Недостатність на межі марґінесу
IQ

Недостатність на межі марґінесу

Штришки до презентації української літератури в контексті світової

Іван Лучук, 20 червня 620 2
фото Сумно?Ком

Українська література, безсумнівно, є частиною літератури світової. Але зараз не про це. І не про те, хто з українських письменників у які країни їздить (на різні акції, фестивалі, презентації тощо), чи кого на які мови перекладають. Це все окремі теми. Наразі зосереджуся тільки на деяких «енциклопедичних» моментах.

Енциклопедичний підхід вписування української літератури в контекст світової постійно зі мною (умоглядно), а останні років десять – то і в робочому порядку. Коли якраз десять років тому я почав працювати з Борисом Щавурським над шеститомною енциклопедією «Світова література у персоналіях і пам’ятках», я наполіг на введенні до неї і літератури української, і ввів її в достатньому обсязі. Це для мене, можна сказати, – справа честі. Але менше з тим.

Я не маю наміру досліджувати всі енциклопедичні джерела на цю тему (на це не вистачило б енергії і десятка дослідників). Зверну увагу лише на деякі з них, які супроводжують мене з ранньої молодості або ж вписалися намацально в мою «єрундицію». На ці роздуми мене наштовхнула польська енциклопедія «Література світу» («Literatura świata», Варшава, 2007), на яку я недавно натрапив в офісі Форуму видавців і позичив на певний час, та й вже опрацював згрубша. Тож спершу про неї.

Том на вісім з половиною сотень сторінок (формату середнього, із тенденцією до солідного, як і в більшості подальших розглядуваних енциклопедій) охоплює літературу цілого світу від найдавніших часів до сучасності. Помірно ілюстрований. Я вилущив звідти все, що стосується літератури української (попри все інше, що мене цікавить). У статтях про думи та літописи є прив’язки до України, але вони номінально нейтральні. Наявні статті про таких українських письменників (подаю за українською абеткою, бо є зрозумілі нюанси з латинкою в польському варіанті): Андрухович Юрій, Антонич Богдан-Ігор, Бажан Микола, Костенко Ліна, Кошелівець Іван, Куліш Микола, Куліш Пантелеймон, Маланюк Євген, Рильський Максим, Тичина Павло, Українка Леся (із відсиланням із Леся Українка – на літеру У), Франко Іван, Хвильовий Микола, Шевченко Тарас, Шевчук Валерій. Оце й усе – п’ятнадцять персоналій. І на тім спасибі, – як мовиться у водевілях.

Про якусь об’єктивність чи виважену пропорційність тут важко говорити. Гіркою посмішкою загримасило те, що нема Емми Андієвської, зате є її покійний чоловік Іван Кошелівець. Є й окрема стаття про українську літературу (на трьох сторінках, авторства Стефана Козака; там, до слова, є згадка і про мого тата – Володимира Лучука). Ілюстрацій до українських матеріалів є тільки дві – світлина пам’ятника Тарасові Шевченку у Львові та портрет Максима Рильського. І тут проглядається тенденційність, бо Рильський, мовляв, поляк по татові, а Львів… ну, не будемо згадувати про Казімєж.

Зате про польську літературу у варшавській енциклопедії «Література світу» якщо не третина, то четвертина обсягу точно. Ще й наприкінці після списків лауреатів найвідоміших премій (де серед премій Нобеля, Ґонкурів, Сервантеса, Пулітцера є й польська «Ніке», ще й із назвами відзначених творів, як в жодних інших) є дві таблиці – найвідоміших творів світової й окремо польської літератури, кожна з них займає по шістнадцять сторінок, але польська таки більша, бо остання сторінка в неї сливе повна, а у світової – ледь надпочата. От як треба працювати, любі хлопчики й дівчатка. Таким самолюбуванням (аж хочеться сказати суржиком: «самовип’ячуванням») грішать не лише поляки, а й росіяни. Та й навіть перепльовують їх.

Тепер мова піде про енциклопедії літературних творів. Є в мене видання «Енциклопедія літературних творів» («Энциклопедия литературных произведений», Москва, 1998; понад шістсот п’ятдесят сторінок, більшого формату), стосується воно світової літератури, що й зазначено в анотації (хоча й не вказано в назві): мовляв, в енциклопедію входять «сотні статей про шедеври світової літератури». І добра половина (якщо таки не більша) статей стосується літератури російської. Навіть окремих віршів третьорядних поетів. Скажу одразу, що з української літератури є там тільки стаття про «Кобзар» Тараса Шевченка. І все – ні більше, ні менше. В анотації також сказано, що енциклопедія охоплює головні події літературного процесу – «від легенд і міфів давнього світу, поем Гомера і трагедій Есхіла до творів Шекспіра і Ґете, Достоєвського і Чехова, Булгакова і У. Еко». Тобто (якщо не зважати на стародавню й античну літературу) троє з шести анотаційно виокремлених письменників є російськими (що два перші з них мають українське походження, а третій роджений в Україні – «фішка» для якогось іншого сюжету). Якщо вже згадані в анотації саме Шекспір і Чехов, то мені ще давніше закортіло насамперед порівняти огром їхньої присутності в енциклопедії. Результати кабінетно-польових досліджень підтвердили загальну картину чи то пак тенденцію. Статей про Вільяма нашого Шекспіра є шість – про п’єси «Венеціанський купець», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Отелло», «Ромео і Джульєтта». А статей про Антона (і нашого) Чехова є п’ятнадцять – про сім п’єс («Вишневий сад», «Дядя Ваня», «Іванов», «Весілля (сценка на одну дію)», «Три сестри», «Чайка», «Ювілей (штука на одну дію)»), два твори, названі повістями («Дім із мезоніном», «Палата № 6»), та ще й про шість оповідань. Цього, гадаю, досить.

У постстудентські роки я проштудіював чеський двотомний «Словник світових літературних творів» («Slovník světových literárních děl», Прага, 1988; сумарно до тисячі сторінок). Із творів української літератури там статейно описані такі: поема «Енеїда» Івана Котляревського, збірка «Кобзар» Тараса Шевченка, поема «Мойсей» Івана Франка, повість «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, збірка «Думи і мрії» Лесі Українки, збірка «Замість сонетів і октав» Павла Тичини, збірка «Синя далечінь» Максима Рильського, роман «Вершники» Юрія Яновського, збірка «Соняшник» Івана Драча. Загалом дев’ять статей. Не густо, та все ж.

Користуюся я також хорватським виданням «Лексикон світової літератури. Твори» (Leksikon svjetske književnosti. Djela, Загреб, 2004). Існує ще том хорватського лексикону про персоналії світової літератури, та в мене його наразі нема (глибоко надіюся, що незабаром таки буде). З анонімних творів там є статті про думи, «Повість врем’яних літ» і «Слово о полку Ігоревім» (два останні зараховують там і до російської літератури, а до білоруської зараховують лише їх). Ще є статті про вісім творів українських письменників, які знову подам за українською абеткою, зважаючи на специфіку хорватської латинки: поема «Маруся Чурай» Ліни Костенко, поема «Енеїда» Івана Котляревського, «Intermezzo» та інші новели Михайла Коцюбинського, збірка «Сонячні кларнети» Павла Тичини, п’єса «Лісова пісня» Лесі Українки, поема «Мойсей» Івана Франка, новела «Я (Романтика)» Миколи Хвильового, збірка «Кобзар» Тараса Шевченка.

У старшокласницькі роки однією з моїх «настільних» книг був (мій «одноліток») німецький (дедеерівський) «Лексикон світової літератури» (Lexikon der Weltliteratur, Ляйпціґ, 1965). Світова література вже тоді нуртувала в мені. Портретів на вклейках вкінці дев’ятсотсторінкового видання небагато, але є серед них і портрет Тараса Шевченка, окрім якого є там такі статті про українську літературу (подаю за хронологією, як у прикінцевих примітках там): Вишенський Іван, Сковорода Григорій, Котляревський Іван, Квітка-Основ’яненко Григорій, Вовчок Марко, Карпенко-Карий Іван, Мирний Панас, Франко Іван, Коцюбинський Михайло, Українка Леся, Тичина Павло, Рильський Максим, Бажан Микола, Корнійчук Олександр, Стельмах Михайло, Гончар Олесь. Сімнадцять персоналій.

Годі шукати в енциклопедичних виданнях про світову літературу повної об’єктивності. Її просто не може бути (повної) з огляду на об’єктивні обставини. А якщо це помножити ще на суб’єктивність укладачів і цілих національних традицій чи підходів, то можна спокійно видихнути. Та все ж хотілося б, щоб українська література не була аж так недостатньо (сливе марґінально) представлена в енциклопедичних «всесвітньолітературних» виданнях, а значно об’ємніше, ширше, репрезентативніше, досконаліше. Для цього є всі підстави в української літератури, скаліченої та все ж багатющої.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук