«Не такий страшний Сovid, як людина натовпу»

Із 12 травня розпочався відлік третього місяця, коли Львів і вся країна живуть в умовах карантину. Якщо на початку він був доволі жорстким, то нині обмеження поступово послаблюють. Уже можна без переляку ходити вулицями, гуляти в парках та скверах, пити каву на літніх майданчиках. За якийсь час скасують й інші заборони. Проте попри повернення до звичного життя у багатьох українців залишиться тривожність, до якої призвели тривале перебування вдома та страх заразитися невідомою раніше хворобою.

Насправді, як стверджують фахівці, найгірше з карантину виходитимуть домосіди та ті, хто нетерпляче чекав на скасування обмежень. Саме їм слід розтягнути вихід в часі та не стрибати з вогню в полум’я.

Що насправді ми пережили впродовж останніх двох місяців, чи є правильний шлях виходу з карантину та як підготуватися до його можливого повернення за якийсь час, ZAXID.NET розповіла доктор психологічних наук, професорка кафедри теоретичної та практичної психології «Львівської політехніки» Нігора Хазратова.

Вплив карантину на свідомість

У цій ситуації основними чинниками впливу були: страх перед новим вірусом і неготовністю української медицини захистити людей від загрози, психічне зараження, яке зазвичай виникає при масових реакціях на ті чи інші події, стан певної ізоляції на карантині, який був дискомфортним для багатьох. Чому виник страх і наскільки сильним він був? Про силу страху ми можемо судити по масових протестах у Нових Санжарах, по велетенських чергах до супермаркетів та аптек і швидкості спустошення полиць, падіння гривні стосовно долара і євро. Хоча рівень захворюваності в США і Європі виявився значно більшим, ніж в Україні.

Чому? Є таке явище, як історична пам’ять. Це пам’ять спільноти про різні події. Вона може розходитися з офіційним тлумаченням подій. В нашій історії нерідко траплялися ситуації, коли необхідно було все покинути і тікати. Такою ситуацією була Чорнобильська катастрофа. Аналогічно, такою подією був початок війни на сході, коли багато людей втратили своє житло, їхнє життя було в небезпеці. В усіх цих ситуаціях людям треба було реагувати дуже швидко, не сподіваючись ні на кого, крім самих себе. Тому люди прийняли ситуацію всерйоз. Усвідомлення небезпеки завжди супроводжується страхом.

Люди в черзі до супермаркету в Івано-Франківську під час карантину, фото «Галка»

В подібних випадках включається механізм психічного зараження, який працює надзвичайно швидко. Емоція передається від людини до людини в силу їх близького розташування в просторі. І в магазинних натовпах страх тільки зростав.

Сидіння майже в зачині

Перебування на карантині два місяці поспіль у багатьох спричинило напруження та істотне незадоволення. Причина в так званій просторовій психології. Річ в тому, що змінилася організація нашого персонального простору.

Існує чотири різновиди такого простору: інтимний, дружній, офіційний і публічний. Карантинні зміни стосуються першого і останнього. Публічний простір розтягнувся: ми мусимо тримати соціальну дистанцію, що для багатьох незвично і не дуже виходить. Але інтимний і дружній простір, навпаки, стиснулися: ми мусили перебувати в тісних приміщеннях, багато людей живе у тісних квартирах, не призначених для постійного перебування в них усіх мешканців. Порушення особистого простору людини не проходить безслідно. Існує територіальний інстинкт, який наказує нам охороняти свою особисту територію.

Дослідження показали, що наближення чужої людини впритул до нас, нашого будинку, нашого авто тощо негайно спричиняє викид в кров гормону стресу. Порушення особистих меж навіть близькими людьми спричиняє напруження, тому що це суперечить територіальному інстинкту. І «закреслити» його неможливо.

Чоловік на карантині у Франції, фото Getty Images

Тому перебування в умовах скупчення людей на малій території – це великий стрес, з наслідками якого нам доведеться тепер боротися.

Обмеження від влади

Кажуть про російські закони, що їх суворість компенсується необов'язковістю виконання. В чомусь це стосується і українських законів, хоча меншою мірою. Наша правова свідомість допускає невиконання заборон. Ця властивість вироблялася в ній століттями. Адже дуже часто в екстремальних ситуаціях держава і влада не піклувалися про пересічного громадянина. Він змушений був виживати всупереч вказівкам влади і заборонам держави. Згадайте хоча б голодомор, який по суті організувала держава. Ціллю було знищити людей, зламати їхню волю. Водночас декларувалося, що все робиться для блага людини. Громадянин був змушений протиставлятися державі, бо йому постійно брехали і ошукували його. Тому він не слухняний, але він цілком адекватний і спрямований на адаптацію.

В цій «коронавірусній» ситуації люди пережили так званий когнітивний дисонанс. Влада турбувалася про нас (принаймні це мало такий вигляд), а ми не можемо в це повірити. У нас ввели карантин на випередження, зупинили транспорт, роботу багатьох організацій. Заради чого? Виходить так, що заради життя «групи ризику» по covid-19 – пенсіонерів, які є абсолютно занедбаними державою. Нашій масовій свідомості в це повірити дуже важко. Тому ми шукаємо також інших пояснень – що було справжньою причиною карантину. І про це ходить багато чуток.

А щодо заборон, то особливого впливу вони не здійснили. Люди вміють обходити заборони, тим більше що вони не були радикальними, адже закон про локдаун – домашній арешт на карантині – так і не впровадили.

Але відбувся вплив ситуації загалом на цінності людей. Зріс попит на дачні будиночки, люди шукають заміського, дещо відокремленого життя. Здоров'я дедалі більше стає цінністю, люди більше дбають про нього, стараються покращити свій імунітет.

Кому було найважче

Думаю, що психологічно вразливими були люди похилого, пенсійного віку, бо нас так інформували, що саме вони і люди з хронічними хворобами піддаються найбільшому ризику. Це була нагода подумати про життя і смерть, осмислити або переосмислити свої цінності. І як завжди, духовно сильних людей це ще більше зміцнило. Хтось, можливо, більше цінує життя, ніж дотепер.

Люди з серйозними хворобами, на жаль, далеко не завжди мали можливість отримати медичну допомогу, на яку вони могли би розраховувати. (В такій ситуації до лікарні краще не звертатися). І це стало для них випробуванням.

Людина людині вовк

Під час карантину, особливо на його початку, проявлялася висока інтолерантність людей – нетерпимість до тих, хто нехтував якимись засобами захисту або міг бути потенційним носієм вірусу. Наприклад, могли прямо на вулиці накинутися на людину – чому, мовляв, без маски.

Безумовно, такі дії нікого не рятують. Маски, які доступні нам в широкому продажі (а на початку карантину були недоступні), за свідченням лікарів, не рятують від вірусів, а лише затримують потік крапель з рота і носа під час дихання чи розмови. Отже, вони не зайві, але й не дають жодних гарантій. Дотримання дистанції тут працює значно краще. Але вступати в сварку з людиною, що не одягла маску – означає збільшити обмін повітряно-крапельним потоком, отже, збільшити ризик зараження. Такі конфліктні дії можуть лише травмувати, злякати ще більше, підкреслити самотність тих, проти кого була спрямована агресія.

Річ у тому, що під час паніки свідомість людей різко звужується. Починають працювати механізми групового мислення, а вони є редукованими. Масова свідомість більш примітивна і «рятує» спільноту архаїчними методами. Це – вимога однаковості усіх членів спільноти. Конформність людей зростає, вони уніфікуються і дегуманізуються.

«Хто не з нами – той проти нас!». Хочеться знайти ворога, «розібратися» з винними. Реальних винуватців ситуації знайти вкрай непросто, зате легко зробити винними когось з оточення. Як правило, це ті, хто відрізняється від решти зовнішніми параметрами.

Це – ситуація реальної небезпеки, бо в своїх агресивних діях люди можуть зайти надто далеко. Згадаймо ті самі Нові Санжари або першого пацієнта Covid-19 з Чернівців: він розповідав, що коли його поклали до лікарні, сусіди вигнали його дружину з будинку, оскільки вона нібито вірусоносій. У мене питання: а якщо б це була дитина? Інвалід? Питання риторичне.

Зрозуміло, люди чинять в такий спосіб, бо бояться. Але саме із-за цього піддаються загрозі значно більшій. Не такий страшний Сovid, як людина натовпу.

Втрачена довіра та шашлики в парку

На початку карантину довіра до влади мала тенденцію зростання, а наприкінці – навпаки. Страх перед коронавірусом, інформація про світову пандемію, приклад Європи – усе це спричинило сприйняття карантину як своєчасного і виправданого заходу.

Але за два місяці ситуація змінилася. Кількість захворювань в Україні виявилася не такою великою, як у Європі. Водночас економічна криза дала себе знати: чимало людей втратили джерела доходів, їхній рівень споживання знизився. Виникли протести. Тому знову-таки тривога і страх перед майбутнім присутні у багатьох. У цій ситуації довіра до влади падає.

Щодо заборони відвідувати парки та сквери, вона, на мою думку, особливого сенсу не має. Це просто наслідування Італії, Іспанії, де спочатку зволікали з карантином, а потім зробили його досить жорстким. Чомусь у наших чиновників таке уявлення, що людина іде до лісу винятково на шашлики: пити спиртне і збиратися великими групами.

Парки в Україні відкрили для людей лише з 11 травня, фото з відкритих джерел

Насправді прогулянки в парках – джерело здоров'я для людей, зокрема і хворих на бронхо-легеневі захворювання. Ба більше: відомо, що деякі хвойні дерева знешкоджують як бактерії, так і віруси. Тому дихати свіжим повітрям соснового бору не тільки безпечно, а ще й корисно.

Довгий шлях до виходу

Психологічні складнощі можуть бути як у людей, яким було комфортно на карантині, які відівчилися від оффлайн-спілкування, так і у людей, що чекали з нетерпінням закінчення карантину.

І першим, і другим варто виходити з карантину поступово. Насамперед приділити увагу не спілкуванню з друзями-знайомими – це можна і далі частково робити через фейсбук – а тим природним процедурам, що забезпечують нам здоров'я. Це є сонячні ванни, перебування на свіжому повітрі, енергійні прогулянки (на відлюдді). Це забезпечить Вам оздоровлення і гарний настрій.

Усім так чи інакше доведеться адаптовуватися до посткарантинного життя. Тільки хтось робить це активно, випереджаючи події, а хтось – вимушено, неохоче (і часто невдало). Тому оберіть активну позицію.

Проаналізуйте плюси і мінуси перебування на карантині, запишіть їх у дві колонки на папері, інакше це не працює. Постарайтеся спланувати своє нове життя так, щоб залишити ці плюси у своєму житті. Як використати посткарантинну ситуацію з користю для Ваших цілей? Фіксуйте саме таку постановку питання, і в такий спосіб Ви запустите програму позитивного мислення.

Що трапиться у разі повтору карантину

‌Знову-таки, ми будемо адаптовуватися до нових ситуацій. В усіх критичних ситуаціях виникають нові моделі поведінки людей. Вони цілком різні. Наприклад, під час карантину хтось сидів у переповнених багатоквартирних будинках, а хтось поїхав на дачу або в село. Там і людей менше, і ризиків менше, і контролю немає, і на своє подвір'я можна виходити завжди. Дві моделі поведінки. Зараз люди оцінюють, яка з цих моделей вдаліша. І ця модель поширюється.

‌Якщо якась модель поведінки поширюється, це зумовлює відповідну реакцію. Наприклад, замість перенаселених новобудов в моду входять маленькі ізольовані будиночки на природі. Бізнес на це відразу реагує: ринок багатоквартирних будинків може впасти, проте росте вартість оренди маленьких дач.

‌Змінюються цінності: зростає цінність здоров'я. Усе більше стає охочих займатися фізичними вправами, парки і ліси стають важливішими для вибору місця проживання. І навпаки – менше бажаючих палити цигарки і безконтрольно вживати спиртне.

‌На зміну цінностей реагує не тільки бізнес, а і самоврядування. Переповнений громадський транспорт мав би відійти в минуле. Можливо, наші міста стануть здоровішими, їхній простір оновиться і осучасниться. Це, звісно, лише фантазії, та вони мають під собою певне підґрунтя.