Неострів Крим

IQЛюбко Петренко, 27 лютого 2014485640
Неострів Крим

Після дуже очікуваної, але водночас і несподіваної перемоги Євромайдану центр революційних подій і фокус уваги світових ЗМІ перемістився з Києва до Криму. Там тривають антиукраїнські мітинги, озброєні люди захоплюють урядові будівлі, відбуваються провокації міжетнічних протистоянь, місцевий парламент в стані облоги відправляє уряд у відставку й оголошує референдум...

Що ж, кримська карта як дестабілізуючий чинник розігрується вже не вперше і – до ворожки не ходи – не востаннє.

Дивно було б очікувати у Криму чогось іншого. Попри те, що півострів ось уже 60 років формально належить Україні, лише невелика частина кримчан вважає Київ своєю столицею. І навіть після здобуття незалежності ніхто не робив спроб переконати їх в іншому. Українських політиків у Криму цікавили зовсім інші справи. Упродовж останнього десятиліття найбільш ласі шматки кримських земель поза будь-яким легітимним полем захоплювали люди з вищого керівництва чи наближені до уряду олігархи.

Особливого загострення ситуація набула після приходу до влади Віктора Януковича. Влада, сформована Партією регіонів, розглядаючи Крим як власну вотчину, заповнила його своїми намісниками. Останні соціальних проблем не вирішували, жодного стратегічно плану розвитку півострова й не розробляти. Кримських татар, запрошених свого часу назад до своєї Батьківщини, цілковито покинули напризволяще. З курортного раю Крим вперто перетворювався на найбільш криміногенний куточок України.

Територією півострова без жодних проблем шастали агенти ФСБ, «працюючи» з відвертими українофобами та схильним до злочинних дій контингентом. А консульство Росії тим часом масово роздавало кримчанам російські паспорти.

Логічним розвитком описаної ситуації стало те, що після падіння режиму Віктора Януковича в Севастополі почалися масові акції протесту, на яких звучали заклики відмовитися від підпорядкування легітимній українській владі. У невідомо який спосіб начальником міста вибрали громадянина Росії. Олії до вогню підливав і кримський парламент, видаючи відозви до Москви ввести до Криму війська, аби «захистити від бандерівців».

Добре, що кримськотатарська громада на півострові залишається тим стабілізуючим чинником, який рятує ситуацію, не дає їй цілковито перетворитися на хаос. Контрольований хаос…

Англійський лейтенант – рятівник Криму

На початку 1990-х, коли в Криму теж було неспокійно, коли між Києвом і Москвою йшли суперечки за Чорноморський флот, за статус півострова, за Севастополь, ми зачитувалися романом Василя Аксьонова «Острів Крим», написаним ще 1979 року.

Автор у притаманній йому іронічній манері оповідає історію Криму, котрий залишився незалежним від СРСР саме тому, що був островом, а не півостровом. Хтось скаже: «Острів-півострів – яка різниця?». А різниця дуже суттєва для розвитку сюжету альтернативної історії: не було твердого ґрунту для того, щоб війська Робітничо-селянської Червоної армії змогли героїчно вступити на кримську землю. Не було тоді в більшовиків і потужного флоту, аби взяти острів з моря. Тож вони чекали, коли кригою затягне прибережні води.

І от 20 січня 1920 року шалені 30-градусні морози міцно скували води Чонгарської протоки. Червоноармійці – сповнені рішучості, а білогвардійці – у паніці, оскільки союзники зі суто політичних причини (не будемо уточнювати, яких саме – хто схоче дізнатися, нехай прочитає роман) навідріз відмовляються надавати військову підтримку баронові Врангелю. Ситуація для Криму, здавалося б, безнадійна…

Але в останню мить з’являється той самий deus ex machina – англійський лейтенант  Бейлі-Ленд, котрий чи то з якогось дива, чи то з похмілля віддав наказ своєму гарматному підрозділу відкрити залповий вогонь по більшовиках. Вмерзлий у кригу лінкор «Ліверпуль» ожив, відхаркнув вогнем і поховав у морозній воді тисячі червоноармійців…

Помилки резидентів

Мало хто з тверезомислячих людей не усвідомлює, що всі нинішні заворушення в Криму є наслідком провокаційних дій Росії та її спецслужб. Дій часами доволі грубих і непродуманих. Стає зрозумілим, що Кремль гарячкує, тому допускає масу помилок, які можуть вдарити по ньому  бумерангом. Бо, з одного боку, найвищі російські можновладці запевняють, що Росія жодним чином не втручається у кримські справи, називаючи їх «виключно внутрішніми справами України». З другого – до Сімферополя приїжджає делегація депутатів Держдуми РФ, котрі заявляють, що готові у разі чого прийняти Крим до Росії. Зрозумівши помилку, Кремль перепрошує, звісно, за своїх «дітей нерозумних», але слово – не горобець.

Така ж безглузда ситуація – з російськими паспортами. То Росія намагається форсувати справу їхньої оперативної видачі кримчанам, то зненацька дає задній хід. Голова Ради Федерації Росії Валентина Матвієнко, котра ще недавно лобіювала закон про спрощену процедуру видавання паспортів, тепер заявляє: «Цей закон несвоєчасний, ми не повинні давати сигнали та підстави для докорів. Ми зацікавлені у збереженні державності України». 

Звідки зненацька така турбота про український суверенітет? А все дуже просто пояснюється. Уявіть собі, що видано паспорти критичній кількості мешканців Криму. Чи наростить таким чином Кремль вплив на півострів, а отже, на Україну? Аж ніяк, навіть навпаки. Згідно з українською Конституцією, подвійне громадянство заборонене. А отже, щасливих власників російських паспортів можна легко позбавити українського громадянства й паспорта з тризубом. А можна навіть притягнути до відповідальності.

На практиці це означатиме, що ті сотні тисяч проросійськи налаштованих кримчан, котрі спокусилися на паспорт з двоголовим орлом, відтак зможуть голосувати лише на виборчій дільниці в російському консульстві на виборах президента й парламент Росії. Але вже не зможуть брати участь у виборах не лише президента і парламенту України, а й Верховної Ради Криму, місцевих рад, мерів і голів сільрад. А окрім того, не зможуть брати участь у будь-яких референдумах. І це вже не кажучи про те, що вони позбудуться всіх пільг і субсидій, які надаються громадянам України.

Абхазький варіант

Припустимо, проросійські громадяни настільки затяті, що готові відмовитися від усіх переваг, які надає українське громадянство, аби лише півострів став частиною Росії. Але їхня проблема полягає в тому, що Москві Крим як новоздобута територія аж ніяк не потрібен. Чому? Бо на тлі погіршення економічної ситуації в РФ це – зайвий соціальний тягар, який може остаточно підірвати господарку. Тому Кремль хотів би перетворити півострів на щось таке на зразок Абхазії чи південної Осетії.

Зрештою, спостерігаючи за актуальними подіями в Криму мимоволі проводиш собі паралель з подіями в Грузії 20 років тому, з боротьбою за контроль над грузинськими автономіями.

Ще за радянських часів мені доводилося відпочивати на абхазькому узбережжі Чорного моря, у Піцунді. Хто там бував тоді, знає: це справді був рай на землі. Гори, природа, приморські променади, виноградники, ошатні будиночки на узбережжі. У радянські часи лише пестунчикам долі вдавалося потрапити туди на відпочинок за профкомівською путівкою.

За нормального економічного розвитку цей регіон мав усі шанси стати гускою, котра несе золоті яйця, перлиною Кавказу. А на що він перетворився, перебуваючи в невизначеному статусі під російським протекторатом?

А 20 років тому абхази теж були свято переконані: от лише виженемо звідси грузинів, і заживемо на Землі Обіцяній. Ті ж амбіції мали й осетини…

Проте не може, в принципі, нормально розвиватися туристично-курортний регіон за умов силового захоплення влади у ньому, вигнання мирного населення, небажання осіб, котрі його контролюють, вести мирні перемовини, повертати біженців, домовлятися з сусідами. За таких умов більш-менш нормально можуть функціонувати лише підприємства оборонного комплексу.  У регіон, над котрим зависли грозові хмари потенційного військового конфлікту, не будуть приїжджати туристи, котрі і є головним джерелом його прибутку.

Російський чинник

Завдяки подвигу англійця у романі Аксьонова Крим залишився незалежним від Кремля. Згодом завдяки ліберальним законам він перетворився навіть на бізнесовий рай. На час основних подій, описаних у романі (кінець 1970-х років), він уже переплюнув за рівнем економічного розвитку й за стандартами життя Сингапур, Тайвань та Гонконг разом узяті.  А кримчани з роману щороку 20 січня святкують День лейтенанта Бейлі-Ленда.

Зрозуміле бажання й реальних кримчан, котрі нині населяють півострів, зажити так, як герої роману. Але ж вони забувають про один суттєвий момент, одну різницю. Фантастичний «Острів Крим» досяг такого рівня розвитку саме завдяки незалежності від Москви. А ті, хто зараз на півострові Крим виходить на антиукраїнські мітинги, захоплює адміністративні будівлі, зриває державні прапори, навпаки, хочуть якнайміцніше прив’язати себе до Москви.

Як справедливо зазначив у своєму блозі в «Українській правді» відомий публіцист Євген Іхельзон:

Хоч би що відбувалося в Криму, жителі автономії повинні знати, що Володимир Путін не робить це заради того, щоб вони процвітали. Мова йде тільки про геополітичні амбіції.

Маю надію, що більшість кримчан ще не втратила здатності до тверезого мислення й раніше чи пізніше зрозуміє всю небезпеку російської провокації. А що ж у цей час мала б вчинити нова українська влада, щойно затверджений український уряд і передовсім його силовий блок? Передовсім не наробити помилок: поменше шарпанини, побільше виважених дій. Якщо не має впевненості в певному заході, краще його взагалі не реалізовувати. Російські провокатори і їхні посіпаки самі допускаються з кожним днем щораз більше помилок, які помічають не лише в Криму й Україні, а й у цілому світі. Помічають і поступово реагують, поки що на рівні попереджувальних  заяв. Тому час грає на Україну. Варто лишень, щоб нарешті запрацювала українська розвідка й контррозвідка, яка останні кілька років була філією ФСБ. Тим більше, що після захоплення озброєними бойовиками будівлі кримського парламенту в українських силовиків є всі підстави, аби провести справді антитерористичну операцію (як би нам нині не різало слух це словосполучення).

Зрозуміло, що Москва так просто не вгамується й продовжуватиме нагнітати ситуацію, використовуючи всі ті бонуси, що їй дали сумнозвісні Харківські угоди 2010 року. Про це зайвий раз свідчать позапланові навчання Західного та Центрального військових округів Росії. Путін так просто не змириться з програшем в Україні, передовсім через власні імперські амбіції. Не виключено, що він ще спробує використати втікача Віктора Януковича, котрий, за повідомленнями в ЗМІ, перебрався-таки до Росії і теж прагне реваншу. Недарма Кремль вперто не бажає визнавати нової української влади. Очевидно, хоче зіграти в гру «Повернення Наполеона з острова Ельба» або «Divide et impera», під’юджуючи антиукраїнські сили на півдні й сході України. І Криму в цьому сценарії належить особлива роль. 

У Росії є тверезомислячі люди (їх критично мало, але вони таки є), котрі застерігають кремлівське керівництво від авантюрних кроків. Російська газета Ведомости у своїй редакційній статті «Чому Росія знову програла Україну» зазначає:

Важливо зрозуміти: прагнення зіграти на суперечностях між регіонами або спроби взяти під російський протекторат східні області й Крим негативно позначаться на міжнародних відносинах і неефективні економічно. Еліта південно-східних регіонів побоюється поглинання російськими олігархами не менше, ніж продовження Майдану і прибуття його комісарів. Керівники російськомовних регіонів вже намагаються налагодити взаємини з новою українською владою. Якщо вона не буде добивати опонентів кавалерійською атакою, сторони знайдуть новий спосіб співіснування.

Навряд чи це застереження втримає Путіна від спроб реалізувати свій авантюрний імперський сценарій, від того, щоб замутити воду в Криму. Але тут і в Києва з’являється кілька досить потужних козирів у грі проти російської агресії. Найсерйозніший з них – це НАТО. Північноатлантичний Альянс вже дав досить чітко зрозуміти на своїй нараді у середу, що пильнує і дбає за суверенітет та територіальну цілісність України.

Заявила про свою підтримку територіалної цілісності України і Європейська Унія. Провідні політики Європи і США теж недвозначно застерегли російського президента Володимира Путіна, аби той не втручався в українські справи. Це ще звісно не означає, що західні країни зразу ж нададуть нам військову підтримку, але вже точно не спостерігатимуть бездіяльно, як 2008 за війною в Грузії. 

Ще одним козирем є  угода про модернізацію Чорноморського Флоту Росії, підписання якої домагається Москва. Без набуття чинності цього документа у російських моряків будуть зв’язані руки у справі розвитку флоту, котрий ржавіє на очах. «Оновлення флоту назріло давно. Але в січні-лютому 2014 року підготовка такого документа через відомі події в Києві була заморожена. Зараз же доля цієї угоди взагалі зависла», – нарікає голова комітету Держдуми з оборони адмірал Володимир Комоєдов.

У Кремлі вже висловлюють побоювання, що  Київ зажадає денонсації угод щодо базування ЧФ в Севастополі. Хоча, скоріш за все, зараз ніхто в Києві не робитиме різких рухів щодо флотських питань. А от щодо того, що після виборів президента у травні руба постане питання денонсації Харківських угод – то це майже гарантовано, враховуючи деструктивну роль російського флоту в актуальних кримських подіях.  

***

У романі Аксьонова на острові Крим таки функціонувала спершу невеличка імперська партія, що домагалася об’єднання з СРСР, який вони сприймали як новітню Російську імперію. Урешті-решт ця політична сила стала популярною й перемогла на виборах. Першим своїм указом імперці відмовилися від незалежності Криму, підпорядкувалися Кремлю й запросили сюди московську владу. До Криму прибули радянські війська… На цьому й закінчився добробут і демократія на острові. На цьому закінчився й сам роман.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 40

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Табачук Микола 3 березня 2014, 22:47

    Через російські концтабори ГУЛАГу пройшло 15 000 000 будівників комунізму. На будівницві Бєломорканалу зеки співали: - это царство низин и болот станет родиной нашей счастливой! (А.Солженицын). Крим хоче в ГУЛАГ?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Кузьменко Роман 3 березня 2014, 11:41

    http://putinkaput.blogspot.com/ далеко не все в Крыму хотят в Россию
    Донбассу тоже пора задуматься

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • shtymp 2 березня 2014, 22:49

    Перепрашєю жи не відповів тобі, ідійоте, відразу, але бувім у церкві де помолився за долю України і вчергове здав гроші на потребу поранених майданівців. Я виджу же нині ти, мастурбаторе, працюєш правов руков, а в лівій тримаєш цибуха зі шмальов. Звідки знаю же ти, варьяте, вже обкурений? Та з дебільності твого катрена. Давай-давай! Кінчай курити бамбук в Гамериці і вали на Україну - там твоїми катренами мож російські війська насмерть насмішити, "поєт гамняних лєт"... :)))

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук