Мелодії з різних рінгтонів.

Надибала в Люксембурзі ресторанчик. Там подавали пиво з фруктовим соком. Грав рояль. Відвідувачі співали пісні з репертуару Джо Дассена. А у львівській кнайпі з мобілки корінного галичанина зарінгтонив російський шансон.

У Люксембурзі є національна мова – люксембурзька, проте аудіовізуальної продукції на цій мові практично немає. Витіснення німецької і втілення німецько-французької двомовності законодавчо забезпечувалося спершу в системі освіти, а потім і у сфері адміністрації та управління. Сьогодні люксембурзькою спілкуються у дитячих садочках, а в школах навчають французькою або німецькою. Такий от у мови статус – символ національності, щоденності і складної люксембурзької ідентичності. Причому ніхто не насмілиться заявити, я тут, мовляв, говоритиму французькою, бо так хоче більшість населення. Також не буде випадків, коли заради якогось закону субтитри у фільмі перекладатимуться автоматичною програмою, з помилками і неузгодженістю відмінків, без підметів або без присудків, лише з однією метою – виконати квоту і забути. І чому в школі мене навчили, що Люксембург – це німецькомовна країна? Це ж політично некоректно, самі люксембуржці дуже не люблять, коли до них застосовують таке визначення. Нас взагалі не вчили, що у світі існує багатомовність і багатокультурність. А якщо не навчили, то звідки ми маємо сприймати і поважати щось інше?

На основі рінгтонів я беззастережно формую своє ставлення до людей. Звичайно, це поверхово, неправильно, а може й зверхньо. Довгий час мій телефон теж дзвонив російською пісенькою про море. Не буду тут рекламувати автора і групу, але зовсім недавно послухала їх нову пісеньку про чорний дуб і застрелене сонце. Тепер в мене дзвонитиме російський англомовний продукт, тому що теперішній український я витру. Це хороша музика, але група перестала подобатися мені політично. Це теж неправильно –аудіовізуальні продукти не мають прямої залежності з політикою, і навіть якщо моя улюблена музика грає за кілька метрів від місця, де міліція тлумить демонстрантів, вона не перестане бути моєю улюбленою музикою. Але вона ніколи не гратиме в моєму телефоні.

Автор пісеньки про чорний дуб і застрелене сонце мене влаштовуватиме завжди, бо він не цікавиться політикою. Він цікавиться мистецтвом, пише хорошу музику і робить цікаві ілюстрації до своїх пісень. Такий російський продукт не появиться у нашому аудіовізуальному просторі, навіть якщо Україна оголосить капітуляцію перед російською поп-сценою і віддасть їм сто п’ять відсотків ефіру. Справа ж не стільки в мові, скільки в естетиці і суспільному ставленні, в готовності людей сприймати україномовний аудіовізуальний продукт і в здатності потенційних виробників його створити.

Якось один знайомий сказав про автора пісеньки з мого телефону: «Поки я не знав, що він росіянин, то мені музика подобалася». Напевне, ці квоти для нього. Мені якось все рівно, на якій мові говоритиме Ані Лорак під час кіркоровських шоу, вона все-одно як ведуча просто ніяка, а Кіркоров своїми попсовими переспівами так спаплюжив пісні Шантеля, що навіть якщо він заговорить на українській, до списків рінгтонів мого телефону він ніколи не попаде.  І взагалі, навіщо я вчора ввімкнула телевізор? Могла на комп‘ютері новий сезон «Хауза» переглянути. До речі, український переклад цього серіалу – це знущання над сценаристами. Краще би вже російський пустили, там хоч контекст якось передається. І ще, в «Хауза» дуже гарні саундтреки, таку музику можна почути на одній хорошій радіостанції. Там є такий цікавий персонаж, суботніми ранками він розповідає в ефірі історію рок-музики, а недільними вечорами жене порожняк під час всяких шоу. Інколи мені здається, що це двоє різних людей.