Кримські татари відчули, що вони не одні. За ними – країна

Опівдні 20 вересня на адміністративному кордоні Херсонщини з тимчасово окупованим Кримом стартувала громадянська блокада півострова. Ініціатором акції виступив Меджліс кримськотатарського народу, до якого приєдналися різні громадські й політичні організації – «Самооборона Одеси», «Автомайдан», «Правий сектор», «Січ», ветерани добровольчих батальйонів, Народний Рух України. Учасники блокади на контрольних пунктах «Чонгар», «Чаплинка» і «Каланчак» не пропускають у Крим вантажівок з товаром, наполягаючи, що торгувати з окупантами – аморально.

Утім це далеко не єдиний мотив блокади. Серед озвучених вимог до російської влади – звільнення українських політв’язнів, усунення незаконних перепон для діяльності українських і кримськотатарських ЗМІ в Криму, безперешкодний доступ на півострів закордонних журналістів і спостерігачів за правами людини, припинення кримінального й адміністративного переслідування українських громадян та зняття заборони на в’їзд у Крим лідерам й активістам кримськотатарського національного руху. Ця акція – також привід для України задуматися, що може і має зробити держава для Криму та його мешканців.

Про попередні підсумки блокади окупованої автономії в інтерв’ю ZAXID.NET розповів один з її безпосередніх очевидців, заступник генерального директора кримськотатарського каналу ATR Айдер Муждабаєв.

– Що стало поштовхом для громадянської блокади Криму?

– Жодного особливого поштовху чи конкретного приводу для блокади не було. Просто зібралися лідери кримських татар і вирішили, що далі терпіти неможливо. Було відчуття того, що Україна цілком забула про Крим та кримських татар, змирилася з їхнім становищем і не хоче вживати жодних заходів, аби це змінити.

 – Чи можна було б організувати таку акцію ще рік тому, на початку окупації?

– Думаю, ні, не можна було. Розмови на тему «треба було раніше» вважаю спекуляціями. Це просто бесіда ні про що. Ніщо в цьому житті не відбувається раніше, ніж має відбутися.  Рік тому влаштувати блокаду неможливо було. Україна не була впевненою в собі настільки, щоб перервати комерційні зв’язки з півостровом.

Нині прийшло розуміння, що це якось не дуже добре: робити «бабки» в Криму з огляду на те, яке там ставлення до громадян України. Це, як мінімум, дивно. Патріоти України ніяк не можуть це прийняти.

– Це, кажуть, українське ноу-хау – торгівля з окупантом.

 – Мені здається, у цьому є подвійна мораль. Вона ріже око людям, котрі пройшли Майдан і трохи навчилися відрізняти добро від зла, честь від зради.

– Чи координує Меджліс свої дії з українською владою, яка, судячи з усього, негласно сприяє блокувальникам?

– Так, переговори були. Глава Меджлісу Рефат Чубаров говорив, що було спілкування з владою на цю тему. На рівні обласної, районної влади і херсонської міліції відчувається сприяння, вони допомагають забезпечувати порядок.

 – Наскільки відчутними стали результати блокади в Криму? Чи поки що акція має швидше психологічний ефект на півострові?

– Я знаю одне: кримські татари відчули, що вони не одні, про них думають. Це дуже важливо, тому що люди живуть під страшним пресом силовиків і думають, що країна про них забула чи й наплювала на них. Тепер вони побачили, що хтось порушує це питання і за ними – країна. Бо в іншому разі співгромадяни можуть розчаруватися і відчути, що їх покинули, і з ними можна робити, що заманеться.

У Криму, з одного боку, кажуть про «українозаміщення». З іншого – волають, що там буде голод. Звісно, ні першого, ні другого немає. Це суто пропагандистські крики. Просто так звані керівники Криму також роблять гроші на торгівлі з Україною. Блокада для них – це бізнесовий мінус.

У нинішньому Криму нічого неможливо без «даху» влади. А з Україною бізнес величезний. Так само в Україні є люди, негласно зацікавлені в цьому бізнесі. Ми теж чуємо всі ці стогони про те, що фермери збанкрутують, усім буде погано і тому торгівлю потрібно продовжувати.

Але, розумієте, громадяни України, які живуть у Криму, інакше почуваються. Вони там безправні. Бути заручником дуже складно. Ти запертий, влада над тобою – абсолютна. А в Україні хоча б суспільство піднялося. Сподіваюся, тепер і влада усвідомить, що потрібно щось робити та створювати для Криму план, стратегію.

 – Анонсоване скасування закону про вільну економічну зону «Крим» може сприяти хоча б частковому зняттю блокади півострова?

– У будь-якому разі на адмінкордоні мають бути спостерігачі. Тож організатори блокади вимагатимуть контролю на цій ділянці. Тому що ми знаємо, як у нас можуть робити контрабанду, та й корупцію ніхто не скасовував. Закон має бути змінений так, щоб за його порушення була кримінальна відповідальність.

– Ви й далі наполягатимете на виконанні інших вимог – звільнення ув’язнених, скасування заборони на в’їзд у Крим лідерам Меджлісу?

– Ясна річ, на цьому повинні наполягати не тільки організатори громадянської блокади Криму, а й держава Україна, що має застосувати усі можливі сили й засоби, включаючи санкції та роботу з міжнародними організаціями. Поки є порушення прав людини і громадянина, країна не може на це не реагувати. І ті громадські активісти, які стоять на адмінкордоні, нині виконують функцію держави.

В Україні спочатку діє громадськість, а потім підтягується влада, котра безнадійно відстає від суспільства. Але я бачу, що суспільство підтримує вимоги блокади і розуміє, що держава не може поводитися аморально. У принципі, немає різниці, що постачати – гроші чи зброю. Повна безпринципність розкладає Україну зсередини. Не буде в Криму ніякого голоду. Росія може забезпечити його.

Думати потрібно не про це. Не про Росію, а насамперед про Україну та її громадян. Україна не може існувати як аморальна держава. Тим більше, як держава, що робить гроші на стражданнях людей. Це взагалі в жодні ворота не лізе. І от проти цього виступають ті, хто стоїть на Херсонщині, й багато патріотів України, котрі підтримують блокаду.

– Серед можливих інструментів тиску України на окупаційну адміністрацію називають енергетичну блокаду Криму. Чи готові ініціатори блокади порушувати це питання перед українською владою?

– Рефат Чубаров, по-моєму, вже поставив це питання. Якщо у влади вистачить політичної волі, вона має ухвалити таке рішення. Я нічого не знаю про енергосистему України, але знаю, що влада має робити все для того, щоб цілісність країни була збережена. Будь-яка держава на місці Україна щонайменше вже не вела б бізнесу з тими, хто принижує і позбавляє прав її громадян. Не можу уявити в цій ролі жодну державу, й Україна не повинна бути винятком.