Кому молиться?

- А де проведемо кордон з Мордором?- Пропоную по Дніпру. Правий берег Києва заберемо з собою.

Ми говорили довго. Вирішили територіальні та адміністративні питання. Розподілили посади майбутнього уряду. Обрали гімн і прапор. За одну ніч в приміщенні нашого гуртожитку створилась нова, цілком життєздатна держава. Зі столицею у Львові, з культурним центром у Франківську та блок-постами на мостах Києва. Наша держава підписала би угоду про асоціацію, а невдовзі мала би євро як національну валюту. У Межигір’ї був би створений новий Артек, страусів би націоналізували. Основним джерелом державного бюджету став би туризм, а гуцули перебрали би в шахтарів звання «головних годувальників країни». Українська народна республіка.

Маленька українська мрія. Чому би й ні? Відділити себе від тих, з ким не можеш порозумітись, дистанціюватись – мов, ось вони, ось я і між нами немає нічого спільного, крім історичної випадковості. Ну бо й справді: що може об’єднувати лемка з Прикарпаття і спадкового пролетарія з Луганська?

Але спірним питанням лишалось створення єдиної помісної церкви. Ми ніяк не могли знайти компроміс між тезою «новій Україні – єдину церкву» і цілком тверезим контраргументом «а яку?» Церкви – з їх банями, іконостасами, догмами,канонами, грішниками, святими і священиками – раз за разом ставали перешкодою на шляху до омріяної ідеальної  України. Просто бо нас зібралось тоді майже як на Вселенській раді церков –католики, православні і протестанти.

Питання релігії врешті-решт відклали – перейшли до більш нагальних. Наприклад, що робитимемо з тими, хто залишиться по інший бік кордону.

Мені здається, що роль церви в суспільстві – об’єднувати і формувати спільноту. Роль віри – підтримувати цю спільноту і надавати їй сенсів для руху і розвитку. Релігія же збирає все це у певну систему. Цілком ймовірно, що створення єдиної помісної церкви справді допомогло би Україні. Криза морального лідерства, про яку говорять вже кілька років, особливо відчутна останніми днями. Розчаровані у політиці люди зазвичай звертають свої погляди на громадський сектор або на культурну інтелігенцію. Церква ж зазвичай лишалась для тих, хто вже й так звик скеровувати свої помисли до Біблії, а не до фейсбука.

Все змінилось, коли Михайлівський монастир надав притулок побитим студентам. Кадри, де люди сплять в церкві в той час, як там йде служба, облетіли весь світ. Церква знову вернулась до своєї початкової пастирської та апостольської функції. В ніч на 11 грудня, коли спільна молитва бриніла над площею, я дивилась тільки на священників, які стояли перед рядами беркутівців і говорили з ними, намагались достукатись до їхнього сумління. Весь захист святого отця – його віра, без каски на голові чи бронежилету. Така відкритість і щирість більш промовиста за всі попередні заяви. В такі ночі народжуються нове розуміння цінностей.

Християнство вчить нас любити ближніх своїх, і ворогів в тому числі. Християнство загалом вчить нас любові і терпінню.Приблизно про це казав і Ганді, чию сатьяграху (ненасильницький спротив) на майдані згадують щодня. Любити, терпіти і приймати. Говорити з тими, хто стоїть по той бік барикад. Ганді казав, що потім ти перемагаєш. Християнство обіцяє перемогу принаймні твоїй душі. Любити, коли тебе б’ють по голові, надзвичайно складно. Ще складніше любити, коли б’ють твого друга. Але говорити з тими, хто, може, невдовзі тебе битиме, терпіти їх сміх і зневагу – але продовжувати говорити, бо кожне слово може когось врятувати – здається, це і вищий прояв любові.

Питання «кому молиться, кому молиться?» у складних ситуаціях згадується саме. Інстинктивне бажання захиститись – тобто, будувати кордони, мури і барикади – цілком зрозуміле. Натомість, стати провідником, посередником між протилежними сторонами є ознакою справжньої мужності і сили духу. І раз за разом серед таких провідників стає все більше людей віри.

Може, воно й добре, що немає у нас єдиної помісної церкви.Спільна молитва, що правиться вночі зі сцени майдану, за участіпредставників різних церков, є найкращою ілюстрацією загальної ідеї національної єдності. Намет для молитов, що стоїть біля стели, для всіх один. «Отче наш» і молитва за Україну також спільні. Священик, який проповідує перед військами, які готові наступати. Народні депутати  і журналісти, які моляться, тримаючись за руки.

«- Слава Ісусу Христу – Героям слава!»