Надія Оксенчук: Якби наша освіта була доброю, ми б не були такими бідними

За кілька років шкільна освіта у Львові буде європейського рівня. Принаймні, саме це є одним із пріоритетів в роботі нинішнього керівника управління освіти Львівської міської ради Надії Оксенчук. Вона переконана, що саме завдяки європейській методиці навчання, коли знання не подають готовими, а змушують шукати їх, у Львові зможуть виховувати розумних, адаптованих до сучасних вимог життя молодих людей.

Про зміни, які відбудуться у середній освіті Львова за найближчі кілька років, Програму розвитку освіти, у якій вони прописані, та шляхти вирішення основних проблем Надія Оксенчук розповіла в інтерв'ю ZAXID.NET.

- Програма розвитку освіти Львова охоплює дуже багато різних напрямків. Власне, дехто їй закидає «перенасиченість», мотивуючи, що через це не вдасться виконати задумане, тому краще б зупинитись на кількох пріоритетах. Чим зумовлена «всеоохопність» програми і що ви кажете тим, хто не вірить у реальність її виконання?

- Програма справді всеохоплююча, але ми маємо на її реалізацію багато часу - до 2012 року. Крім того, вона мусить бути такою, оскільки для того, щоб зробити зміни в освіті, їх треба робити комплексно. Я думаю, ця програма буде дієвою не лише тому, що охоплює усі напрямки, а й тому, що укладена у шести напрямках, кожен з яких має свої проекти, мету і очікуваний результат.

Завдяки її втіленню зміниться і якість освіти. Бо скільки б ми не очікували покращення якості освіти від профільного міністерства, держави, суспільства, вона не прийде. Її просто треба втілювати. А якість полягає в чому? Щоб виходив добрий «продукт». Успішний вчитель, успішний учень може бути лише тоді, коли буде створене успішне навчальне середовище. Якщо ми матимемо такий тандем - вчителя, який готовий працювати у сучасному суспільстві, комфортне, сучасне і якісне навчальне середовище, то буде виховуватись і сучасний учень, сучасне мислення.

- Вашу Програму можна буде реалізувати лише за умови визнання освіти пріоритетною галуззю, про це говорять самі освітяни. Багато років освіта такою не була. Чи вважаєте ви, що тепер влада і депутати погодяться з пріоритетністю освіти? А якщо ні, то що?

- Я бачу потребу у нашій програмі. І поки що ніхто з депутатів не заперечив, що освіта має бути пріоритетною галуззю. Кожній державі, і Україні зокрема, потрібні освічені, здорові і культурні люди. Ця програма передбачає підготовку і «рощення» таких людей. Вона не закреслює того минулого, що було у попередні роки, а використовує його, спирається на нього.

- У чому полягатиме особливість локальних округів і що реально їх існування змінить у системі освіти?

- Ідея така: місто візуально можна поділити не на райони, як це є зараз, а на мікрорайони. У кожному мікрорайоні слід вивчати запити і потреби громади. У кожному окрузі має бути дитячий садок, початкова школа, адже початкові школи завоювали авторитет, вибороли своє місце під сонцем, і є маса батьків, які хочуть навчати дітей саме у початкових школах. Також там повинна бути гімназія чи ліцей. Ми йдемо до профільного навчання, тож діти старших класів повинні мати право вибору. Зараз профільне навчання неконтрольоване, у більшості випадків дирекція школи вибирає гуманітарний, фізико-математичний, біологічний профіль і на тому все закінчується. В результаті поряд стоять школи з однаковим профілем. Натомість в окрузі повинні бути різні профілі.

Тож наразі ведемо профільну роботу, хоча до запровадження профільного навчання маємо ще три роки. Але уже найближчим часом будуть укладені творчі групи із залученням громади, батьків, дітей, депутатів, вони оберуть собі напрямки і будуть розробляти стратегію.

- Серйозною проблемою сучасних шкіл, в тому числі й львівських, є насилля серед дітей. Які конкретні методи запобігання поширенню цього явища ви бачите?

- Жорстокість справді є, і особливо погано, коли у такі дитячі «розбірки» втручаються старші. Бо коли між собою кулаками щось доводять діти, це можна сприймати як дитячі відносини, хоча зле, що свою правоту вони доводять кулаками. Але це краще, аніж коли приходить старший брат і до півсмерті б'є такого ж хлопчика, як його брат. Це не допустимо, це така жорстокість, яка не вкладається у жодні рамки. Щоправда, оті прояви жорстокості та насильства носять епізодичний характер.

Якщо подивитися в історію, побачимо, що жорстокість і агресивність у суспільстві завжди була присутня. І тому ми прийшли до того, що можемо образити батька, не поважити матір, що агресивно і жорстоко розходяться у поглядах брати і сестри. І ця жорстокість перейшла у школи, бо школа - це не що інше, як маленьке суспільство, так само, як і сім'я. І тому боротьба з насильством - це завдання не лише освіти, а й цілого суспільства. Бо коли переглянути наше телебачення, фільми, мультфільми, там суцільна жорстокість, агресивність, навіть смішні фільми побудовані на злі. І не лише зараз, раніше це теж було: наприклад, всіма улюблений мультик «Ну постривай!». Ми дивились і сміялись. Але філософія цього мультика не така вже й добра, бо ми робимо боляче вовкові і над цим радіємо. У казках та легендах також є агресія і жорстокість. І якщо є казка про те, як мужик Бога обдурив, треба дитину підготувати до того, як це сприймати. А загалом треба переглядати те, що ми пропонуємо для перегляду чи читання нашим дітям . Бо усією нашою освітньою системою в суспільстві ми давно почали йти до того, щоб пропагувати і демонструвати дітям жорстокий спосіб життя. А сьогодні ми кажемо, «ой-ой, як це страшно», «ой, що сталося».

Звичайно, наша програма звертає увагу на це все. У ній є великий проект «Позашкілля», у якому передбачена виховна робота, спрямована на здоров'я дитини, її безпеку у школі. Однак тут повинні брати участь не тільки освітяни й ті, хто працює у школі, а й батьки, громада, спеціальні служби. Треба показувати дітям, що агресивність і жорстокість до добра не веде.

- Маємо на сьогодні проблему з інтеграцією у звичайні школи дітей з особливими потребами. Що буде зроблено для цього у технічному плані, а також для полегшення їх спілкування з однолітками?

- Чи не вперше за останні роки у бюджеті закладені кошти на те, щоб краще організувати навчальне середовище для людей з особливими потребами. У бюджеті розвитку передбачено 500 тис. грн на будівництво ліфта у СШ №82, яка є базовою школою для навчання дітей з ДЦП. Про це йшлося кілька років і нарешті цього року маємо ці кошти. Щоправда, їх головним розпорядником є УКБ, але ми слідкуватимемо за тим, щоб гроші таки були використані і ліфт збудували.

Минулого і цього року виділено кошти на створення реабілітаційних кімнат для таких дітей у школах. Ми визначили школи у кожному мікрорайоні, які будуть для них ресурсними центрами здоров'я. Їх можна інтегрувати у різні школи, але щоб вчителі могли вчитися, як працювати з такими дітьми, набиратися досвіду, потрібні окремі школи чи дитсадки у кожному мікрорайоні. Для того зараз створюються оті ресурсні центри. Три таких уже функціонують завдяки підтримці головного управління освіти Львівської ОДА. Там створені спеціальні кімнати з відповідно підготованим штатом працівників для ранньої діагностики і виявлення захворювання.

- Згідно з вашою програмою, передбачено окремий проект, у межах якого дітей готуватимуть до Євро 2012. Зокрема, йдеться про запровадження спеціальних конкурсів, започаткування футбольної ліги. Чому вирішили приділити таку увагу Євро-2012, наскільки це виправдано?

- На розгляді програми нас теж запитували - навіщо, адже концепції проведення заходів до Євро-2012  і так розробляють усі. Знаєте, як би не ставилися до Євро, я вважаю - добре, що цей чемпіонат відбуватиметься в Україні. Тож чи може освіта обійти це явище? Ми хочемо готувати дітей до цього. Тому спершу свої пропозиції подали у департамент Євро-2012. На превеликий жаль, там до них не прислухались, бо ті пропозиції видалися їм дуже маленькими для великої програми. Тому ми вирішили займатися їх втіленням окремо. Йдеться про пропагування здорового способу життя, спорту, будівництво і облаштування спортивних майданчиків, футбольних полів, підвищення кваліфікації вчителів фізкультури. Крім того, під час Євро ми очікуємо достатню кількість гостей, та й навіть без Євро до 2012 року Львів стане більш туристичним, і ми маємо вміти на дитячому рівні розповісти про Львів. Цей проект передбачає і підготовку старшокласників-гідів, які в результаті вивчать історію міста, країни, історію футболу, інших видів спорту, крім того - займатимуться спортом.

Зрештою, й після завершення чемпіонату ніхто не відмовиться від того доброго, що нестиме цей проект. Адже освіта повинна йти в авангарді всіх нових ідей.

- Ви також виношуєте ідею європеїзації освіти Львова. Які нововведення у системі шкільної освіти передбачає цей проект?

- Скільки б не говорили про те, що нинішня система освіти є доброю, що вона дає хороші знання, що ми маємо багато вчених... Якщо ми це маємо, то чому ми сьогодні не є багатою державою? Це риторичне запитання, на яке, втім, можна дати відповідь. Вся наша освіта була збудована на тому, що ми давали дітям готові знання. І наскільки діти ними скористалися - невідомо. Часто буває так, що вони складають іспити і, виходячи за двері, моментально забувають все. Не орієнтуються у площі, об'ємах, грошах і їх використанні. Знання є, але немає вміння ними скористатись. Європейська освіта є зовсім іншою. Вона базується на вмінні. Вони навчилися працювати інноваційними методами, які побудовані на умінні вчителя створити навчально-виховне середовище так, щоб дитина здобувала свої знання сама, бо тоді вона назавжди їх пам'ятає. Знання виникають через вміння їх здобувати. Перші кроки уже є, і школи, учнів яких не змушують мовчати 30 хв. під час уроку, а дозволяють говорити, працювати - включають мислення, мовлення, зір, слух, чуття, показують успішність цих дітей. Життя нас змушує до цього, Болонський процес. Ми дивимося на нього з острахом, так само, як на незалежне тестування. Бо нас ніхто до цього не готував. Бо вчителі не вчилися новітніх технологій.

Далі - якщо ми подивимося на школи наших сусідів у Польщі, я вже не кажу десь далі, там створене комфортне середовище для дитини, вона має відповідні для віку стілець, парту, комп'ютер, роздатковий матеріал, все необхідне під рукою. Ми цього ще не маємо, а у цьому теж полягає європейський вимір освіти. Подивіться на Європу, погляньте, як вони вміють застосувати музейну педагогіку, вся культура, все працює на дитину. Ми теж хочемо, щоб у нас все працювало на дитину. Тому ставимо питання європейського виміру освіти.

- Але звідси неминуче випливе брак фахових кадрів, які зможуть працювати за новими методиками і підходами. Як будете вирішувати ці проблеми? Чи передбачено паралельне навчання вчителів, їх перепідготовка?

- Це базується на явищі, яке називається кругообігом у природі. ВНЗ навчають студентів, які стають спеціалістами і приходять у школи. Там вони навчають так, як навчали їх. Тобто, часто ВИШі також не застосовують нових методик, відповідно студент, який став спеціалістом, вчить дітей так, як вчили його. Коли є прогресивний  керівник, який на своєму місці в школі, він каже, забудь все, що тебе вчили і починай вчитись спочатку. З самими знаннями, без вміння оперувати ними, знаходити інформацію, без власної думки і вміння її виразити виходить такий учень, який правдами-неправдами поступає до ВИШу. І ВИШі потім нарікають: ви нам даєте непідготованих дітей, які не знають того і того. Але беруть їх і вчать. Треба цей зв'язок десь перервати. На якомусь рівні це зробити неможливо, його треба перервати на всіх рівнях. Треба робити перші кроки, і ми робимо їх.

Є хороші вчителі, які оволоділи новими методами. Треба, щоб вони працювали не лише з дітьми, а й з такими як вони педагогами, тільки менш компетентними. Тож залучаємо їх до участі у тренінгах, семінарах, курсах підвищення кваліфікації. Потім такі вчителі підуть навчати дітей, і у нас виросте по-інакшому мисляче покоління, а потім ці діти стануть студентами і підуть навчати інших. Позитивну роль у цьому зіграє незалежне оцінювання, тому що у ВИШі прийдуть діти, які мають знання. І, можливо, це буде початок кінця старої системи і початок нової. Я на це сподіваюся, і думаю, що застану час, коли будуть відчутні зміни в освіті.

- У Львові є проблема зі старінням педагогічних кадрів. Звісно, звільнити їх ніхто не має права, але від таких вчителів, які уже на пенсії і не мають реального бажання працювати з дітьми, якість навчального процесу тільки страждає. Чи вестиметься робота із залучення на їх місце молодих і більш сучасних педагогів?

- Кадри багато чого вирішують. Якщо керівник на місці думає про школу, освіту, то розуміє, що живе в сучасному світі і мусить навчати дітей так, як вони цього хочуть. Є нині люди пенсійного віку, які вже не хочуть працювати. Таким треба подякувати за ту роботу, що вони творили все життя, і попросити дати місце іншому А якщо людина, попри вік, творча, діти її люблять, хай працює, допомагає молодим становитись. З людьми треба працювати на особистісних стосунках.

Освіті потрібні молоді люди, адже у нас є проблема у кваліфікованих кадрах. Це наша біда. Тому будемо старатися вчити кадри.

- Чи тепер, після запровадження незалежного оцінювання знань, буде  переглянуто систему навчання, адже зараз середня школа і ВИШі є «відірваними», більшість випускників не може скласти тестування на базі отриманих у школі знань, незважаючи на те, що тестові запитання буцімто не виходять за межі шкільної програми? Чи будуть робитись якісь кроки для того, щоб зменшити відрив?

- Сама система освіти свого часу штучно зробила невідповідність між шкільною програмою і екзаменами до ВИШу. Йдеться навіть не лише про ВИШі і школу, а й початкову школу. Адже коли дитина йшла у спеціалізовану школу в перший клас - вона складала вступні іспити. Це зараз уже знівелювалося, дивляться лише на загальну підготовку дитини: мислення, мова. А раніше спецшколи у тестах передбачали вміння писати, читати і рахувати. А що ж ти тоді вчителю робиш у першому класі? Для чого це було зроблено - не зрозуміло. Але батьки мусили бігати, шукати репетиторів для шестирічних дітей і «натаскували» їх на знання. Далі, коли діти закінчували 3-4 класи звичайної школи і вступали у гімназію, гімназійні тести передбачали вищі норми, ніж те, що давала шкільна програма початкової школи. І знову батьки наймали репетиторів і готували їх. Зараз іспити у гімназію чи ліцей більш скеровані на те, щоб виявляти загальний розвиток дитини, її мислення.

Те ж і у ВИШАх, де вступні іспити часто передбачали те, що було понад шкільну програму, і щоб їх скласти, треба було наймати репетиторів з університету. А зараз тести незалежного оцінювання побудовані на шкільній програмі, тому це виправдано. Просто незалежне оцінювання застало дітей і батьків зненацька, тому що не вірили до кінця, що буде тільки незалежне оцінювання, діти не хотіли вчитися, бо мотивації не було, сподівалися на репетиторів, зв'язки, казали: мене мама чи тато «вступить». Зараз такого не буде. Тому я дуже рада, що міністром став Іван Вакарчук, і незалежне оцінювання знань таки буде. Це перший крок до справедливості в освіті. Не хочу, щоб ви вважали мене мрійником, я - реаліст. Але я зрушувала багато чого у своєму житті і тут також хочу щось зрушити.

Фото прес-служби Львівської міської ради