Львівська обласна «фронтова» лікарня 2

У Львівській обласній клінічній лікарні справи ідуть не найкраще. Це видно неозброєним оком. Якщо ж заглибитись у суть проблем установи, від якої напряму залежить життя тисяч людей, стане зрозуміло: це справжня катастрофа.

Якщо перша стаття про обласну лікарню була здебільше репортажною, то у другій статті я приділив максимальної уваги документам, які допомогли з’ясувати, чому лікарня виглядає настільки жахливо.

Для того, щоб відразу розставити всі крапки над «І», пропоную увазі читачів відповідь на інформаційний запит, який я отримав від лікарні.

Почну з головного: медикаменти та перев’язувальні матеріали – недофінансування 13%.

На перший погляд, це не так вже і багато. Можна ж написати, що на 87% лікарня медикаментами забезпечена. Вважайте мене песимістом, для якого стакан напівпорожній, але я волію дивитись на цю цифру з іншого ракурсу. Таке недофінансування означає, що 13% пацієнтів, які потрапляють у лікарню, нема за що лікувати. Якщо у хворого чи в його родичів немає грошей, його просто не зможуть врятувати. Навряд чи лікарі залишать такого хворого помирати. Я відмовляюся в це вірити. Скоріш за все, вони знайдуть для нього ліки, але для цього їх треба буде взяти в іншого пацієнта. Отже, через необхідність рятувати людське життя пацієнт, життя якого не є під безпосередньою загрозою, не отримає потрібного лікування. Є ще один спосіб компенсувати ці 13% – просити пацієнтів самим купувати для себе ліки. Медицина в нас безкоштовна, отже, таке прохання лікарів є незаконним. Пропонуючи таке хворому, лікар підводить себе під статтю. Але в нього немає іншого виходу, адже сама держава поставила його у таке становище. Або порушуй закон, або клятву Гіппократа.

Раніше, опинившись у подібній ситуації, я обурювався і думав, що медикаменти, які отримала медична установа від держави, лікарі продадуть, а гроші покладуть собі в кишеню. А виходить, що, купуючи собі ліки, я, можливо, рятую життя людини, яка не може заплатити. Нехай. Можливо, і я колись опинюсь у такій ситуації. 

На жаль, є ситуації, коли і гроші не допоможуть. Знеболюючі – наркотичні речовини. Їх пацієнт у жодній аптеці не купить. Такі препарати можна придбати тільки централізовано, а немає за що. У цілому світі післяопераційний хворий кожні чотири години отримує знеболююче, щоб на зазнавати страждань, і тільки в нас у лікарнях хворі просять: «Сестричко, вколи, бо болить, більше не можу терпіти».

Тут вважаю за потрібне наголосити, що Обласна клінічна лікарня – це лікарня третього ступеня. Сюди потрапляють пацієнти у найскладніших ситуаціях.

У 2012 році тут провели 19665 операцій. Це 53 операції на день! 1576 операцій на судинах, 2000 урологічних операцій, 834 операції новонародженим з патологією, 506 операцій на серці. До речі, затрати на матеріали та препарати на кожну таку операцію – близько 30 тисяч гривень. 

Лежать тут і безнадійно хворі, а день у реанімації коштує приблизно 2000 гривень.

13% недофінансування для людини, якій збираються робити операцію на серце, ‒ це багато чи мало? А для родичів пацієнта, який лежить у комі?        

Як вирішити, кого з цих хворих треба обділити ліками?

Харчування: недофінансування – 25%

Про потреби лікарні у м’ясі керівництво установи навіть не згадує. Просять грошей на курку та рибу. У розрахункових потребах та проханнях до обладміністрації немає ніяких лігумінів – тільки найнеобхідніше. Потреба установи на 2012 рік, за найскромнішими підрахунками, становила 3 248 100 грн, було затверджено 2 580 500 грн. Тоді недофінансування становило 20%. Зараз 25%. Отже, з убогого списку харчів знову доводиться щось викреслювати.

Цікаво, чи чиновники, які підписують папери, бачачи такий дефіцит, розуміють, що зменшена на чверть і без того жалюгідна норма для пацієнта – це не просто легке почуття голоду. Така нестача для організму, який бореться з хворобою, може бути фатальною. Підписавши ці папери, вони роблять контрольний постріл в голову найбіднішим, одиноким, тим, кому і так доводиться несолодко.

Хоча, можливо, це такий спосіб боротися з бідністю? Бідні вимруть, і проблема бідності вирішиться?

Предмети, матеріали, обладнання та інвентар: недофінансування – 78%   

Що ховається за цієї всеохопною класифікацією? Це шприци, скальпелі, стерильні маски, медичне обладнання, за допомогою якого встановлюють діагнози та рятують людські життя. Це запчастини на автопарк лікарні, який може зупинитись з дня на день, і багато інших потрібних речей. У 2011-му в область, де народжувалися діти з патологіями, було здійснено 680 виїздів. Уявіть, їде спеціалізована машина, до прикладу, у Перемишляни, в дорозі пробиває колесо, а запаски немає. Не купили її, тому що гроші пішли на важливіше – спеціальне обладнання у саму машину…

У 2012 році виконуючий обов’язки головного лікаря І.Закалюжний звертався до голови Львівської обласної ради з проханням виділити кошти для відділення патології недоношених дітей. Обладнання, яке стоїть у відділенні, потребує ремонту. Від цього теж залежать дитячі життя. Потрібні були плати управління для інкубаторів новонароджених, кисневі датчики, ремкомплекти та ще багато іншого. Лікарня не отримала того, що просила. Отже, шановні батьки, якщо вашу новонароджену дитину врятували,  уявіть, яких зусиль лікарям це вартувало. 

   

   

Витрати лікарні надзвичайно великі. Установа оперує мільйонами, але мільйонні суми складаються і з дрібниць. Навіть банальні чорнила на печатки коштують грошей. Їх треба за щось купити… До речі, значних додаткових видатків коштував лікарні закон «Про захист персональних даних». Тепер кожен хворий, який потрапляє на лікування, повинен заповнити бланк, що не заперечує проти використання його персональних даних. Один екземпляр він отримує на руки, інший залишається в лікарні. Упродовж року лікарня обслуговує близько 32 тисяч мешканців міста та області. Чи принесло прийняття цього закону якусь користь? Маю з цього приводу деякі сумніви. Лікарні, як бачите, від нього лише збитки.

У 2012 році за статтею «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар» лікарня потребувала 4 510 000 грн, затверджено 3 171 000 грн. Отримано ще менше.

Бюджет лікарні на 2013 рік говорить сам за себе. Потреби лікарні по цих статтях видатків забезпечені аж на 22%.

Оплата інших послуг (крім комунальних): недофінансування – 82%

Перелік цих «інших» послуг надзвичайно великий. Треба платити за охорону, вивозити сміття, страхувати автомобілі та водіїв… Лікарня економить як може, та суми недофінансування все одно виходять величезні.

Наприклад, дератизація та дезінфекція коштує 70 тис. грн. Лікарня замовляє послуги лише на 25 тисяч.

Ремонт апаратури – треба 100 тис. грн, а грошей в лікарні немає. На такий ремонт взагалі немає грошей – 0 гривень! І взяти немає звідки.

Жодної копійки – на промивку та гідравлічні випробування систем опалення і бойлерів. Думаю, не треба пояснювати, чим це може загрожувати.

Ремонти по приписах обленерго коштують 280 тис. грн. Лікарня не може виділити ні копійки.

Поточні ремонти по приписах СЕС – 700 тис. грн, а в бюджеті – 0.

Тут взагалі цікава карусель за участю СЕС та обладміністрації виходить. СЕС штрафує лікарню та тільки за 2012 рік видає 18 приписів щодо приведення приміщень закладу у відповідний порядок. Нібито правильно робить – це її робота, але обладміністрація на ремонт коштів не виділяє.

По коду 3130 «капітальний ремонт» коштів на 2013 рік не виділено. В обладміністрації стверджують, що виділяли аж 45 тис. грн, але, можливо, це гроші на поточні ремонти?  Або в обладміністрації помилились, або зумисне збрехали.

Так-от, повертаючись до згаданої каруселі. У 2007 році санстанція закриває лікарняну пральню, бо вона не відповідає санітарним нормам. Грошей на ремонт немає. Прати білизну треба. Лікарня вимушена заключити договір на прання білизни з приватною фірмою. За річним договором з пральнею, лікарня має заплатити їй 959 тис. грн. Прання в своїй пральні коштувало приблизно 500 тисяч. Різниця – півмільйона! Санстанція державна, обладміністрація – державніше вже не буває. Таким чином держава наказує сама себе на 459 тис. гривень. Установа не має можливості платити такі гроші, і зараз пере у борг. Днями адміністрація лікарні отримала лист, який містить попередження: якщо борг не буде виплачено, з серпня 2013 року пральня відмовиться прати лікарняну білизну.

Самостійно вийти з цієї ситуації лікарня не може. Навіть якщо б сталося диво, і вдалося зекономити якісь кошти, використати їх на ремонт не вийде, бо це буде нецільове використання державних коштів, за що передбачене покарання за КК України.

Накопичуються борги і за інші послуги.

На сьогодні лікарня має 100% оплату за комунальні послуги, але ПАТ «Львівобленерго» винесло кілька приписів, необхідних до виконання. Кошти на виконання приписів відсутні і в разі невиконання цих вимог енергетики погрожують почати поетапне відключення лікувальних корпусів від електроенергії.

   

Борги, борги, борги… Всюди, практично по всіх послугах і договорах.

Про придбання нової сучасної апаратури мова взагалі не йде. «По кодах 3110 «Придбання обладнання та предметів довгострокового користування» коштів на 2013 рік не вділено.

Дорого обійшлася клініці й ініціатива її колишнього голови Олександра Лемішка. Звичайно ж, з благих намірів головний лікар агітував за створення на базі обласної лікарні університетської клініки, аналогів якої не було б в Україні.

Її прототипом мала стати сучасна багатопрофільна клініка у Чикаго. Кошторис проекту становив 4 млрд грн.

Звісно, бюджет області таку суму не потягнув би, і фінансувати будівництво мала держава. Створення університетської клініки внесли в регіональну угоду з Кабміном про розвиток Львівщини. Депутати облради дружно проголосували «за». Лікарня замовила проект, але гроші від держави так і не надійшли. Загалом за проект треба заплатити чималу суму – майже мільйон гривень. Грошей в лікарні немає. Фірма-розробник звертається до суду, і рахунки лікарні арештовують. Зараз обласна клінічна лікарня не може вести жодних господарських операцій. Думаю, не варто пояснювати, що це для закладу, а відповідно і для його пацієнтів обернеться справжньої бідою.

Чи намагається адміністрація лікарні боротися з руїною?

Намагається. Щомісяця лікарня розсилає десятки листів з проханнями про допомогу.

   

Писали і в обладміністрацію, і в міністерства, і народним депутатам.

Зараз я продемонструю, як відбувається це листування.

Головний лікар обласної клінічної лікарні Михайло Гичка звертається до народного депутата з листом, у якому розповідає про славетну історію лікарні та тяжкий стан, у якому вона опинилась.

Він просить підняти питання про капітальний ремонт, оскільки інші спроби отримати кошти не увінчались успіхом.

З листа: «Фасад головного корпуса в жахливому стані… В головному корпусі розміщені такі відділення як: хронічний гемодіаліз, реанімація, ургентна операційна, судинна хірургія, кардіохірургія, хірургія №1, приймальне відділення…»

Народний депутат відразу реагує на лист і звертається до Комітету охорони здоров’я Верховної ради України, а невдовзі отримує відповідь: «…Ваше звернення надіслано на адресу Міністерства охорони здоров’я… дякуємо за небайдужість до проблем у сфері охорони здоров’я».

Міністерство охорони здоров’я пересилає цей лист до Міністерства фінансів України.

З листа Міністерства охорони здоров’я: «…Міністерство підтримує клопотання народного депутата».

Міністерство фінансів України реагує на отриманий лист та доручає Львівській обласній державній адміністрації розібратись у ситуації.

З відповіді ЛОДА на доручення Міністерства фінансів: «Львівська обласна державна адміністрація підтримує клопотання народного депутата…»

Всі «за». Всі показують один на одного пальцями. Грошей немає.

Так було і 2011 року, і 2012-го.

Не отримавши грошей на ремонт лікарі, просили на обладнання, від якого напряму залежать людські життя: «Потреба необхідних додаткових коштів на виконання Обласних цільових заходів «Надання замісної ниркової терапії у Львівській області на 2012 р.» Витрати матеріалу для гемодіалізу – недофінансування 6 147 200 гривень.

Комплекти для проведення мембранного плазмаферезу – не виділено ні копійки.

Витратні матеріали для перитонеального діалізу – недофінансування 2 682 500 гривень.

Супровідна медикаментозна терапія – недофінансування 4 213 500 гривень.

   

Зараз ситуація ще цікавіша. Обладміністрація просто перестала відповідати на листи головного лікаря.

На ремонт даху та фасаду головного корпуса обласної лікарні головний лікар просив 9 млн 200 тис. грн. Таких грошей в держави не знайшлося. Водночас на ремонт лікарні «Феофанія» у Києві державним бюджетом передбачено 465 млн грн.

Замість того, щоб займатись лікуванням людей, медики шукають спонсорів, без яких лікарня давно б перетворилась на руїну. До порівняння: у 2012 році обладміністрація профінансувала поточні ремонтні роботи у лікарні на суму 382 311 грн. 48 коп. Вартість поточних ремонтів, зроблених за кошти спонсорів – 1 175 832 грн.

   

   

За спонсорські гроші зроблено палату проктологічного відділення, ремонт палати в урологічному відділнні, капітальний ремонт приміщень двох палат у невролгічному відділенні. На 800 тисяч гривень спонсорських коштів відремонтували приміщення та інженерні мережі кардіологічного відділення головного корпусу.

Минулого року спонсорів вдалося знайти, а що буде цього року?

Висновок можна зробити тільки один – лікарня та її пацієнти кинуті напризволяще. Ми, народ України, кинуті напризволяще нашою державою. Чи це така свідома політика, спрямована на наше знищення?