Камери смерті
Суспільство

Камери смерті

Про що розповідають стіни львівської «Тюрми на Лонцького»

Софія Лазуркевич, 24 листопада 1853 0

На перехресті вулиць Степана Бандери та Коперника на початку ХХ ст. збудували в’язницю, у якій утримували політичних в’язнів. У різний час у тюремних камерах сидів Степан Бандера, Іван Климів, Юрій Шухевич, Ірина та Ігор Калинці, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та інші діячі визвольного руху.

Найкривавішою сторінкою в історії тюрми є 1941 рік. Наприкінці червня у стінах в’язниці та на внутрішньому подвір’ї розстріляли майже 1700 людей. Зараз це місце перетворили у музей-меморіал жертв окупаційних режимів. ZAXID.NET відвідав музей та розповідає своїм читачам, про що говорять стіни львівської тюрми.

Цим текстом ZAXID.NET продовжує проект «Пішли в музей!», у рамках якого щовихідних публікуватиме тексти про музейні скарби, які лежать у нас перед носом, але ми їх часто не помічаємо.

***

Вхід у «Тюрму на Лонцького» розташований на вул. Брюллова (колишня Лонцького). Зайшовши у непримітні двері музею, відвідувача зустрічають обшарпані стіни та вузькі коридори з входами до тюремних камер. Складається враження, що це якась закинута будівля, у яку ти випадково потрапив, гуляючи поміж львівськими будинками. Однак, насправді, саме так виглядала тюрма, де у минулому століття коїлись жахливі речі.

Вхід у музей з вул. Брюллова

Директор музею Руслан Забілий, який погодився провести нам екскурсію, розповідає, що тут спеціально не робили «косметичного ремонту», щоб люди могли побачити умови, у яких утримували ув’язнених.

Цю тюрму звели у 1919 – 1923 роках для утримання кримінальних в’язнів. Однак неофіційно у тюрму на Лонцького садили саме політичних в’язнів, членів ОУН. У 1939 – 1941 роках у цьому приміщенні була тюрма №1, розрахована на 1500 осіб, а також управління НКВД.

Найкривавіша сторінка з історії в’язниці – це масові розстріли у червні 1941 року. Тоді протягом тижня у в’язниці розстріляли 1681 людину (42% від загальної кількості ув’язнених). За словами Руслана Забілого, частину людей розстрілювали у внутрішньому дворі в’язниці, інших у підвалах будівлі.

Двір тюрми, де відбувались розстріли (фото mapio.net)

«На початку німецько-радянської війни нарком державної безпеки СРСР Меркулов підписав наказ про розвантаження тюрем. В’язнів поділили на дві категорії: політичні та кримінальні. Кримінальних здебільшого випускали, а політичних, які з точки зору радянської влади несли загрозу для її існування, евакуйовували, або розстрілювали на місці», – розповідає історик.

Під час нацистської окупації на вул. Лонцького облаштували слідчу в’язницю гестапо, де дислокувались айнзацгрупи СД. Наприкінці 1941 року розпочались масові арешти членів ОУН, а у 1942 році у цій тюрмі закатували крайового провідника ОУН Івана Климіва.

Протягом 1944 – 1991 років на вул. Лонцького розташовувались слідчий відділ та в’язниця НКВС – МДБ – КГБ. Під час слідства тут перебували люди, звинувачені в антирадянській діяльності. Зокрема, діячі ОУН та УПА Михайло Сорока, Петро та Микола Дужі, Любомир Полюга та дисиденти Іван Гель, Юрій Шухевич, В’ячеслав Чорновіл. Ця тюрма використовувалась як місце боротьби з противниками тоталітарного режиму до 1991 року.

«Шлях творення цього музею розпочався у 2005 році, коли під час будівництва житла у подвір’ї цієї в’язниці, вириваючи котлован, робочі знайшли людські останки. Один з робочих підняв це питання, доніс до громадськості, влади і виник скандал. Почались протести і будівництво зупинили», – пригадує Руслан Забілий.

Загалом на подвір’ї знайшли останки 23 людей. Вперше територію в’язниці для громадськості відкрили у 2006 році для проведення панахиди та встановлення пам’ятного хреста у дворі. Із 2009 року люди заходять до колишньої в’язниці уже без страху, адже тут почав діяти музей-меморіал «Тюрма на Лонцького».

В’язничний побут

Йдучи вузьким коридором першого поверху, відвідувач бачить на стіні тюремний розпорядок дня та двері до камер. Руслан Забілий показує на старі батареї та розповідає, що система опалення у в’язниці з’явилась у 50-х роках, а пізніше у камерах встановили металеві ліжка (нари).

Вузький коридор, з якого починається експозиція музею

До цього ув’язнені спали просто на підлозі, якщо їх не викликали на допит до слідчого. На допити найчастіше викликали вночі, а вдень спати було заборонено. Поруч з камерами можна побачити як виглядав кабінет слідчого у 1939 – 1941 роках.

Типовий кабінет слідчого з портретом Сталіна на стіні

У ньому не було нічого зайвого: тут стояв стіл, друкарська машинка, телефон, лампа, стільці, а на стіні висів портрет Сталіна. Однак саме у такому приміщенні фізично та психологічно знущались з затриманих, «вибиваючи» підпису в протоколі та зізнання про вчинення злочину.

«Ліміт тюрми становив 1,5 тис. в’язнів, але у радянські часи, особливо у період боротьби з українським визвольним рухом, тут утримували і 3,5 тис. в’язнів», – розповідає Руслан Забілий.

Білим квадратом на підлозі показано, скільки місця було відведено для одного в'язня, коли тюрма була переповнена

У цей період у камері, що розрахована на одного в’язня, могли утримувати і 10 людей. Щоб показати як тіснились ув’язнені у таких умовах, на підлозі однієї з камер є білий квадрат, яким музейники показують площу, виділену для однієї людини.

Говорячи про важливість збереження умов перебування ув’язнених, Руслан Забілий показує як виглядав в’язничний туалет у цій тюрмі з 40-х років.

«Характерною ознакою є те, що ми не бачимо у цьому приміщенні гострих кутів. Також ми не бачимо труб, вони усі замащені цементним розчином. Це робилось для того, щоб в’язні не змогли покінчити життя самогубством», – додає директор музею.

Зазираючи у двері, які розташовані вздовж коридору, окрім камер, також можна побачити фотолабораторію, де робили знімки ув’язнених для кримінальних справ. У всіх кабінетах збережені автентичні меблі, які пам’ятають, чим жила в’язниця протягом трьох режимів.

Кожному ув'язненому у фотолабораторії робили по кілька фото для кримінальних справ

На стінах «Тюрми на Лонцького» висять розстрільні списки, а закінчує постійну експозицію стела пам’яті з іменами вбитих у цій тюрмі людей.

Вишивали, ховаючись від наглядачів

Важко уявити, що ув’язнені, які цілодобово перебували під суворим наглядом, потайки вишивали ікони. Як розповідає Руслан Забілий, вишиванням переважно займались жінки. Вони розпускали одяг, щоб отримати нитки, а замість голки використовували риб’ячі кістки та сірники.

Постійну експозицію закінчує стела пам’яті з іменами вбитих у цій тюрмі людей

У одній з камер відкрили виставку, присвячену вишивці у тюрмах та таборах. Серед експонатів можна побачити хустки, серветки, одяг, а також вервиці для моління зроблені з хліба.

Увагу привертає хустка, яка належала Вікторії Полтарєвій. Ця річ унікальна тим, що її вишивала не одна жінка, а понад десяток ув’язнених у 1945 – 1946 роках.

У центрі камери експонують хустку, яку вишили кілька десятків жінок, а поруч — сорочка одного із в’язнів, яких розстріляли у дрогобицькій тюрмі

Жінки вишивали на одному полотні різні символи, монограми, номери камер та таємно передавали хустку з однієї камери у іншу. Вишиті на хустці символи наразі є нерозгаданими, як і невідомою є доля жінок, що їх вишивали.

Поруч із цією хусткою можна побачити чоловіку сорочку з плямою крові. Вона належала Михайлу Лапичаку, одному із в’язнів, яких розстріляли у дрогобицькій тюрмі у 1941 році. Рідні зберегли сорочку, у якій розстріляли Михайла, та передали її у музей.

***

Графік роботи: музей працює щодня, окрім понеділка та суботи, з 10:00 до 19:00.

Вартість: вхід та екскурсія є безкоштовними.

Фото Євгена Кравса для ZAXID.NET

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук