Нестрашна правда Нємцова
IQ

Нестрашна правда Нємцова

Чому доповідь Нємцова не нашкодить Путіну

Анатолій Рубльов, 19 травня 2015 3334 0

Минулого тижня соратники Бориса Нємцова опублікували доповідь «Путін. Війна», яку загиблий опозиціонер готував впродовж останніх місяців свого життя. Преса вже назвала 64-сторінковий документ сенсацією, що викриває злочини Кремля в Україні. Та чи насправді зібраний опозиціонерами компромат є небезпечним для путінського режиму?

Загалом від доповіді Нємцова виникає двоїсте враження. З одного боку, це чи не перша спроба звести докупи докази агресії Кремля для широкого загалу. Це стислий factbook, на основі якого сторонній читач може зрозуміти, чому Росія – агресор, а Путін – злочинець міжнародного масштабу. Така робота, безумовно, потрібна, аби формувати цілісне уявлення про події.

З іншого боку, кидається у вічі вторинність зібраних матеріалів. Всі 155 джерел, на які посилаються опозиціонери – це інтернет-матеріали, розміщені у вільному доступі, та публікації у пресі. Всі, хто цікавиться подіями в Україні, можуть ознайомитися з ними і без допомоги російських опозиціонерів.

Крім того, силу-силенну кричущих фактів упорядники доповіді просто залишили поза увагою. Наприклад, розділ про присутність російських найманців і військових на Донбасі можна було б розширити, опрацювавши дані, зібрані українською стороною. Достатньо було попрацювати з базою даних проекту Миротворець.

Ще один приклад – розділ про військових РФ, загиблих в Україні. Упорядники пожертвували цілу сторінку для репринту звернення Нємцова до генпрокурора РФ, на яке не надійшло відповіді. Знайшлося півсторінки і для скріншоту «Вконтакті». Натомість для даних про 251 загиблого, зібраних активістами проекту «Вантаж 200», місця не знайшлося. Це при тому, що самі упорядники доповіді наводять дані лише про 150 загиблих військових РФ.

І це все – не кажучи про плутанину з оцінками фінансових витрат на війну і відверту «воду». Майже третину обсягу доповіді займають фотографії суто ілюстративного змісту, декоративні заголовки і т.д. Через це документ схожий чи то на студентський реферат, чи то на рекламну брошурку, але зовсім не на матеріал міжнародного політичного значення.

Тому дещо дивно читати заголовки на зразок такого: «Як російська опозиція об‘єдналася, щоб закінчити доповідь Нємцова про Україну». Для того, щоб укласти таку доповідь, достатньо об‘єднання двох копірайтерів, а не плеяди опозиційних селебрітіз.

Якщо російські опозиціонери мали на меті зібрати якомога ширшу доказову базу злочинів Кремля, то доповідь могла б налічувати не 64, а 640 сторінок. Причому лише завдяки даним з відкритих джерел! Яким був кінцевий задум самого Нємцова, достеменно невідомо. Але доповідь, яку допрацювали і оприлюднили його соратники, – не більше, ніж агітаційна брошура.

Зрозуміло, що інформаційна робота з населенням РФ не менш важлива, ніж кропіткий збір фактологічної бази для Гаазького трибуналу. Але і тут до російських опозиціонерів є питання суто практичного змісту.

Наріжна ідея доповіді полягає в тому, щоб довести безпосередню участь РФ у агресії щодо України. Рік тому це справді було б відкриттям для багатьох. А тепер, коли свою особисту участь в анексії Криму не заперечує сам Путін, викривати тирана запізно. Та й докази того, що малайзійський «Боїнг» було збито з російської зброї, також на сенсацію давно не тягнуть.

Що ж стосується задекларованого опозиціонерами «просвітництва» населення, то для цього компіляції загальновідомих фактів, виданої накладом 2000 примірників, замало. Так само, як не достатньо одиночних пікетів, аби зупинити війну в Україні. Або прогулянок у компанії Навального – щоб розхитати путінську вертикаль влади.

Цинізм тут недоречний, але схоже, що ця доповідь стала помітним інформаційним приводом лише завдяки прізвищу брутально вбитого Нємцова та хворобливій реакції Генпрокуратури РФ.

В українських та західних ЗМІ доповідь прокоментували схвально. У боротьбі з російською агресією мають значення навіть суто символічні акти. Крім того, світове співтовариство потребує, аби голос Заходу лунав не лише з-за кордону, але й у самій Росії. Тому навіть найменш ефективні заходи російської опозиції світ сприйматиме з вдячністю.

Власні висновки повинна зробити й Україна. У нинішній ситуації від російської опозиції мало що залежить. Її моральний обов‘язок перед світом – зрідка демонструвати ознаки життєдіяльності, даючи привід не ставити на Росії хрест. А от на українській владі лежить колосальна відповідальність.

Продемонструвати у Давосі шматок автобуса, розстріляного під Волновахою, – це сильний та ефектний жест. Проте від нас вимагають не лише жестів, але і вчинків. Коли українська делегація презентує у США фейкові фотодокази російської присутності на Донбасі, це свідчить про те, що своєї відповідальності ми ще не усвідомлюємо.

Можна скільки завгодно кепкувати з російських опозиціонерів та їхньої халтурної доповіді, але Україна не спромоглася і на таке. Це при тому, що матеріальні докази російської агресії регулярно падають нам на голови – у Маріуполі, Дебальцевому, Щасті. І при тому, що від симпатій до України на Заході залежить наше майбутнє як суверенної держави.

Чи усвідомлюють це керівники нашої країни? Сподіваємось. Можливо, і ми колись напишемо власну доповідь про злочини Кремля. Але халтурити у нас права немає.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук