведінки – видушування із себе корупціонера.