Осягнути Януковича

Прибічники Євромайдану полюбляють повторювати: Янукович не розуміє, що відбувається в країні. Олег Рибачук вважає його фантастично безвідповідальним, Тарас Чорновіл – просто неадекватним, а Тарас Возняк твердить, що Янукович втратив відчуття часу і простору.

Це спроби бодай якось зрозуміти лінію поведінки Януковича, кожен крок якого викликає ще більший подив і нерозуміння. Власне, сам Євромайдан почався з нерозуміння, чому президент в останній момент зірвав підписання Угоди про асоціацію.

Все, що він зробив опісля, видається таким же нелогічним, абсурдним, невмотивованим. Навіщо було з показовою жорстокістю розганяти Євромайдан, налаштовуючи проти себе і українців, і світове співтовариство? Чому не знизити градус обурення, звільнивши з посади  міністра Захарченка чи бодай когось із керівництва «Беркуту»? Навіщо дражнити протестувальників, розпочинаючи арешти активістів і вриваючись в офіс опозиційної партії? Навіщо відтісняти євромайданівців на очах у Кетрін Ештон? Навіщо замість переговорів з опозицією влаштовувати показушний круглий стіл президентів?..

Майдан не розуміє Януковича. Точніше, Майдан не розуміє, чому ніяк не може вплинути на Януковича – навіть у мільйонній кількості. Положення Майдану і президента – це клінч боксера з бетонним стовпом: «Бодался телёнок с дубом». Усвідомлювати власне безсилля тяжко і болісно. Набагато легше побачити в Януковичеві чи то камікадзе, чи то дурника, котрий не помічає, що хвиля народного гніву стрімко несе його на скелі і ось-ось розтрощить його голову об каміння.

Віра у дієвість «майданування» народилася 2004-го, коли Януковича нібито подолали вперше. Відтоді у суспільну свідомість потрапила думка, що достатньо лиш зібратися у великій кількості й все воно якось буде. «Разом нас багато, нас не подолати», – співалося у гімні Помаранчевої революції. Але заковика в тому, що тоді подолали зовсім не Януковича, а Кучму. А Кучма, ніде правди діти, не дуже-то й опирався, бо владу все одно треба було комусь передавати – чи то Ющенку, чи то Януковичу. Йому, звісно ж, хотілося посадити на царство «свою» людину, але не настільки, щоби заради неї псувати собі решту життя. «Підрахуї» не впоралися – та й грець із ними. Зараз же Янукович захищає безпосередньо свої інтереси, а не свого спадкоємця. До виборів ще більше року, та й програними їх вважати ще зарано.

Друга заковика полягає в тому, наскільки сильно євромайданівці не розуміють Януковича. Саме тому його дії вважають нелогічними – бо логіка, якою він керується, дуже і дуже відмінна від їхньої власної. Звісно, достеменно пояснити  спосіб мислення президента може лише він сам. Але деякі висновки можна зробити і на основі відсторонених спостережень.

Передусім варто усвідомити, що Янукович – не демократ, у тому сенсі, що публічний імідж його аніскільки не цікавить. Це Ющенка можна було вивести з себе якимось незручним запитанням на прес-конференції. Це Тягнибока можна зачепити, розкопавши якийсь компромат. А Януковича «балачки» не цікавлять, хоч би й схвальні. Приміром, в Донбасі, де ПР має усію повноту влади і практично повністю монополізувала електоральне поле, регіонали не переймаються заграванням з масами. Навіть там, де ПР має масу прихильників, на мітинги воліють мобілізувати бюджетників, аби не сушити собі голову з ентузіастами. Та й таке буває не часто. Коли влітку Янукович приїздив до Луганська, центральні вулиці перекрили, а міліція повиганяла навіть випадкових перехожих з парку біля облдержадміністрації. Саме тому Янукович не переймається через антипрезидентські майдани. Яка йому різниця, що там базікають на вулиці, навіть якщо отаких «базік» мільйон.

Так само Янукович мало зважає на свій міжнародний імідж. Демарш у Вільнюсі роздратував Захід? Ну і нехай собі дратується. Міжнародна спільнота засудила зачистки Майдану? Але ж санкцій не ввели. Ештон насупила брови? Знаємо одну таку: спочатку супилася, а тепер сидить. На відміну від вразливого Ющенка, який постійно оглядався на міжнародну спільноту, Янукович знає: між обуреними заявами і конкретними санкціями лежить прірва прагматичних розрахунків. І правильність цих міркувань доведена часом. Хоч би Скільки західні політики і євробюрократи обурювалися з приводу ув’язнення Тимошенко, на саміт у Вільнюсі Януковича запросили і навіть готові були з ним «євроасоціюватися». Власне, тому він так легко і крутив геополітичним курсом, аніскільки не зважаючи ні на внутрішню, ні на зовнішню аудиторію. Що йому за це буде? А нічого! «Проковтнуть». Зрештою, статус нев’їзного до ЄС чи США Януковича не деморалізує. Згадаймо лише, скільки разів його там піднімали на глум – він тільки радий буде позбутися неприємного обов’язку «тусуватися» в компанії осоружних західних колег. Лукашенко ж не переймається.

Не налякаєш Януковича і масовістю протестних акцій. Так, мільйон обурених людей – велика сила. Але ні опозиція, ні «польові командири» не візьмуть на себе відповідальність за захоплення влади силовим шляхом. Та й чи готові мітингувальники підставляти голови під кийки правоохоронців? Одна справа – мужньо стояти, долаючи холод і тривогу, і зовсім інша – вступати в бій з озброєними і навченими спецпідрозділами, які, до речі, застосували далеко не весь арсенал упокорення натовпу. «Ви – журналісти, дизайнери, студенти, вчителі, продюсери музичних гуртів, – почитайте список затриманих 1 грудня. А хто проти вас?.. Проти вас відбірні, дорослі чоловіки, які тренуються так, що срака репається. Які тижнями не вилізають з полігонів, поки ви гортаєте соціальні мережі. Дисципліновані, чудово організовані, озброєні чоловіки…», – написав 7 грудня у своєму блозі журналіст і громадський активіст Дмитро Різниченко.

А раз Януковичу і його партійній братії нічого не загрожує, то і нехай собі стоять. Героїчно «намітинговані» в мороз бронхіти, цистити, запалення легенів та інші «бойові поранення» президента не налякають. А побутові незручності у вигляді заблокованих доріг можна усунути силами «Беркуту», як це сталося в ніч на 11 грудня. Зрештою, з Межигір’я до Банкової можна дістатися і гелікоптером. Або долучити до кортежу танки. І нехай собі ремствують міжнародні спостерігачі і церковники. Навіть якщо митрополит Володимир стане в позу, під рукою завжди є владика Павел і партійно споріднений митрополит Агафангел.

Коротше кажучи, все, що видається значущим для мітингувальників, для Януковича – «фуфло». Зіпсований міжнародний імідж, руйнація легітимності всередині країни, загрозливі слогани про революцію – все це впливає на президента рівно… ніяк. І саме тому він не поспішає починати переговори з опозицією, іти на поступки Майдану, шукати якісь компроміси і виправдовуватися перед закордонними авторитетами. Майдан думав, що за 10 років Янукович не змінився, і його так само можна нокаутувати яйцем. Не так сталося, як гадалося. Тепер він знає, що від яйця не помирають. Але що може пред’явити Майдан, окрім умовних яєць?..