Народні звичаї зустрічі весни

Розповідь Віри Манько

Кав’ярня «Штука»
Кав'ярня-галерея "Штука" розпочала свою роботу у травні 2009 року, основна ідея та настрій кав'ярні - можливість поринути в мистецьку атмосферу Австро-Угорського Львова.

19 березня у Клубі шанувальників Галичини Віра Манько, автор і співавтор кількох книг про святкові традиції українців та писанкарство, розповідала про народні звичаї зустрічі весни. Розповідь супроводжували веснянки у виконанні дитячого хору «Радуниця».

Віра Манько

Не так давно, готуючись до приходу весни, і дорослі, і діти співали веснянки, розписували писанки до Великодня, випікали «жайворонків» з тіста та зустрічали пташок з вирію піснями і примовляннями. У день, коли прилітають лелеки, Віра Манько розповіла історію цих звичаїв та показала, як готувати «жайворонків».

Українці, чиє життя було тісно пов’язане з сільськогосподарським циклом, з нетерпінням чекали приходу весни. Залишки продуктів у коморах вичерпувались, засівання зерна і збір нового врожаю ставали все необхіднішими, а дітям, втомленим сидінням вдома, не терпілось розважитись надворі. В уяві людей зима була старою бабою з подертою торбою, а весна – заквітчаною веселою дівчиною, яка при зустрічі з бабою докоряла їй словами: «Ех, зимо! Все, що я і літо наготували, то ти поїла!..».

Подія, з якої починалося чекання весни, - свято Стрітення 15 лютого. Погода в цей день була орієнтиром: якщо тепло – весна настане швидко, якщо холодно – зима ще пануватиме. Наступний день, коли намагались спрогнозувати прихід тепла, - це свято Обертіння або віднайдення голови Івана Хрестителя, яке відзначали 9 березня. За народними уявленнями, у цей день птахи, які відлетіли у вирій, повертали голови в бік України. Ще однією датою, багатою весняними прикметами, було 14 березня, свято Євдокії або Явдохи, коли прокидався бабак.

На свято Сорока святих 22 березня весну починали вже припрошувати і закликати, щоб дати зрозуміти, з яким нетерпінням її чекають. Для цього пекли печиво у вигляді пташок, яке називали «жайворонками». До тіста додавали яйця, мед і масло, очка робили з яблучних зерняток. Для діток такі солодкі гостинці були великою радістю, бо готувались нечасто. Але одразу «жайворонків» не їли, чекаючи наступного дня, коли дівчата і діти з усього села збиралися, щоб співати веснянки:

Із краю-кураю

Пташок викликаю:

Летіть, жайворонки,

До нашої сторонки,

Спішіть, ластів’ята,

До нашої хати –

Весну зустрічати,

Зиму проводжати!

Увесь день діти з «жайворонками» бігали, підкидали їх угору та імітували політ пташок, інколи настромлюючи на дерев’яні палиці та високо піднімаючи до неба. Де-не-де «жайворонків» підвішували на гілках дерев, щоб почастувати птахів, які повертались додому.

Приготування таких печених пташок відбувалось не завжди 22 березня, часто це робили і на свято Явдохи 14 березня чи Теплого Олекси 30 березня, інколи навіть напередодні Благовіщення.

«Жайворонки» з тіста

Багато веснянок присвячені певним пташкам, які були провісниками тепла у конкретних місцях: жайворонки і перепілки - у полях, зозульки і соловейки – в садах і гаях, ластівки і лелеки – біля господаревого дому, качки – на водоймах.

Першою пташкою, яка своїм співом давала знати про те, що надходить весна, була неперелітна вівсянка. З вирію одним із перших повертався жайворонок. Прилітав він дуже рано, ще за холодів, викликаючи у людей жаль:

Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів;

Іще по горах сніженьки лежать,

Іще по долинах криженьки стоять!

Ой я тії сніженьки розжену,

Ой я тії криженьки ніжками розтопчу!

Жайворонок єднав людей з Богом: високо літав - просив Його про добрий врожай, низько - давав знак, що зернові добре не вродять. Одразу після жайворонків прилітали граки – галасливі птахи, які завдяки гамору, що зчинявся під час будування їхніх гнізд, спровокували появу прислів’я «Дорога розлога, на дубі ярмарок».

Рано поверталися з вирію ластівки. Коли ластівка пролітала поруч з будинком, мешканці кидали за нею грудочками землі, примовляючи: «На тобі, ластівко, на гніздо!». Щоб віднадити дітей зазирати у ластівчині гнізда, батьки розповідали їм про ластовиння, яке вкриє личка нечемнюхів. Якщо ластівки літали низько, казали, що земля тепла і вже можна засівати, але пташок мало бути багато, бо «одна ластівка весни не робить».

19 березня прилітали лелеки, або бузьки, боцюни, чорногузи, веселики. Люди завжди любили лелек, тому старались якомога краще підготуватися до їхнього повернення. Часто ставили на даху дерев’яні хрестовини для гнізд, які птахи будували не на рік і не на два. Самостійно оглянувши місце гніздування, лелека летів за лелечихою, з якою створював пару на все життя, виводячи одного чи двох пташенят. Діти запрошували лелек словами:

Лелеко-татко, збудуй у нас

Добру хатку, та виведи діток…

Люди у селах й досі у зимні часи рятують лелек, забираючи до себе у господарські будівлі або приміщення для худоби. Хоч тепер більшість бузьків гине через замикання на лініях електропередач, на опорах яких птахи будують свої гнізда.

Раділи і поверненню диких гусей та качок. Коли летіли табуни гусей, до неба підкидали солому і вигукували спеціальні закликання: «Гуси, гуси, нате вам на гніздо, а нам - на тепло!». Коли ж нарешті поверталися дикі качки, то до них промовляли:

Ой виплинь, виплинь, гоголю,

Винеси літо з  собою,

Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,

Хрещатенький барвіночок,

Запашний васильочок.

На свято Сорока святих 22 березня, коли пекли гостинці-«жайворонки», згадували про ще одну пташку. У цей день сорока мала покласти на своє гніздо сорок галузок. Сорока не відлітає у вирій, живе біля людей увесь рік, але має неоднозначну репутацію, бо часто обкрадає гнізда менших пернатих і з’їдає їхні яйця. Про цю пташку в народі склалось чимало приказок: «сорока на хвості принесла», «пише як сорока по тину лапою» та інші. Широко відомою є дитяча забавлянка з пальчиками немовляти «Сорока-ворона дітям кашку варила...».

Останньою прилітала зозуля, «закриваючи вирій на ключ», і першою ж відлітала, щоб його «відімкнути». Серед людей ця пташка відома як віщунка, адже помітивши її у лісі, голосно запитували: «Зозулько, зозулько, закуй мені, скільки років буду жити!». А потім уважно прислухались і рахували, скільки разів пролунає її «ку-ку!».

Неможливо оминути згадкою і улюбленця – соловейка, чиї пісні традиційно супроводжували вечірні зустрічі закоханих. Про соловейка складено чимало віршів та пісень, цитата із однієї з них взята за назву книжки Віри Манько «Летіть, соловейки, на рідні земельки. Народні звичаї зустрічі весни», що побачила світ завдяки львівському видавництву «Колесо» у 2012  році.

«Пісенька про соловейка» у виконанні дитячого хору «Радуниця»,

художній керівник – Наталія Манько

Ще пташки причетні до однієї з найважливіших традицій підготовки до Великодня – писання писанок, на яких пернаті часто трапляються серед символів та орнаментів. Колись також був поширеним звичай виготовлення великодніх «голубців» - пташок із тулубами-писанками з прикріпленими до них голівками з воску та паперовими хвостами і крильцями. Пташині образи досі збереглися в усіх різновидах українського ужиткового мистецтва, фольклорі, на традиційній випічці – короваях і пасках.

Без сумніву, українські звичаї зустрічі весни мають багату історію. Те, чи вони здобудуть продовження у міських умовах, залежить від інтересу та бажання кожного, але вибір у нас є, у тому числі й завдяки дослідженню Віри Манько. А щоб знати, як допомогти весняним провісникам краще освоїтись після повернення з вирію, радимо слідкувати за новинами Українського товариства охорони птахів.

 

Джерела:

матеріали зустрічі;

Манько Віра. Летіть, соловейки, на рідні земельки. Народні звичаї зустрічі весни. – Львів: Колесо, 2012. – 62с.

Підготувала Юлія Корицька-Голуб

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук