Лагідна реінтеграція
IQ

Лагідна реінтеграція

Ще один сценарій повернення українського суверенітету на Донбас

Сергій Шебеліст, 27 квітня9410

Зовсім скоро, 30 квітня, Антитерористична операція, розпочата навесні 2014 р., офіційно буде завершена й переформатована в Операцію Об’єднаних сил. Зміна формату логічно випливає з букви й духу Закону «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Чи, як його спрощено називають політики і журналісти, «закону про деокупацію/реінтеграцію».

Хоча, за великим рахунком, згаданий документ не про це. Він більше стосується функціоналу органів військового управління, відводячи провідну роль у стримуванні та відсічі російській агресії саме Збройним Силам України, а не спецслужбі та правоохоронцям. Події на Донбасі вже давно переросли формат і масштаб поліцейської операції та потребували переходу на нові, військові, рейки. Як такої – чіткої, зрозумілої та послідовної – стратегії деокупації в тексті закону немає. Але дискусії на цю тему не вщухають, періодично спалахуючи з новою інтенсивністю.

Повзуча деокупація

Якщо раніше заяви і коментарі про реінтеграцію робили насамперед президент, секретар РНБО та профільне Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, то віднедавна за цю тему взявся і глава МВС. Так, Арсен Аваков не раз говорив про те, що поліція, Нацгвардія та прикордонники повинні бути готовими до звільнення Донбасу і взяття під контроль українсько-російського кордону.

Але тоді це сприймалося радше як ритуальне заклинання. Натомість нещодавно міністр виступив із програмним інтерв’ю «Українській правді», де виклав власне бачення того, як Київ має повертати у своє лоно те, що нині дипломатично називають «ОРДЛО», аби зайвий раз не легітимізувати «ДНР» і «ЛНР».

Показово, що ініціатором розмови виступив сам шеф МВС, вийшовши за межі своєї сфери відповідальності й компетенції, що є пріоритетом насамперед президента України. Під час візиту до США міністр обговорив свій план із помічником державного секретаря у справах Європи та Євразії Весом Мітчеллом (Wess Mitchell). У згаданому інтерв’ю Аваков постав не просто як один із посадовців Кабінету міністрів, а як впливовий політик і мало не візіонер, який добре розуміє зовнішньополітичну кон’юнктуру, оцінює можливі ризики та висловлює готовність до важких компромісів. Це доволі несподівана іпостась для представника «партії війни», уособленням котрої є «Народний фронт».

На думку міністра, під пресом західних санкцій РФ, особливо після подій у Солсбері та Сирії, може піти на поступки в питанні мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Або ж навпаки – зважитися на нову хвилю ескалації конфлікту. Подібний сценарій випливає з логіки російської внутрішньої та зовнішньої політики.

Утверджувати свою велич і рівнозначність Заходу Росія буде через інспірування нових конфліктів, адже, за словами помічника президента РФ і куратора «ОРДЛО» Владислава Суркова, «війна – це теж спосіб спілкування». Щоб дошкулити Заходові, Москва може спровокувати заворушення у країнах Балтії, на Балканах і, звісно, в Україні.

«Ясно, що велика військова операція в Україні пов’язана з ризиками і втратами для Путіна, тому що ми вже знаємо, як давати здачі. Але для нас це можуть бути колосальні втрати», – зазначає Аваков.

На шальках терезів – два варіанти розвитку подій: воєнний з величезними втратами і мирний «у тумані невизначеності». З огляду на те, що позиція «трубадурів війни», які пропагують ідею бліцкригу, не надто популярна в українському суспільстві, найбільш адекватним і міжнародно прийнятним є сценарій політико-дипломатичного врегулювання.

Свій план Аваков називає «тактикою дрібних кроків, яким аплодуватимуть усі». Також його ще можна означити як «повзуча деокупація» або «поетапна реінтеграція». За цією логікою, миротворчі сили ООН і українські прикордонники беруть під свій контроль умовну Горлівку. Туди повертаються українські органи юстиції та проводять вибори за українським законодавством. Ватажки самопроголошених республік підуть із росіянами, як Стрєлков-Гіркін. Утім, не маймо ілюзій, що там переможе демократ чи націоналіст, а населення, одурманене російською пропагандою, вмить прозріє.

Свіже соціологічне дослідження українського офісу міжнародного агентства IFAK Institut, проведене в тому числі й на окупованих територіях Донеччини, доводить, що працювати там буде нелегко. 41% її мешканців уважають, що за власними цінностями та способом мислення вони більше схожі на жителів РФ. 55% твердять, що на Донбасі триває громадянська війна, і лише 8% думають, що це війна з Росією. 43% виступають за надання окремим районам Донецької області особливого статусу в складі України і стільки ж підтримують ідею надання їм незалежності.

Та головне – сформувати законні органи влади, після чого туди зайдуть центральна влада і поліцейські сили. При цьому мають бути ухвалені закони про амністію та колабораціонізм. Перший із таких документів прийнятий парламентом іще восени 2014 р. на виконання умов «Мінська-1». Нині за програмою СБУ «На тебе чекають удома» від кримінальної відповідальності звільнені понад 200 розкаяних бойовиків «Л/ДНР». Щодо другого тривають дебати. Ключовою залишається теза про те, що за тяжкі злочини прощення не може бути.

Межі компромісу

Не лише Аваков, але й чимало інших політиків та експертів погоджуються з думкою, що на перехідний період мешканці колись окупованих територій зазнають певних утисків своїх прав. Зокрема, не зможуть брати участі у виборах президента й парламенту. Звісно, правозахисна спільнота, РФ та її «п’ята колона» волатимуть про порушення прав людини. Проте це – міжнародна практика постконфліктного врегулювання і гарантія того, що до влади в центрі не прийдуть антидержавницькі сили. Досить і того, що нині в електоральному фаворі – популісти й адепти «миру за всяку ціну».

Таким чином життя в окремих районах буде поступово налагоджуватися, інфраструктуру відновлюватимуть, повертатимуться довіра і лояльність громадян до української влади й навпаки. Своєрідним запобіжником від можливих сепаратистських ексцесів буде представник центральної влади. Якщо така схема спрацює, її можна буде перенести на інші міста Донбасу, крок за кроком повертаючи їх під суверенітет України.

Це будуть ті кроки, яким аплодуватимуть і Київ, і Москва, і колективний Захід. Перший скаже, що повернув український прапор на Донбас, друга розповість співвітчизникам, що домоглася особливого статусу для регіону та захистила російськомовне населення від «хунти», третій полегшено зітхне, вважаючи, що нарешті врегулював «українську кризу».

Але для того, щоб цей чи схожий план став реальністю, потрібна політична воля обох сторін конфлікту – Києва та Москви. Поки що її немає: «нормандська четвірка» зустрічається утрьох, комунікація між Куртом Волкером і Сурковим поставлена на паузу. Паралельно санкційний тиск Заходу на Москву не повинен послаблюватися, роблячи її більш договороздатною.

«Донбас для Путіна – це не скальпель. Це молот, яким він дубасить по голові Україну. І це треба розуміти, – говорить в інтерв’ю LB.ua колишній представник України у Тристоронній контактній групі в Мінську Роман Безсмертний. – Щоб Путін не міг цим молотом нас дубасити, для цього існує ще більший молот, який називається Вашингтон. І Брюссель».

При цьому не може й бути мови про обмін Донбасу на Крим. Такі «болючі компроміси заради миру», які минулого року в унісон озвучували філантропи, політики й експерти-міжнародники, є неприйнятними, бо рівноцінні капітуляції.

План реінтеграції Донбасу за Аваковим багато в чому контраверсійний і полемічний. Він цілком може бути елементом внутрішньополітичної конкуренції, гри на підвищення ставок напередодні президентських і парламентських виборів. Але це те, довкола чого бодай можна дискутувати, думаючи і дбаючи про повернення людей і територій.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук