Наука Яна Блонського

Наталка Римська, 9 липня 200914902

Час невпинно забирає від нас тих, чиї слова і дії сформували чи бодай якось вплинули на нас, котрі народилися і стали дорослими у XX столітті. Мабуть, це означає, що далі доведеться давати раду самим, без тих Учителів, які певний час були з нами і відкривали перед нами чергові заслони, що застували погляд. Одним із таких Учителів, поза всяким сумнівом, був професор Ян Блонський. Його не стало 10 лютого 2009 року.

Ян Блонський народився 1931 року у Варшаві. До історії польської культури увійшов як непересічний літературний критик і літературознавець, чий засяг зацікавлень та ерудиція викликали подив і пошану.

Про його здобутки як історика польської літератури й обдарованого рідкісною інтуїцією літературного критика, вочевидь, мав би писати хтось, хто краще знає його доробок. Я до таких не належу.

Не належу також до його студенток чи докторанток.

Не належу взагалі до осіб, які мали честь бодай раз бачити цю людину за життя.

Тому обмежуся хіба кількома штрихами.

Ян Блонський студіював полоністику в Яґелонському університеті, дебютував дуже рано і невдовзі став одним із найяскравіших представників краківської школи критики. Список книжок, які вийшли з-під його пера, вражає і дивує. Не буде перебільшенням ствердити, що його доробок становить основу для студій не лише полоніста, а й кожного гуманіста у якнайширшому розумінні цього слова.

Його інтерпретація охоплювала найважливіші постаті (Константій Ільдефонс Ґалчинський, Станіслав Іґнацій Віткевіч, Вітольд Ґомбровіч, Славомір Мрожек, Чеслав Мілош та інші) й тенденції у польській літературі XX століття. Спершу його особливо цікавила поезія, яка найшвидше вловлює щонайменші зміни у «самопочутті» людини «тут і тепер». Тим-то появилася книжка «Поети та інші» («Poeci i inni», Краків, 1956), у якій розглянуто тенденції розвитку польської поезії у 1950-х роках. Далі, вже на прикладі прози, Блонський спробував простежив зміни, які відбулись у літературі після «польського жовтня» 1956 року («Zmiana warty», Варшава, 1961).

Окрім того, були ще книжки про Пруста і Бекета, творчість яких надзвичайно глибоко відобразила прагнення, пошуки й розчарування людини XX століття.

Ці праці виразно окреслили дуже своєрідний аспект зацікавлення Блонського, його неповторний спосіб «переживання» і «проживання» досвіду літератури як невіддільної частини людського досвіду загалом.

Володіючи дивовижним чуттям, Блонський упродовж десятиліть був «хресним батьком» для багатьох із тих, котрі нині самі становлять польський літературний канон (а отже, був безпосередньо причетний до його формування).

Усього цього цілком вистачило би, щоб увійти до історії польської літератури і критики у ролі однієї із найчільніших постатей минулого століття.

І так воно і є.

Однак залишилося ще щось, окрім цього.

Ян Блонський, наголосив у прощальній проповіді головний редактор часопису «Tygodnik Powszechny» о. Адам Бонецький, найбільшою мірою «був людиною духу, бо його пристрастю, любов'ю, світом був світ людського духу, бо цим для Професора була література <...> не в мистецькому розумінні, а людина, яка її творить та її сприймає». Саме завдяки такому зацікавленню літературою Ян Блонський міг відіграти таку роль для польського суспільства: «Він був людиною духа й у цьому значенні був людиною слова, яке "не потребує алібі пожитку, опертя моральности чи гарантій філософії. Воно є лише вираженням людини і чаром, накиненим на ближнього. Хоча воно явно не є самодостатнім, та однак не бачить, із ким або чим може іще співвіднестися"».

Якраз пошуки того співвіднесення до останнього дня надихали Яна Блонського. Бо він був «пристрасним захисником людяности. Людини, яка є прекрасна - "на образ і подобу" Божу, і водночас страшна, бо диявол заразив її гординею та іншими демонами». А відчитуванням найглибшої сутности людини через її слово - інколи продираючись крізь усіх «демонів», що маскуються водоспадом зужитих слів - і займався Блонський.

Для більшости загалу він став відомим як автор одного тексту. Бо текст той, щойно він на початку 1987 року з'явився на сторінках «Tygodnika Powszechnego», став переломним для польського суспільства.

Ідеться про порівняно невелику за обсягом (меншу ніж аркуш) статтю під назвою «Бідні поляки дивляться на ґето», яка кардинально змінила акценти у тривалому й непростому польсько-єврейському діялозі. Стаття спричинила бурю - і це зрозуміло. Тому що підважувала століттями плекані антисемітські стереотипи, які цілком «по-свійському» уживалися у «пересічній» польській свідомості. Тому що руба ставила питання: «Думаю, що у нашому стосунку до єврейсько-польського минулого ми повинні <...> перестати захищатися, виправдовуватися, торгуватися. Підкреслювати, чого не могли зробити, під час окупації чи давніше. Перекладати вину на політичні, суспільні, економічні обставини. Повинні насамперед сказати: так, ми винні».

Зазначу хіба: навіть ті, що були однодумцями Блонського у багатьох інших питаннях, тут також не відразу прийняли такий підхід. Зокрема Адам Міхнік спершу вважав, що звалювати на плечі польському суспільству окупаційну історію не можна - і лише після 1989 року зрозумів, що «Блонський написав один із найважливіших текстів за цілу повоєнну історію Польщі» (Agnieszka Sabor, «Biedni Polacy patrzą na getto» - 20 lat póżniej:).

Стаття, яка так гостро ставила такої суспільної ваги питання, ґрунтується на інтерпретації двох поетичних текстів Чеслава Мілоша, написаних іще 1943 року, тобто під час повстання у Варшавському ґеті або невдовзі після його придушення. Зрештою, і сама назва тексту Блонського безпосередньо нав'язує до Мілошевого вірша «Бідний християнин дивиться на ґето». Через аналіз поезії Блонський досягає того ефекту, про який говорив о. Адам Бонецький: «Його наукова праця - це прагнення до розуміння, проникнення у суть речей, може, навіть у суть людської природи».

Головною в цій інтерпретації Блонського є теза, що наша вітчизна збудована передовсім із пам'яті: «Інакше кажучи, ми є собою тільки завдяки пам'яті про минуле. Не можемо довільно розпоряджатися цим минулим, хоча безпосередньо за нього не відповідаємо як особи. Мусимо його носити у собі, хоча буває прикро і боляче. І повинні прагнути, щоб його очистити».

Відповідальність за свою вітчизну, тобто відповідальність за пам'ять про її минуле, для Яна Блонського мала доволі особисту точку відліку. Нею, за твердженнями тих, котрі його знали, послужив один спогад з окупаційного дитинства. Якось увечері він, тоді ще малий хлопчина, побачив єврейського хлопчика, якому вдалося пробратися на «арійський» бік із ґета. Хлопчикові загрожувала небезпека - і малий Ян намагався йому показати схованку за смітником поблизу. Однак єврейський хлопчик йому, «арійському», польському хлопцеві, не повірив - і негайно за це поплатився, бо його піймали.

Трохи інакше цей епізод подає Аґнєшка Сабор: вона розповідає вже про двох малих втікачів із Варшавського ґета, а реакцію Блонського передає так: «Побачивши їх, арійський хлопчик відчув сором і страх. Сором - бо ж був безпорадний, у жодний спосіб не міг їм допомогти. Страх - бо волів би їх не побачити».

Не шукатиму інших версій цього спогаду - вони, версії, не надто важливі. Важливо одне: якщо такий випадок стався (а про нього згадує, з посиланням на розмову із сином Яна Блонського, о. Бонецький, і це досить достовірне свідчення), то для автора «Бідних поляків» він таки став поштовхом до руйнування тієї стіни страху, гніву, образ і недовіри, яка існувала поміж польською та єврейською громадами.

І почати йому вочевидь довелося з себе.

У цьому й полягає велика життєва наука Яна Блонського для нас - засвоєння якої можемо почати бодай з українського перекладу «Бідних поляків» та з осмислення цього есею в українському контексті.

А що текст цей, який через 22 роки від його першої публікації, попри справді великий поступ, якого досягнуто у польському суспільстві щодо розуміння багатьох складних історичних проблем, своєї актуальности не втратив і донині, - про це свідчить, зокрема, нещодавній виступ кардинала Станіслава Дзівіша «Не зупиняймося у протидії антисемітизму». Отож, беручи до уваги, що для нас така розмова у ширшому форматі щойно починається, есей Яна Блонського «Бідні поляки дивляться на ґето» може додати нам відваги, підтримати у хвилю сумніву і відкрити внутрішньому погляду затаєний страх, сором і неприязнь, що їх поколіннями у собі носимо. Може допомогти нам зустрітися зі собою і відкрити брата у сусідові...

Натомість тих, котрі готові з перших речень відкинути саму суть цього есею Яна Блонського, залишу із цитатою з іншої його праці, «Роман із текстом» (Краків, 1981):

 

Текст, який не читають, не люблять (або який не зачіпає!), перестає мінитися значеннями. Губить смак, блиск, глибину, перестає грати барвами і багатозначністю. Мабуть, проникливість не завжди іде в парі з добрими почуттями. Із гіркоти і ненависті також виникали (хоч і рідше) знамениті критичні книжки. Але та ненависть була ще й зрадженою любов'ю... Отож: хіба дослідник не повинен соромитися сліз? Скажімо радше, що повинен їх потайки втирати... Крізь сльози людина бачить погано, але людина без серця не бачить нічого.

 

Критика, 2009, число 3-4 (137-138)

Переклад есею "Бідні поляки дивляться на ґето" розміщено тут: http://www.zaxid.net/article/44579/ 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 2

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • VASYA 14 липня 2009, 16:32

    Єто ж нада - Иван Блонський (поляк, судя по всему). Мы щыро сумуемо. Хотя с другой стороны приятно, что гуцулы помнять и чтят людей, под влиянием которых они вылезли из своих молдаванских шубетеек (тут вместе с Блонским нужно помянуть ещё и товарища Сталина), научились пользоваться интернетом и считать исконно польский город ЛЬВОВ своей столицей.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • 45 10 липня 2009, 14:41

    К большому сожалению, творчество автора элитарно и недоступно пониманию рядового читателя.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук