Лоренцо Помпео – єдиний перекладач з української на всі Апенніни

- Грант для перекладача міг би бути корисним. Однак, як на мене, перекладання з української не може бути професією в Італії (маю на увазі фінансовий бік питання), оскільки в нас видали й видають обмаль перекладів із української.

ZAXID.NET продовжує серію інтерв’ю з людьми, які безпосередньо пов’язані зі справою популяризації української літератури у світі, тобто з перекладачами. Раніше було опубліковано розмови  з москвичкою Єлєною Марінічевою, перекладачкою на чеську Ритою Кіндлеровою,  перекладачем на угорську Ґабором Кьорнером, на фінську – Ееро Балком, на англійську – Віталієм Чернецьким. Тепер пропонуємо увазі читачів розмову з перекладачем української літератури на не менш співочу мову Данте і Петрарки – Лоренцо Помпео.

- Більшість перекладачів української літератури, які не походять із слов'янських країн, зазвичай приходять в україністику чи то з русистики, чи то з полоністики. Яким був ваш шлях?

- Я студіював славістику, яку закінчив 1994 року, в університеті. На той час можна було вивчати лише польську й російську мови та літератури. Але в університеті була викладачка української мови на кафедрі слов’янської філології. Тож я почав вивчати українську мову для того, щоб уникнути здачі екзамену з церковнослов’янської мови, якою ніхто ніколи не розмовляв. Коли я навчався в докторантурі, на кафедрі з’явилося окреме місце для викладача української мови та літератури.  

- Тобто нині можна вступити на славістику й спеціалізуватися в україністиці?

- Так, тепер можна. Але навіщо? Це нелогічно, бо спеціалізуючись в українській мові, не знайдеш багато можливостей для роботи.

- А які напрями в славістиці зараз найпопулярніші в Італії: полоністики, русистика тощо?

- Взагалі-то зараз славістика не популярна. Коли я починав учитися, цей напрям був популярнішим, аніж зараз. Тоді, у час Залізної завіси, Росія та Радянський Союз були оточені таємничою і захопливою атмосферою.

- Ви написали докторську роботу про Йоаникія Ґалятинського. Чим вас привабила ця особа?

- Це цікава особистість, типовий представник Української православної церкви сімнадцятого століття. Він писав церковнослов’янською і польською мовами, був дуже добре ознайомлений із західними науковими джерелами й орієнтувався в найбільш важливих західних релігійні дискусіях і суперечках. 

- Що було найскладніше під час праці над докторською? З якими проблемами зіштовхнулися?

- Я доволі неорганізована людина, тож провів три роки подорожуючи, і не надто сильно розмірковував над темою своєї докторської роботи. Отож, в останній рік я мусив важко працювати, щоби скласти докупи всі ідеї й проект теми докторської роботи.  

- Як ви розпочали перекладати і який твір переклали вперше?

- Я не пригадую, з якої мови почав перекладати. Перші переклади, які я зробив з української – це поезія Павла Тичини. Опісля я перекладав сонети Лесі Українки. Перша перекладена книжка у моїй бібліографії – роман «Московіада» Юрія Андруховича.

- Ви отримали замовлення від видавництва на переклад "Московіади? Чи спершу переклали, а вже згодом запропонували видавництву?

- Я запропонував роман кільком італійським видавництвам. Коли я втратив будь-яку надію на видання перекладу, невеличке видавництво з міста Апулія написало мені, що вони зацікавленні у виданні роману. Це була перша книжка українського автора, видана в Італії.

- А як складалася ситуація з наступними авторами, яких ви переклали: Дереш, Забужко, Жадан. Ви отримували замовлення - й працювали над перекладом, чи знову ж таки перекладали, а потім - пропонували видавцям?

- Я завжди намагаюся рекомендувати певні книги і певних авторів. Однак доволі часто видавництва самі визначаються і пропонують мені перекласти книгу. Роман «Польові дослідження» Оксани Забужко рекомендував я. Дереш і Жадан були вибором видавництв.

- У яких видавництвах виходили книжки українських авторів? Можливо, ці видавництва спеціалізуються в східноєвропейській літературі?

- Лише одне видавництво почасти спеціалізується в східноєвропейській літературі – Besa editrice – там була видана «Московіада». Усі інші видавництва не мають такої спеціалізації.

- Як італійські книжкові критики й оглядачі сприймали оці перекладні книги?

- Більшість італійських критиків проігнорували книги українських авторів.

- Від чого залежало ігнорування книг критиками: малі видавництва, невідомість української літератури, можливо, якась інша причина?

- Усе разом. Торік я закінчив переклад «Дванадцяти обручів» Андруховича для найважливішого італійського видавництва – Mondadori. Але вони досі не видали роману. Можливо, в майбутньому, щойно вони видадуть переклад, ситуація зі сприйняттям літератури зміниться.

- Як можна по-іншому зацікавити італійських критиків? Наприклад, новою стратегією реклами книжки, чи, скажімо, приїздом авторів на якісь читання, літературні фестивалі в Італію?

- Ми організували разом із видавництвом Besa промоцію Андруховичевого роману «Московіада». Я згоден з вами, що запрошувати деяких авторів і організовувати зустрічі з ними – дійсно важливо. Проте часто видавництва не в змозі покрити промоційні витрати.

- А якщо узагальнити, тобто не брати конкретно українську літературу, що в Італії найважливіше для книги: якісна промоція, рецензії, зустрічі з читачами?

- Не знаю. Боюсь, що найважливіша річ – це тренд. Якщо автор популярний у США, в Європі (Німеччина, Франція, Іспанія), він буде популярний і в Італії. На мою думку, зустрічі з українськими авторами могли би бути справді корисними.

- Яка східноєвропейська література найцікавіша для італійського читача? Нещодавно була інформація, що остання поетична збірка Віслави Шимборської розійшлася в Італії накладом 100 тисяч - тобто абсолютно фантастична цифра для поезії.

- Поетична збірка Шимборської – особливе явище. Вона пише дуже просту поезію (але не примітивну!) і ладна принести читачеві задоволення. Однак загалом поезія в Італії не популярна, люди не звикли її читати.

- Тобто італійська література користується більшою популярністю серед читачів, аніж перекладна?

- Ні, найпопулярніша література – американська. Останнім часом деякі книги з Іспанії стали бестселерами. 

- А як щодо російської, польської чи балканської літератури?

- Деякі окремі автори, як-от Пєлєвін (хоча його час уже минув) або Шимборська є доволі популярними. Взагалі-то популярними є автори-класики (Толстой, Достоєвський, Чехов). Серед високоосвічених читачів знаними є такі письменника як Вітольд Гомбрович або Данило Кіш. Утім їх не можна вважати популярними. 

- Повернеміся до вашої перекладацької діяльності. З яких іще мов перекладаєте, окрім української?

З польської та російської. Проте в мене не було можливості видати жодного перекладу з російської.

- З російською, здавалося б, мало бути більше можливостей, оскільки вона доволі популярна і в Німеччині, і в Франції?

- В Італії чимало перекладачів із російської.

- Яких авторів переклали з польської та російської?

- Із російської я перекладаю тільки по роботі (не літературу, а сертифікати й тому подібні речі). З польської переклав романи «Під міцним ангелом» Єжи Пільха та «Випадок Юстини» Томаша Пйонтека.

- Ви перекладаєте і поезію, і прозу. Що вам цікавіше перекладати? Чи відрізняються ваші підходи до перекладу поезії і прози?

- Мені подобається перекладати поезію. В Італії я опублікував чимало поезії, але як сказав Горацій, “carmina non dat panem” (вірші не дають хліба), тому протягом останніх років я перекладав лише прозу. Перекладати поезію надзвичайно важко, треба бути уважнішим, аніж коли перекладаєш прозу, й оця увага ніяк не винагороджується.

- Що для вас переклад: мистецтво чи ремесло?

- Складне питання, я скажу так: мистецьке ремесло.

- Можна жити в Італії як вільний перекладач?

- Однозначно, не можна.

- У деяких країнах, як-от Угорщина чи Фінляндія, є лише по одному перекладачеві української літератури? Скільки перекладачів в Італії?

- Я - один-єдиний перекладач.

- Деякі переклади, до прикладу, "Московіада" чи "Польові дослідження" Ви перекладали у співпраці з іншими перекладачами. Як проходила ця робота?

- Так, «Московіаду» я переклав у співпраці з Ґжеґожем Ковальським (ми також у співпраці переклали «Під міцним ангелом» Пільха). «Польові дослідження» переклав із Мар’яною Прокопович (із нею ж уклали словник). Вдвох перекладати значно краще, веселіше, оскільки перекладання також нудна праця. Однак для співпраці варто знайти відповідну людину.

- Яку книгу було найскладніше перекладати?

- Найскладнішими були «Польові дослідження», тому що стиль авторки подеколи невиправно складний. Перекладати оповідання Бруно Шульца було також надзвичайно важко.

- Чи консультуєтесь із авторами оригіналів під час перекладу і наскільки для вас це важливо - мати контакт із автором?

- Деколи мені потрібно допомога для того, щоб уточнити деякі речення. У такому випадку я шукаю в скайпі українського мовця й прошу пояснити незрозумілі речі.

- А зі самими авторами консультувались?

- Іноді. Коли я перекладаю, мені потрібна негайна допомога. Я не можу довго чекати на відповідь. Однак мені подобається контактувати з авторами. Це корисно, бо можна зрозуміти його психологію й авторову гру, адже, як сказала мені Мар’яна Прокопович, кожен автор веде свою гру.

- Яка книжка, перекладена вами, є найулюбленішою і чому?

- Усе просто – це «Московіада». На мою думку, найкраща книга перекладена з української в Італії. Окрім того, це була перша книжка, яку я з Ґжеґожем Ковальським я переклав і яку видали. До того ж, книга нагадала мені час мого перебування в Москві в останні роки перебудови. Отож, я знайшов у книзі Андруховича такі ж почуття, таку ж атмосферу, котрі свого часу сам відчув у Москві.

- Що вам, як перекладачеві української літератури, найбільше не вистачає з українського боку? Можливо, фінансування видань в Італії? Можливо, якоїсь перекладацької стипендії в Україні?

- Складне запитання. Фінансова підтримка перекладу – хороша ідея, корисна, тому що нині більшість перекладів, які видають у Італії, підтримуються різними культурними організаціями (як-от, скажімо, переклади з угорської, грецької чи польської). Грант для перекладача також міг би бути корисним, однак, як на мене, перекладання з української не може бути професією в Італії (маю на увазі фінансовий бік питання), оскільки в нас видали й видають обмаль перекладів із української.

- Над чим зараз працюєте? Що б іще хотіли перекласти з української?

- Я намагаюся запропонувати одному італійському видавництву роман «Імітації» Євгенії Кононенко. Також працюю над укладанням італійсько-українського словника.

Довідка ZAXID.NET

Лоренцо Помпео народився 1968 року в Римі. Закінчив докторантуру в Римському університеті “La Sapienza”. Перекладає з української та польської мов. Зокрема переклав «Московіаду» Юрія Андурховича (2003), «Культ» Любка Дереша (2007), «Польові дослідження» Оксани Забужко (2008), «Депеш Мод» Сергія Жадана (2009), «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича (наразі ще не видані). Мешкає в Римі.