Мораль по закону

Нещодавно в Україні набув чинності Закон щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії, до якого вельми неоднозначно ставляться і юристи, і юридично непідковані українці. Втім, у цьому законі вже нічого не зміниш, але на черзі стоїть інший закон - «Про внесення змін до закону про суспільну мораль».

59% опитаних українців виступають за впровадження в Україні моральної цензури. Про це у лютому зазначив у Львові голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький під час доповіді під час круглого столу з питань обговорення Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про захист суспільної моралі”, опираючись на дослідження, яке провів Київський інститут проблем управління ім. Горшеніна.

Попри ретельні пошуки даних цього опитування (із бажанням дізнатися про вибірку та кількість опитаних), автору цього тексту не вдалося віднайти відповіді на свої запитання. Тому доведеться вірити на слово. Отже.

"Дослідження показало, що 37% опитаних школярів готові порушувати закон. Це говорить про те, що ми йдемо до кримінального суспільства. На тлі інформаційної агресії зросла дитяча злочинність. На сьогодні 29% злочинів здійснюють особи 14-16 років", – зазначив Василь Костицький.

Після цих слів освітяни почали говорити про те, що на ТБ – засилля різних кримінальних фільмів, серіалів, передач, що є потреба у посиленні контролю за тим, що дивляться діти та молоді люди, що потрібно посилювати вплив закону «Про суспільну мораль» та дати більше повноважень Національній комісії з питань суспільної моралі.

Початок

Закон України про захист суспільної моралі, підписаний президентом України Леонідом Кучмою, вступив у дію 20 листопада 2003 р. Цей закон сприймався в той час позитивно, оскільки це була єдина пропозиція від політичної партії щодо моральності суспільства, яка почала говорити про показ сцен насилля, еротики у ефірний час, коли діти і молоді люди із несформованою психікою мали можливість це споглядати. Майже за рік, опираючись на цей закон, почала діяти Національна експертна комісія (НЕК) України з питань захисту суспільної моралі, що є постійним державним позавідомчим експертним і контролюючим органом.

Діяльність НЕКу не відразу можна було помітити, але ось уже років зо два вона викликає обурення творчої та нетворчої громади. Мова йде про закриття файлообмінника Infostore та визнання книги «Жінка його мрії» Олеся Ульяненка такою, що містить порнографію.

Як запевнив, пояснюючи суть діяльності НЕКу, її очільник Василь Костицький, комісія «не забороняє, не закриває і не вилучає з продажу, основними завданнями Комісії є проведення експертизи».

У загальних положеннях (Ст.2) ЗУ «Про захист суспільної моралі» мова йде про заборону виробництва та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру; виробництво та обіг у будь-якій формі продукції  еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, встановлених законодавством. Також заборонено виробництво та розповсюдження продукції, яка пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропагує фашизм та неофашизм; принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; принижує особистість, є виявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей; пропагує невігластво, неповагу до батьків; пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнокуріння та інші шкідливі звички.

Натомість у ст. 4 наголошено, що дія цього Закону не поширюється на виробництво чи розповсюдження документальних матеріалів, художніх творів літератури, мистецтва та культури, які визнані класичним чи світовим мистецтвом, на обіг наукових, науково-популярних, публіцистичних, освітніх матеріалів з питань статі й сексу та виробів сексуального характеру медичного призначення.

Що таке суспільна мораль?

Та й справді, що таке суспільна мораль? Яким мірилом її вимірювати? Чому книгу Ульяненка визнали такою, що містить порнографію? А потім дозволили її видати, зробивши «невеликі літературні правки по тексту». Що гірше для дітей і підлітків, яких, передусім, захищають від негативного впливу зовнішнього середовища, – реальне насильство у сім’ї чи екранно-медійне?..

А визначення «суспільна мораль» для дорослої людини і підлітка однаково буде звучати? А морально порівнювати моральність багатого і бідного? А морально визначати моральність в економічно нестабільній ситуації в країні? Чи краще бачити насильство по ТБ, аніж відчувати на собі? Насилля, якого зазнають діти в школі від однокласників, старших за віком, чи жінки – вдома…

Запитань може бути дуже багато. Важливо, аби, прикриваючись захистом підлітків і дітей, наглядові інституції не перешкоджали творчості як такій, не втручались в особисте життя: тим, що ти не те дивишся чи не по закону відпочиваєш.

У середовищі психологів нема цілковитої ясності щодо негативного впливу медійного насильства і порнографії. Ба більше – суспільство, в якому не проговорюють проблеми, а просто забороняють – призводить до негативного явища. Одне з них – суспільство, у «якому не було сексу».

Продукт, який виходить у світ, завжди можна регулювати. Є ж заборони для перегляду фільмів, є книги для різного віку, є запаковані еротичні журнали, є комп’ютерні програми, які не дозволять дітям заходити на «непевні» сайти. Чому ж тоді продукт, який виходить в світ, хочуть забороняти?

Одного разу, як розповів ZAXID.NET генеральний директор Львівської обласної філармонії Володимир Сивохіп, з урочистої програми до якоїсь гарної дати вилучили народну пісню. «На репетицію прийшла комісія з питань культури, (це тоді, коли мова йшла про НЕК), і почувши в пісні слова «Шуміла ліщина, як розвивалась, Плакала дівчина, як  віддавалась» - здійняли галас, що цієї пісні не буде. Бо як так можна? Слово «віддавалась» не правильно можна було витлумачити. Це було дивно, адже пісня народна. Як можна з народної пісні викинути слова? Пісню замінили», - розповів В.Сивохіп.

Як зазначив ZAXID.NET професор кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету ім. І. Франка, директор Інституту медіа-екології Борис Потятиник, з давніх часів існувала цензура, Ватикан досі має список рекомендованої і не рекомендованої для читання літератури.

«Колізії про те, хто судить і вирішує, що забороняти, а що ні – були ще з початку виникнення цензури. У країнах Західної Європи такі питання теж піднімали: чому хтось має право забороняти те, що люди розумніші (а часто – справді розумніші) – не судять? Ще один момент – він в Україні особливо актуальний - це те, що суспільна мораль і спроба її захищати може бути лише приводом або маскою, скажімо, певних утисків в медіа, які можуть використовуватися з політичною метою. Особливо, це посилилося під час останніх змін до закону про порнографію. Тобто, якщо пригадати що 2004 року  в офіси «Пори» підкидали гранати, щоб потім міліція влаштовувала репресії, то тепер, мені здається, гранат непотрібно: можна зайти в будь-який офіс, і взяти будь-який комп’ютер… Я думаю, що немає комп’ютера, в якому користувач бодай випадково не клацнув на якісь підозрілі лінки, і в комп’ютері залишаються «сліди». І ці «сліди» можна знайти. Мені здається, що під цим виглядом стаття за зберігання того, що зараз заборонено зберігати, може бути застосована в такий спосіб, щодо людей, які й не підозрювали, що вони мають порнографію в комп’ютері. І це може бути застосовано проти всіх людей», - зазначив Борис Потятиник.

За його словами, подібно до НЕК є комісії, які існують в більшості демократичних країн світу, – і які захищають від порнографії та надають рекомендації.

В Україні це відбувається на іншому рівні. І за словами Бориса Потятиника, схоже на те, що з медіа хочуть зробити офірного цапа і покласти на нього відповідальність за моральний занепад суспільства, збільшення кількості кримінальних злочинів тощо. «Можливо, є якісь випадки, пов’язані з маніяками. Та я не вважаю, що тут винний кінематограф, мас-медіа чи кримінальні програми. Мені зовсім не до вподоби тенденції останніх років, коли журналістів і медіапрацівників роблять офірним цапом, які відповідають за деградацію суспільства», - зазначив професор.

Ще одну ложку дьогтю додав довгостроковий експерт Ради Європи Ад ван Лун у інтерв’ю «Уніан». Він зазначив, що ще 2004 року на замовленням Ради Європи  було проведено експертизу закону «Про захист суспільної моралі», де було чітко відзначено «непропорційність втручання держави в свободу вираження». «Наразі абсолютно очевидним є той факт, що цей закон (як і закон про кримінальну відповідальність за зберігання порнографічної продукції) потрібно скасовувати. А також очевидна потреба написання нового, альтернативного закону, що справді забезпечує захист суспільної моралі і водочас не перешкоджає свободі самовираження», - зазначив він. 

Процес триває

Наскільки вдасться змінити закон, внести корективи до діяльності – залежить і від звичайних громадян. Ще з часів Канта відомо, що мораль є індивідуальною, а закон – суспільним. Письменники у свій спосіб уже висловили несхвальне ставлення до НЕКу літературною акцією «АнтиНЕК: ні цензурі!». Однак запропоновані рішення були якимись дитячими: митцям запропонували створювати побільше продукції «з дослідженням табуйованих тем, розгорнувши якомога більше радикальних проектів».

І звичайним громадянам справді треба за це взятися, бо як можна доручати зміни законодавства з питань суспільної моралі тим, кому не вірять. На цьому наголосив член Львівської регіональної комісії з питань захисту моралі, член Національної спілки письменників України Богдан Залізняк під час згаданого на початку тексту круглого столу у Львові, навівши ще такі результати дослідження: «Державний апарат України є аморальним за уявленням громадськості. 49,2% опитаних не вважають народних депутатів моральними, а ще 37% - також не вважають що такими є чиновники державної влади. Про яку мораль за таких обставин можна говорити?"

Справді, якщо не дивитися ТБ, не читати нічого «полуничкового» чи «напівполуничкового»,  - невже це зможе підняти моральність кожної людини зокрема і суспільства загалом?

Напрошується логічне запитання - то що ж більше шкодить суспільній моралі? Фільми й книги чи загалом ситуація в Україні, передовсім, економічна та політична?